Головна — Світ — 18 серпня 2020, 17:15
Захід не знає, що робити із Білоруссю. А вітер продовжує віяти зі Сходу
«Если только мы пойдем на поводу у них, мы сорвемся в штопор и никогда не стабилизируем наш воздушный корабль. Мы погибнем как государство, как народ, как нация», — заявив Лукашенко на мітингу, який організувала його адміністрація у Мінську, минулої неділі.
Фото: EPA/UPG
«У них» – це ймовірно у білорусів, які вимагають проведення нових і чесних виборів, а також у країн, які не вважають останні «вибори» чесними.
Вже навіть російські політруки збагнули, що «воздушные корабли» Лукашенка відірвалися від реалій, а надійність стін у «воздушного замка», в якому оселилась влада, має сумнівні шанси її захистити.
«Примитивизм в поддержке власти, помноженный на уход от острых тем, волнующих общество, — верный рецепт информационного проигрыша оппозиции», — днями зазначив Пушков, той самий, який сам живе отруєний чадом російського імперіалізму і вважає, що Україна не може існувати без Росії. Цитування цього рупора офіційної пропаганди Москви має сенс лише в розумінні важливості оцінки динаміки і вектору бачення у Кремлі шляхів утримання Білорусі в багнюці московської недоімперії. Бо в цілому його думки – суцільний треш.
Сергій Кислиця, Постійний представник України при ООН Facebook Twitter
Минулої суботи, 15 серпня, перед порожньою штаб-квартирою ООН відбувся захід на підтримку протестів у Білорусі. Заради честі Генсека слід визнати, що він декілька разів висловлювався на минулому тижні щодо подій у цій країні. Він говорив про важливість запобігання насильству неодноразово поки мовчала Комісар з прав людини в Женеві, вчергове унаочнивши цим самим зіяючу праволюдську прірву між Женевою та Нью-Йорком.
Фото: EPA/UPG Наймасштабніша акція білорусів ‘За свободу’ у Мінску, 16 серпня 2020
До останнього де факто залишалася індиферентною керівниця чиновників з секретаріату Ради Європи, який має обслуговувати країни-члени того, що ще донедавна вважалося оплотом прав людини і демократії в Європі. Згодом і вони висловилися. Перша, бо її шеф у НЙ постійно говорив про Білорусь, і ставало якось вже не comme il faut. Друга – бо її мовчанка вже втратила будь-які риси пристойності. І як я розумію, ще б декілька годин і стався б бунт постпредів, які були в шоці від натяків секретаріату на те, що слід почекати на засідання КМРЄ перед тим? як їх керівниця висловиться на тему подій у Мінську. Врахуємо, що європейські дипломати повертаються з відпочинку і мають провести своє перше засідання Комітету міністрів десь всередині вересня.
Ягланд той був більш сміливий і щедрий на заяви, хоча і зміст їх був ще той. Але ж чекайте – всі політичні радники і директори Ягланда зберігли свої посади! Так у чому ж справа? Чи якраз у тому і справа … Дивись ще і на підвищення підуть цього року …
Перед подіями серпня в ОБСЄ були обезглавлені головні незалежні інституції з підтримки прав людини і демократії та свободи. Всі і, зокерма, БДІПЛ. Через позицію usual suspects був зірваний процес призначення їх керівників. Результат – вони залишилися з т.в.о., які не мають права робити політичні заяви по субстантиву.
Устоит ли Лукашенко?
Естонський постпред при ООН минулого тижня, як представник країни-члена РБ, намагався порушити питання Білорусі в Раді. Росія технічно і жорстко це відбила. Технічно тому, що питання демократії і прав людини не входять до компетенцій Радбезу, вважає Росія і usual suspects. RIP Єльцин і його заява на саміті РБ 1992 р. про те, що Росія більше не вважатиме права людини внутрішньою справою держав. Хоча чекайте! Його ставленик Путін переінакшив цю тезу і почав «мочити» чеченців та сусідів, що не завадило Раді Європи запросити його до членства в цьому колись елітному клубі, а нині «елітному салоні», який живе на гроші за абонемент. А дехто в Європі, хто сьогодні, як кажуть англійською, magniloquently, вигукуює на підтримку опозиції Лукашенку, не так вже й давно повернули Росію в ПАРЄ, ламаючи через коліно позицію України в КМРЄ і в Асамблеї. Україна, дипломати і наші члени ПАРЄ, отримала тоді урок «європейського умиротворення» Москви від «демократичної Європи», яка готова повчати, але не вчитися.
Фото: assembly.coe.int
І сталося це у місті, де був підписаний Заключний Гельсінський акт. Символічно? На міністерський нараді, де тодішній Постпред при РЄ, Дмитро Кулеба? і я як заступник міністра до останнього проводили зустрічі із промоутерами умиротворення, «стовпами» європейської демократії, намагаючись запобігти безумовному поверненню пушиліних і слуцьких в ПАРЄ. Grand Finale цієї європейської трагікомедії стало згодом ухвалення, написаного німецьким депутатом, «комплементарного» санкційного механізму РЄ, який де факто унеможливив застосування санкцій РЄ щодо порушників прав людини. Єдиною країною, яка виступала до останнього проти, виявилася Україна. Хто проголосував «за» або утримався? В режимі in camera, який так боронить Комітет міністрів Ради Європи, щоб, мабуть, не дай Боже не осоромитися перед європейцями і біди московської не накликати …
Розумна, місцями з ознаками деменції, Європа не знає, що робити з білоруськими подіями. Європа хоче, щоб проблеми не було. І справа не у тому, що Західна Європа відпочиває на вакаціях від напруженої роботи ковідної весни і початку літа. Питання у тому, що Європа не має лідерів континентального рівня і відповідної історичної візії. Справа у тому, що вітер перемін зі Сходу Європи віє у диряві вітрила вже європейського коробля, який стабілізувався у своїй ідеологічній стагнації і браку харизматичного, не плутати із популістським, лідерства …
Сучасна європейська політична думка – це, якщо хочете, елегія, яка втратила чіткість форми, але на відміну від літературної елегії не набула змістової визначеності. Європейські політики перебувають у філософських роздумах, демонструють еклектику почуттів смутку, радості, нетривалого ентузіазму, але переважаючої апатії і підсвідомого страху з неї вийти.
Як писав Кобзар: «Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись …»
Трохи пафосно, хтось скаже, та і шевченковий контекст, мовляв, інший … Але …
Європа має почати з себе і тоді, і лише тоді, можливі реальні зміни в останній країні Європи, яку ще не запросили у салони Страсбурга, де килими вже давно загажені російською кирзою, яка топче окуповані землі України і Грузії …
Фото: EPA/UPG Колона російських військ на в’їзді в Горі, Грузія, 22 серпня 2008.
А що ООН? З РБ все наразі зрозуміло. ГА в консенсусному паралічі. Тим часом незабаром відбудуться вибори до Ради з прав людини. Від Східної Європи один із кандидатів – Росія, яка не дочекається, щоб разом з Венесуелою, яка вже обрана до Ради, приборкати її остаточно. Росія прагнула отримати «ендорсмент» (тобто одностайне схвалення) своєї регіональної групи Східної Європи для потреб просування своєї кандидатури на виборах. Але дійшло до того, що російське постпредство розіслало в Нью-Йорку листа із погрозами, розлючене тим, що її кандидатуру не схвалили консенсусом. Через чию позицію? А хіба це не випливає із наведеного вище …
Лукашенко против революции: кто кого?
Тому, шановні колеги, експерти і політики, робимо свою справу, але чесно і без гайпу, а роботи на роки, якщо не на десятиліття. У тому числі для ООН, яка все ще має connect the dots у праволюдському трикутнику Женева – Нью-Йорк – Страсбург, з’єднавши врешті-решт його кути. Не буде демократії і належного захисту прав людини в Європі за такого стану речей на інституційному рівні, не буде демократії і належного захисту прав людини в Білорусі. Якщо там не буде міцних інституційних засад цього, розвинутого громадянського суспільства із лідерами, які мають чіткі політичні і геополітичні орієнтири та готові будуть вивести економіку Білорусі з російського полону і без грошей Європи, бо грошей у Європи на це нема. Своїх громадян рятувати час. Але це окрема тема … Десь так …
Сергій Кислиця, Постійний представник України при ООН Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Білорусь, ООН, ПАРЄ, Євросоюз, Олександр Лукашенко Facebook Twitter
