Президент сказав, що ми не шукаємо легких шляхів. І наказав уряду підняти мінімальну зарплату на 37% протягом року. Уряд відповів “буде зроблено”. І мінімальна зарплата має вже за рік стати 6500 грн. Дійсно, не шукаємо легких шляхів.
Що таке має статися у кризовий рік, щоб зарплата у гривні зросла на 37%? Запитання риторичне. Якщо ми, звісно, не плануємо девальвації гривні. Такий сценарій є. Подивилися на рейтинги. Побачили, що 61% українців – проти співпраці із МВФ і взагалі різних там кредитів, перестали співпрацювати із МВФ, маємо дефолт із різкою інфляцією та девальвацією. І ось тоді в мінімальній зарплаті 6500 грн уже немає нічого дивного. Та й українці матимуть те, що хотіли. Адже не хочуть кредитів? Не хочуть. Без кредитів у світі живе тільки Північна Корея. Отже, цього хоче більшість українців? Тарілка рису на день? Маємо те, що хотіли. Усе справедливо. І зараз президент та уряд просто далекоглядно зазирають у майбутнє, ухвалюючи рішення наперед.
Але припустімо, що ніхто не робив самогубних дурниць. І в нас не падає курс удвічі. І не галопує інфляція. Із якого переляку тоді, окрім як за бажанням президента, економіка має забезпечити такий шалений приріст зарплат? А зростання майже на 40% за рік – це божевільне зростання. Не природне.
Минулого разу, коли мінімальну зарплату різко підвищили, це стало результатом різкої девальвації. І просто відобразило реальність. А зараз? Що відображає зростання на 40% протягом року? Де гроші? Де їх узяти, точніше?
Що таке у принципі зростання мінімальної зарплати? З одного боку, це зростання витрат бюджету. Тому що зарплати бюджетників треба підвищувати. І це під час кризи. На тлі рекордного дефіциту бюджету. Ці гроші тоді треба або друкувати, або позичати. Але якщо ми залишаємося у співпраці із МВФ, то руки щодо друкування грошей у нас зв’язані. Та й ми сказали, що без самогубств. А отже, гроші треба позичати. Але це різке зростання боргового навантаження, яке і без того в нас цього року значно зросте, із 5% до 67% від ВВП. А наступного, що ж, продовжимо нарощувати стахановськими темпами?
З іншого боку, це детінізація. Дуже часто в Україні мінімальна зарплата – це мінімальна офіційна зарплата. І все інше просто платять у конверті. Коли ми різко збільшуємо мінімальну зарплату, то просто зростає та прозора частина. З одного боку, це добре. Що менше зарплат у конвертах, то краще. З іншого – у кризовий рік це може означати більше навантаження на бізнес, який і так під ударом від карантину і падіння купівельної спроможності. Чи потрібна така форсована детінізація саме зараз, без зняття корупційний ренти – запитання відкрите. Адже, з одного боку, тінь – це погано. Це однозначно погано. З іншого боку, шок для бізнесу на тлі кризи – недобре. І треба шукати якесь рішення.
Але головне – немає жодних економічних причин для такого зростання зарплати. Це абсолютно штучне рішення. У дусі відчайдушних популістських автократій. У дусі Венесуели.
І ще, в Україні дійсно низькі зарплати й низькі пенсії. Але просто підвищувати їх “по моему хотению, по моему велению” – це шлях курця. Щоб їх підвищили, має зростати економіка. Щоб зростала економіка, мають прийти інвестиції, причому бажано прямі зовнішні інвестиції. А щоб вони прийшли, їм необхідно почуватися в безпеці. А отже, має зберігатися макроекономічна стабільність і бути проведена справжня судова реформа та реформа силовиків. І тоді так, зарплати почнуть зростати.
Другий шлях – не швидкий. Але він працює. А перший не працює. І це щоразу перевіряти вже набридло.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
