Професор Павло Гриценко відзначає 70-річний ювілей

Сьогодні відзначає 70-річний ювілей Павло Юхимович Гриценко, український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України, дійсний член НТШ.

Про це написав на сторінці у Facebook Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

“Відколи я 2000 року вперше потрапив до Національної академії наук України, а це були часи вступу і навчання в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка по вул. Грушевського, 4, смію підтвердити: рідна НАН завжди відігравала особливу роль в ідеї єдності держави, зокрема через захист мови, літератури, духовності, історичної пам`яті. Незабутні імена Олекси Мишанича, Степана Крижанівського, Григорія Сивоконя, Ніли Зборовської, Віталія Дончика в моїй пам’яті будуть вічно”, – йдеться у дописі. 

Директор Інституту української мови д. філол. н., проф. Павло Юхимович Гриценко – серед тих, кого сміливо можна назвати чи не найбільшим популяризатором української мови у світі. Для прикладу – його доленосна для визнання неконституційним закону КК промова у Конституційному суді України 13 грудня 2016 року, а ще – сила-силенна виступів у Парламенті під час розгляду «освітніх», «мовних» законів, море доповідей та заяв, якими сміливо можна оперувати на міжнародній арені.

До прикладу – не менш популярні доповіді за матеріалами віднайденої ним «Карти південноруських наріч і говірок П.Чубинського і К.Михальчука (1871)», яка демонструє реальне поширення українського народу зі своєю рідною мовою 150 років тому на значно ширших територію, аніж територія УРСР, чи її наступниці – незалежної України. А це Кубань, Курщина, Орловщина. Внутрішньо українське Азовське море. Берестейщина. Підляшшя. Далі доходить майже до Любліна. Східна Словаччина. Марамароський масив Румунії. Південна Буковина. Південь Придунав‘я. До речі, в Бухаресті досі є наші пам’ятки, писані староукраїнською мовою. А це означає наступне: щонайменше від кінця XIII ст. і до XIV-XV ст. означена картою територія була і є україномовною, хоча перебуває за межами України.

Я вдячний йому та колективу Інституту за ту державницьку позицію, яку вони зберігають в нелегкі для нашої держави часи, підтримку і роль в утвердженні та популяризації української мови. За підтримку моєї кандидатури в часи обрання Уповноваженим із захисту державної мови. За те, що серед перших підтримав мою ініціативу зберегти ЗНО з української мови та літератури для всіх.

А ще – за добре продовження справи першого директора ІУМ – член-кор. НАН, д. філол. н., проф. Василя Васильовича Німчука, уродженця закарпатського с. Довге, мого незабутнього і дорогого серцю родича. Там його родину щиро називали Кремінями або Кремінчинами (його бабка і моя прабабка із с. Суха Іршавського району були рідними сестрами).

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *