Заступник генерального прокурора Генуї Енріко Дзукка опублікував у виданні Altreconomia статтю щодо суду над українським військовим Віталієм Марківим, обвинуваченим у вбивстві на Донбасі італійського фоторепортера Андреа Роккеллі.
Дзукка акцентує на тому, що у справі Марківа надзвичайно важливим є бездоганне розуміння контексту подій у східній частині України, а також вплив дезінформації і пропаганди. Він вважає, що вирок є недосконалим у своїй доказовій базі та вже став предметом зацікавленості відповідних європейських інституцій. Через це апеляційній інстанції слід зняти всі наявні суперечності і сумніви та докласти зусиль для отримання соліднішої бази доказів в обвинуваченні.
На думку заступника прокурора Генуї, суд Павії, який розглядає справу, вибрав шлях спрощення, відмовившись розглядати факти в контексті війни. Суд пояснює, що навіть збройні конфлікти регулюють норми міжнародного гуманітарного права, які вимагають не залучати цивільних осіб. Але у випадку із солдатом Марківим війну до уваги не взяли. Дзукка зазначає, що з погляду суду це була свідома й умисна акція, спрямована на вбивство мирного населення. Контекст війни, становище підлеглого у військовій структурі навіть не розглядали для оцінки міри фактичної відповідальності обвинуваченого.
Судді вирішили, що в той момент не було збройного зіткнення між ворожими сторонами, а отже, відкинули і можливість гіпотези про так звані “побічні наслідки”, зазначає автор.
Дзукка також підкреслює, що суд вдався до розгляду неперевірених джерел, повністю нехтуючи офіційними даними ОБСЄ та інших міжнародних структур. Також, на думку заступника прокурора, суд спотворив факти, зафіксовані ОБСЄ. Суд згадує про численні випадки насильства проти журналістів, посилаючись на звіти міжнародних спостерігачів.
Проте, пише Дзукка, звіти цих спостерігачів, зокрема і цитований судом звіт ОБСЄ, насправді свідчать про прямо протилежне, а саме про те, що атаки на свободу преси фіксували якраз у не підконтрольних уряду зонах, захоплених бойовиками, що було частиною кампанії загальної дезінформації. Отже, суд несвідомо взяв участь у кампанії з дискредитації української сторони.
Дзукка зазначає, що суду несподівано вдалося зробити Марківа майже ексклюзивним, а отже, головним винуватцем кримінального злочину. Також автор статті дивується з того, що суд прийняв версію про односторонній вогонь із Карачуна, базуючись на повідомленнях, почерпнутих із преси. Він вважає, що такий підхід суперечить єдиній меті кримінального процесу – довести особисту відповідальність обвинуваченого.
Заступник прокурора також вказує на недостатність доказової бази сторони обвинувачення. Він підкреслює, що докази, що того дня Марків був тим, хто бачив і розпізнавав цивільних осіб, стріляв і сприяв подальшим атакувальним діям, базуються на даних, які мають дуже малу вірогідність.
Дзукка зазначає, що суддя у справі намагається загнати в кут Марківа запитаннями про фото нацистських в’язнів і символи, виявлені на його пристроях. На думку автора статті, у такий спосіб суддя хотів дискредитувати обвинуваченого і зобразити його нацистом, який охоче здійснює насильство і негуманні дії над суперниками. Такі дії сформували осудливу громадську думку про належність Марківа до груп екстремального націоналізму.
Одночасно зі створенням негативного небезпечного образу Марківа відбувається паплюження репутації українських державних органів, які нібито відмовляються співпрацювати, зазначає Дзукка. Автор вважає, що затримки розслідування смерті журналістів Роккеллі та Миронова мають розглядати в контексті України як держави, яка воює і які займається встановленням сотень таких епізодів.
Марківа затримали в Болоньї 30 червня 2017 року за підозрою у причетності до вбивства Роккеллі та його перекладача Андрія Миронова 24 травня 2014 року в районі Слов’янська. За версією слідства, перебуваючи на горі Карачун, Марків передав інформацію про місцеперебування журналістів.
У Міністерстві внутрішніх справ України розповідали, що кримінальне провадження проти Марківа італійські правоохоронці відкрили за свідченнями французького журналіста, який надав відеоряд, який нібито підтверджує причетність Марківа до вбивства Роккеллі.
Українські правоохоронці вважають, що загибель італійця і росіянина сталася внаслідок артобстрілу з боку російсько-терористичних військ. У підрозділі Марківа не було мінометів, які вели вогонь по ймовірному місцю перебування журналіста, пояснювали у МВС.
Італійська прокуратура просила для Марківа 17 років в’язниці. 12 липня 2019 року суд у Павії засудив нацгвардійця до 24 років позбавлення волі.
20 листопада захист подав скаргу на вирок. Юристи висловлювали надію, що навесні має розпочатися розгляд апеляції. Однак через пандемію коронавірусу слухання перенесли на кінець вересня. Українець залишається в міланській в’язниці суворого режиму.
У травні 2020 року експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та Київського політехнічного інституту провели у Слов’янську слідчий експеримент у справі Марківа. Вони змоделювали умови загибелі Роккеллі в ту саму пору року і на тих самих локаціях, де трапився інцидент.
Українські адвокати Марківа також передадуть свої докази на розгляд суду.
