Оновлення щодо Білорусі.
1. Якщо Лукашенко починає нараду “про будівельну галузь” словами, що, бачите, я поки що живий і в Білорусі, то це означає, що він цілком усвідомлює себе у глухому куті. Упевнений в собі диктатор не говорив би вголос, що він поки що живий. Диктатор, який розуміє, що далі робити, не став би одним таким меседжем фактично програшно відповідати протестувальникам, тому що насправді це означає: так, я вас чую, але вся річ у мені – я ж не можу просто зникнути із власної волі. Тож це погано закінчиться для Лукашенка. Краще б поїхав на Хайнань.
2. Нова тактика влади в Білорусі після ввімкнення інтернету і помітного зниження рівня насильства – намагатися жити паралельним життям. Нібито протести там, а ми тут. І що ви нам зробите? У будь-якому випадку, у кабінетах – поки що вони. А вулиця ще не пішла на штурм кабінетів і не наближається до будинків топкерівників. Але точка перетину вулиці і кабінетів або будинків топкерівників неминуче з’явиться, від цього все й залежить.
3. Страйк на підприємствах – це вирішальний удар по утриманню Лукашенка як політичного лідера. Він уже не за трудівників ніби. Водночас триває і звільнення затриманих, що омонівці неминуче сприймуть як те, що Лукашенко вже й не за омонівців. А за кого він? Не за Росію, цього вже не можуть сприйняти. І не за Європу, там усе зрозуміло, хоча реакція й ганебно слабка. Був би сухопутний кордон із Китаєм – можна було б передушити незадоволених і будувати чучхе. Але ні.
4. Лукашенко вирішив підставляти своїх посадовців – ось він відправляє міністрів, якихось заступників у кризові місця. На підприємства, до місць тримання затриманих. Це породжуватиме глуху ненависть як у суспільстві до цих посадовців, так і в цих посадовців до Лукашенка. Типу чому ми маємо вигрібати за нього? Це посилюватиме нестабільність влади більше, ніж що-небудь інше.
5. Думаю, що у Кремлі серйозно розглядали сценарій насильницького поглинання Білорусі – не має значення, у який спосіб, – але якраз після цих протестів можуть сильно замислитися: а чи варто? Тому що якщо навіть Лукашенко – здавалося б, свій для них – спричинив таку протидію у вигляді людей на вулицях, підприємств, які страйкують, практично ідеальної національної солідарності, то що ж спричинить російське поглинання? Ціну поглинання зараз в будь-якому випадку доведеться перерахувати й замислитися.
6. Головна проблема з Лукашенком для нас – це наші ж громадяни, які і зараз, і за будь-якого розвитку подій вважатимуть, що Лукашенко був гарним правителем, нам би на кшталт такого. Цих людей у нас багато! Можливо, тепер в опитуваннях навіть не показуватимуть адекватної кількості українців, які є симпатиками Лукашенка, якщо люди почнуть сумніватися, а чи варто говорити про це відкрито незнайомим людям. У цьому – цілковита провина наших мас-медіа, передусім телебачення. У Лукашенка завжди був дуже чіткий і продуманий медіаобраз – простакуватого господарника, який захистить від посадовців простих трудівників і в якого всюди у країні лад. І ось саме цей медіаобраз у нас тут завжди і транслювали. Не те, що самі білоруси знали, бачили і відчували про себе і про свого правителя весь цей час, а тільки його медіаобраз. Власне, медіаобраз у нас і далі житиме, і неважливо, чим закінчаться ці протести.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
