Авдіївка, 3 січня 2024
Авдіївка – місто площею 29 км², частина Донецько-Макіївської агломерації, з довоєнним населенням 32.000 осіб. Є відомості, що 900 осіб залишаються у місті і дотепер. Позиції навколо міста дозволяють контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, швидкісну трасу Донецьк – Горлівка. Ясинувата – потужний залізничний вузол, на котрий зав’язана логістика противника.
Російські проксі захопили місто у квітні 2014, де щось там самопроголосили, але їх витіснили звідти в ході антитерористичної операції 56 піхотинців 5-ї роти 2-ї БТГр бригади «Холодний Яр» та добровольці «Правого сектору» на чолі з Да Вінчі 28 липня 2014 року. Остаточно місто звільнили 30 липня.
Після визволення Авдіївка тривалий час залишалася однією з найгарячіших точок на лінії зіткнення. Після Мінська-2 промислова зона на південному сході Авдіївки стала де-факто буферною зоною між Законом та беззаконням. Бої за ДАП дещо затьмарили в ті роки Авдіївку, але багато ветеранів АТО пригадають бої за приватну забудову в садовому товаристві, за вентиляційний ствол шахти «Бутівка» та Авдіївську промзону. Промбергів пам’ятаєте? Вони саме звідти.
Бої за Авдіївку, 24 серпня 2015 року.
У 2016 бої за Авдіївську промку досягли свого піку навесні 2016 року, після чого ЗСУ поступово відтіснили російські сили на південь до автотраси. Запеклі контактні бої на дистанціях 50-70 м вели «Чорні запорожці», зазнавали втрат, довелося терміново збирати зведену роту з «Едельвейсів», котрі тільки-но вийшли на відпочинок та відновлення, і літаком перекидати в промзону. Тоді задачу виконали.
Загалом в ході боїв навколо Авдіївки здобули честь і славу 72-а омбр, 58-а омпбр, 10-а огшбр, 81-а оаембр, 13-й омпб, зведені підрозділи 184-го і 199-го навчальних центрів, 55-а оабр, 12-й опоз, добровольці з «Правого сектора».
Дещо інформації для розуміння останніх днів оборони міста: відстань до Донецька – 13 км по дорозі. Місто витягнуто з північного заходу на південний схід, розмірами приблизно 8 на 8 км, умовно поділене на райони: старе місто (на схід від залізниці, колишня Авдіївка-I, приватна забудова), мікрорайони: Центральний, Східний, Залізничний, 9 квартал, «Ювілейний», «Будівельників» та селище «Хімік» (колишня назва – Авдіївка-II, багатоповерхова забудова). Стійкість нашої оборони залежала (а частково залежить і зараз) від утримання позицій в «Хіміку» та 9-му кварталі. Містотворче підприємство – Авдіївський коксохімічний завод, найбільший виробник коксу в Європі. Був. Основних доріг три: Т0505 Авдіївка – Донецьк, О0542 Ясинувата – Желанне (основний логістичний маршрут оборонців Авдіївки), М04, вона ж – Донецька об’їзна.
Авдіївка, лютий 2024 року
Від початку вторгнення противник намагався відсунути загрозу від Донецька та докладав зусилля щодо ліквідації нашого району оборони в Авдіївці. Першопочатковий задум командування противника передбачав оперативне оточення, для чого він намагався прорватися через Степове та Бердичі на Орлівку з півночі та туди ж – від Водяного і Опитного через Сєверне. Степове, Бердичі, Орлівка, Сєвєрне – і сьогодні Україна. Нічого не вийшло з оперативним оточенням, тому ворог запустив варіант простіше – прориватися в Авдіївку та розсікти оборону ОСУВ «Таврія», змусивши відступити з міста.
Перший після російського вторгнення обстріл – по АКХЗ 17 березня 2022. Спроби оточити місто почалися 28 липня 2022, але активна фаза стартувала 10 жовтня 2023. Лише у жовтні-листопаді ворог втратив тут 10 тисяч своїх солдатів, понад 100 танків, 250 ББМ різних типів, близько 50 артилерійських систем та 7 літаків Су-25.
Для захоплення Авдіївки на початку 2024 року противник зосередив тут весь 1-й донецький АК (1-а, 5-а, 9-а, 110-а, 114-а, 132-а омсбр), 2-у армію (15-а, 21-а та 30-а омсбр), 41-у армію (35-а, 55-а, 74-а омсбр). Зауважу, що 1-й АК – потужніший за обидві ці армії, лише ракетної бригади не має. Підсумую: місто 8 на 8 км, з приміською зоною хай 10 на 10 км похмурий болотний воєнний геній вирішив штурмувати з урахуванням всілякої дрібноти військами ДВОХ АРМІЙ та КОРПУСУ, більшого за них обох разом. Для штурму міста було зосереджено десь 40.000 особового складу окупанта.
Для розуміння геометрії поля бою: бригада обороняє район розмірами до 20 км по фронту та до 10 км в глибину.
Основа оборони ОСУВ «Таврія» в Авдіївці – 110-а окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка зі складу Корпусу резерву. Ще раз для тих, хто читає неуважно, – з Корпусу резерву, тобто до 22.02.2024 бригади в природі не існувало. Оборону в Авдіївці бригада зайняла наприкінці березня 2022 року.
Хронологія подій ще буде описана військовими істориками, але вже зараз можна зазначити декілька ключових моментів. Військове командування противника і підпорядковані йому війська показали неспроможність спланувати та виконати операцію з оперативного оточення. В особистостях: командуючий 2-ї армії генерал-майор В’ячеслав Гуров, командуючий 41-ї армії генерал-лейтенант Сергій Рижков та командир 1-го корпусу генерал-майор Сергій Примаков не змогли перемогти Героя України, командира 110-ї бригади полковника Миколу Чумака.
Друга година ночі, Авдіївка,Донеччина
Атмосфера в одному з укриттів під час роботи ворожої авіації (працює авіабомбами по місту) pic.twitter.com/Q28kOPgSRF— Мисливець за зорями (@small10space) February 15, 2024
Наприкінці січня тактика противника стала скочуватися до добре відомих «Бахмут-Солєдар-Лисичанськ-Лиман» – реалізація чисельної переваги за підтримки артилерії та авіаударів, які просто зносять позиції та заодно – всю забудову. Жодної видумки і тактичних родзинок. Хоча варто пригадати прохід групи зі 150 бійців противника через водостічну трубу в тил наших позицій в районі комплексу «Царська охота». Безумовно це нам гол – місцевість, де воюєш, треба вивчати, зокрема й комунікації. Загалом тактичний прийом цікавий: звуки роботи різаків, котрими робили отвори для проходу, заглушали вогнем мінометів.
Максимально критичною обстановка стала 14-15 лютого. Російські війська почали змінювати напрямок свого головного удару, зосередившись на прориві через місто та створенні умов для витіснення 110-ї омбр Сил оборони за межі населеного пункту. 15 лютого противник просунувся до південної околиці Авдіївського коксохімічного заводу на північному заході Авдіївки, перерізав останню дорогу до Авдіївки, яка з’єднувала південну та північну частини міста, намагаючись порушити логістику, але підрозділи ОСУВ «Таврія» задіяли резервні маршрути з Ласточкиного та Сєверного.
Цього ж дня до міста прибувають підрозділи 3-ї окремої штурмової бригади та розпочинають комплекс заходів для забезпечення відходу військ з міста.
16 лютого наші відходять з позиції «Зеніт» (колишній ППД зенітно-ракетного полку ПС ЗСУ) та з району АТП-100.
Противник зробив для себе деякі висновки та не намагався загрузнути в штурмах АКХЗ та інших добре укріплених позицій, відмовився від дій на оточення, позбувся мрії завдати оборонцям Авдіївки максимальних втрат. Тобто командування ворога впевнене лише в тому, що воно само та його війська здатні впевнено вирішувати лише тактичні задачі та не здатні на щось більш масштабне.
Підсумуємо:
– захоплення Авдіївки противником не має оперативного значення, саме по собі не дає жодних значущих в оперативному відношенні переваг та не відкриває шляхів для вагомих в оперативному відношенні просувань;
– путіністи розчохлять фанфари та будуть певний час дудіти про чергову «феєричну перемогу» (реальність: дві армії і корпус півроку перемагали одну бригаду і врешті решт вичавили її з міста). Ця подія має стати одним з наріжних каменів передвиборчої риторики команди кремлівського недоімператора. Електорату ця «пабєда» буде продана як значна перемога, яка зміцнить контроль над «новими територіями РФ»;
– російські ультранаціоналісти та інше великороссійське кодло співатимуть про «убезпечення «столиці ДНР» від ударів укрофашистів»;
– до наступного найближчого міста – Покровська – 47 км по прямій або 60 – по дорозі, більшість населених пунктів від Авдіївки на захід – укріплені та підготовлені до оборони, слід думати, підготовлено оборонний рубіж (варто перевірити), тому просування противника туди не буде ні швидким, ні легким. Наступати доведеться по відкритій місцевості, тому втрати будуть значні;
– противник зазнав у боях за Авдіївку величезних втрат, тому одразу не зможе перейти до наступного етапу операції – виходу на адміністративний кордон Донецької та Дніпропетровської областей, йому знадобиться тривалий період відновлення боєздатності;
– поряд з цим противник має непогані перспективи для локальних тактичних здобутків в районах Бердичів, Ласточкіного, Сєверного та Первомайського;
– рішення про відхід з Авдіївки прийняла тактична обстановка, а не Залужний-Сирський-Тарнавський-Чумак-англосакси-чихтотамщекеруєвійнонькою. Командування Сил оборони прийняло правильне і вчасне рішення на відхід, хоч і не популярне;
Епізод виходу однієї з наших піхотних груп (Авдіївка, Донеччина) pic.twitter.com/aaUVaEfTUS
— Мисливець за зорями (@small10space) February 17, 2024
– певна кількість українських військових потрапила під час відходу у полон, безумовно ми залишаємо певну кількість техніки і запасів, котрі неможливо було евакуювати. Прикро;
– темп просування противника в Авдіївці свідчить про те, що підрозділи ОСУВ «Таврія» відходять відносно організовано, чинять опір, а всі заяви російської пропаганди про «втечу» – порожня балаканина;
– геолокація показує, що між північною (114-а омсбр) та південною (35-а омсбр) клешнями російського «оточення» – десь 3,5 км, тобто наші вийдуть. Командувач ОСУВ «Таврія» генерал Тарнавський заявив, що станом на 13:00 16 лютого жоден український підрозділ не був оточений. Наша 3-я ошбр провела декілька контратак, відсунувши 114-у та 74-у омсбр противника подалі від коридорів виходу.
Про стратегію. Левам час підніматися
Подякуємо 47-й, 72-й, 110-й, 115-й омбр, 71-й оєбр, 3-й ошбр, 109-й, 116-й обр ТрО, 6-му, 52-у осб, 1-у, 503-у обмп, 53 омбр, 59 омпбр, 225 ошб, 104-у, 147-у об ТрО, полку Національної поліції «Київ», підрозділам Російського добровольчого корпусу, котрі в різні часи долучилися до оборони Авдіївки та гідно виконали свої задачі.
Авдіївка, Донеччина
Вид на Авдіївський коксохімічний завод
Пекло… pic.twitter.com/unX92WU5za— Мисливець за зорями (@small10space) February 16, 2024
Не можна оминути і ложку дьогтю. Інженерне забезпечення операції.
Коли влітку 1941-го посипався фронт, Ставка ВГК СРСР ухвалила рішення сформувати 10 саперних армій по 2-4 саперні бригади в кожній. По 19 окремих саперних батальйонів в кожній бригаді (штат № 012/93, 497 військовослужбовців в батальйоні). 9.979 військовослужбовців в бригаді. Стрілецької зброї – на 5% особового складу, а ось лопата – у кожного. Їх силами були обладнані стратегічні тилові оборонні рубежі – систему підготовлених у фортифікаційному відношенні батальйонних районів оборони та ротних опорних пунктів, створюваних на основних напрямках ймовірного просування противника та на оборонних обводах навколо великих міст. Спочатку на ряді ділянок, у тому числі в Сталінградському, Північно-Кавказькому та Приволзькому військових округах, ці рубежі зводилися суцільними. Тобто формально кажучи 10 армій, десь 300.000 саперів, в 1941-42 роках ПЕРЕКОПАЛИ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ ВІД БІЛОГО МОРЯ ДО ЧОРНОГО.
Що у нас? Ставка бачить цю нагальну необхідність копати, заливати бетоном, мінувати? Наш наступ в Приазов’ї, здається, всьому світові показав, що час траншей ще не минув. Нам він що показав?
У 1941 будівництвом усіх оборонних рубежів керувало Головне військово-інженерне управління Народного комісаріату оборони Союзу РСР. Може час про це згадати?
28 листопада 1941 Ставки Верховного Головнокомандування видала наказ № 0450 «Про недооцінку інженерної служби та неправильне використання інженерних військ та засобів». У складі нашого Командування сил підтримки та оперативних командувань є дві інженерні бригади та 6 інженерних полків. Їх можливості не дозволяють виконувати весь обсяг завдань оперативного забезпечення ні в інтересах операції оперативного угруповання, ні, тим більше, оперативно-стратегічного. Їх чисельність слід збільшити щонайменше вдвічі. Але в 2015 нас стримував ліміт чисельності ЗСУ. Зараз що заважає?
Міністр оборони України Рустем Умєров наголосив: «Наші lessons learned щодо Авдіївки: потрібні сучасні системи ППО, щоб ворог не міг застосовувати КАБи, потрібні засоби далекого ураження для нищення ворожих складів, потрібні артилерійські снаряди. Фортифікації – будуємо й посилюємо». Але чи з’явиться принаймні стратегічний оборонний рубіж – не зрозуміло.
А тим часом в Росії заявили про плани розмістити ядерну зброю на навколоземній орбіті. Сміятися чи плакати – не знаю…
