Татуювання і хрестик
Олексія мобілізували в липні 2023-го. Після навчального центру в складі піхоти 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” він перебував у Донецькій області. 23 вересня вийшов на бойове завдання, а через два дні Анна отримала сповіщення, про те, що її чоловік зник безвісти. Протягом тижня принесли ще одне — про загибель. Тіло на той момент вже встигли доставити в морг у Дніпро.
— У мене голова йшла обертом, так швидко все відбувалось, — розповідає вона. — Не могла зрозуміти, як таке могло статися, адже про евакуацію нічого не чула. Почала розпитувати, що з побратимами. Мені сказали, що доставили тільки мого. Як так: зникла купа всіх, а його тільки одного привезли? А мені: “Тіло є, по документах, які при ньому знайшли, це ваш, сповіщення є, їдете на упізнання. Але, готуйтесь, там все погано”.
У морзі їй показували фотографії.
— Там ручки, ножки окремо. Я питала, а що з тілом, чи воно ціле? Мені кажуть: “Що ви такі дурні питання задаєте”. Вони аргументували, що це мій, бо є татуювання. Кажуть: “І за документами ваш”.
На презентації документального фільму ‘Повернення. Герої на щиті ‘
Фото військового квитка Анні показали на телефоні. Він виглядав ідеально: чистий, ані плямки, ніби його щойно видали.
— А тіло ж було… Вони переконували, що там немає на що дивитись. Тоді чому військовий квиток, як новенький?
Питань більшало. Анна почала вмовляти співробітника моргу показати їй тіло, аж поки той не здався.
— Мене відвели за будівлю до рефрижераторів, там же на кушетку витягли пакет. За обрисами, мені здалося, що саме тіло ціле. Але показали знову тільки руку. Я спитала: “А тіло?”. “Що ви мені голову морочите. Це ваш по документах. Забирайте”.
Анна вкотре повторила, що не може цього зробити.
— Тримайте, нате, забирайте. Ваш не ваш… Таке враження, що їм було все одно, кого я поховаю. Той чоловік дратувався: “Що не зрозуміло, ось татуювання”. Але ж воно було все запечене, в крові, в землі, з опаришами. Так, щось видно, проте самого малюнку я все одно не могла розгледіти. Тоді той чоловік взяв ніж і скинув опариші зі словами: “Ну а тепер зрозуміло?”.
Фотографії одягу Анні теж не показали. Але ж форму Олексію купували, берці робили під замовлення — вона б їх впізнала. Під кінець винесли золотий хрестик.
— Коли я сказала, що в чоловіка був срібний, за годину винесли срібний, показали на відстані. По формі він був схожий на Олексіїв, але з цілим ланцюжком. А чоловік напередодні його порвав. Ми ще домовились, що я віднесу запаяти, коли він приїде додому.
Тоді Анна відмовилась забирати тіло без ДНК-експертизи.
Тривале чекання
Нині електронний реєстр геномної інформації людини, який почав працювати в 2023 році, містить вже понад 160 тис. ДНК-профілів. З них більше 90 тис. — близьких, які шукають своїх рідних. 16 тис. — невпізнаних тіл загиблих.
З одного боку, родини, які отримали сповіщення про зникнення безвісти близької людини, мають звернутися до поліції. Слідчий відкриває кримінальне провадження, а рідні здають біологічні зразки для подальшого виділення ДНК-профілю. З іншого, після репатріаційних заходів, пошукових місій, евакуацій з лінії зіткнення тіло або рештки загиблого доставляють в морг бюро судово-медичної експертизи. Слідчий відкриває кримінальне провадження, після чого починається робота судмедексперта, якого він залучає до справи. В процесі тіло оглядають, фіксують стан, фотографують, перевіряють документи або інші речі загиблого, беруть відбитки пальців, а також відбирають зразки для ДНК-аналізу. Тим часом слідчий призначає молекулярно-генетичне дослідження і скеровує їх на експертизу. У 95% випадків до неї залучені підрозділи Експертної служби МВС.
Процес відбору зразків ДНК
На початку великої війни вона включилась в цей процес силами 9 повнопрофільних молекулярно-генетичних лабораторій, де на той час працювало близько 250 експертів. Десята мала відкритися в Маріуполі, але в перші ж дні нападу її знищили. Деякі лабораторії почали зупинятися через обстріли прикордонних міст, а підрозділи зіткнулися з міграцією людей, частину експертів мобілізували, що створило велику проблему — брак кадрів. За словами заступника директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Руслана Аббасова, тоді майже одразу втратили з тих чи інших причин третину спеціалістів.
До кінця 2022-го усі дев’ять лабораторій плюс десята миколаївська, яка повноцінно запрацювала після евакуації, відновили свою роботу і справлялися з навантаженням, як могли. Очевидно, що система була не готова до тих масштабів. Це позначалося на тривалості експертиз, яку і зараз рідні називають однією з найбільших проблем.
Тож спочатку взялися вирішувати дві задачі — знайти фахівців, яких не вистачало, і розширити можливість ДНК-дослідження для рідних загиблих на всі області. Лабораторії необхідно було оснастити автоматизованими системами швидкої ДНК-ідентифікації, які дозволяють робити експертизу генетичного матеріалу родичів, і набрати щонайменше по три генетики в кожну.
А коли це реалізували, постали вже нові виклики.
Якщо в 2023 році лабораторії мали дослідити 15 тис. зразків родичів, то в 2024-му їх було близько 60 тис.
Зараз невиконаними з них залишаються 14 тис. зразків. Ще рік тому центри аналізували близько тисячі зразків родичів на місяць, то тепер — 7 тис.
— Те, що працювало в 2022-му, не працює в 2023-му. Те, що ми зробили в минулому році, не працює в цьому. Бо ситуація постійно змінюється, на неї впливають багато зовнішніх факторів, починаючи з обстановки на полі бою, яка віддзеркалюється в кількості зразків, які надходять до нас від родичів. І ми маємо адаптуватися під кожен день, — каже Руслан Аббасов.
Нинішню ситуацію зі зразками родичів сподіваються стабілізувати впродовж 2-3 місяців, щоб зрештою вийти на місячний термін виконання експертизи.
Зразки ДНК
Системи швидкої ДНК-ідентифікації, які працюють з матеріалом живих осіб, не вимагають особливих умов, для них потрібні 2-3 людини, як оператори. І тут основна складність в їх підготовці. Інша справа — створення додаткових повнопрофільних лабораторій, в яких досліджують весь спектр біологічного матеріалу від зразків живої особи до зразків решток — кісткових, зубів або з одягу, предметів тощо. Така лабораторія потребує приміщення на 300-500 кв. м, зонування, певного вентиляційного режиму, системи очищення повітря, обладнання, собівартість якого складає близько 30 млн грн. Плюс вже 10-15 спеціалістів.
За останні два роки в системі Експертної служби МВС відкрили 8 таких лабораторій, тож на сьогодні у мережі їх 18. В минулому році там дослідили зразки 10 тис. невпізнаних тіл. До кінця 2025-го повнопрофільні лабораторії мають бути в усіх областях. До цього за останні півроку штат підрозділів поповнили 100 фахівців. Проте дефіцит рук все ще відчутний.
— Роботи менше не стане, незалежно від того, як розвиватиметься ситуація далі на фронті, — пояснює Руслан Аббасов. — Ви бачите, що кількість тіл українських оборонців, яких вдається повернути додому в ході репатріаційних заходів теж зараз збільшується. І дай боже, ці процеси продовжуватимуться.
Загалом з початку повномасштабного вторгнення відбулися 76 репатріаційних заходи, завдяки яким додому повернули вже майже 8 тис. тіл. Причому лише за 5 останніх місяці було репатрійовано 3,5 тис. загиблих воїнів. І тут навіть саме по собі пролонгування термінів передачі загиблих українських військових — вже маніпуляція, до якої вдається Росія, пояснював представник Головного управління розвідки Міноборони Андрій Юсов, на показі документального фільму “Повернення. Герої на щиті”. Бо чим довше тіло перебуває в різних умовах, тим важче встановити обставини загибелі, умови утримання, якщо говорити про полонених.
Представник ГУР МО України Андрій Юсов
Так само це впливає і на подальшу ідентифікацію та її строки. Тіла, що надходять в морги, можуть бути в різному стані — з сильними гнилісними змінами, згорілі. І це найскладніші об’єкти, бо в таких випадках ДНК руйнується. Часом тіла дуже фрагментовані.
— І треба зробити експертизу з кожного отриманого фрагмента, розуміючи, що це не завжди буде одна людина, а, можливо, останки різних тіл, зібраних в один пакет. Або інша ситуація: передають, як одне тіло, але чомусь там є рештки інших людей. Тобто строки не завжди залежать від нашого бажання чи ресурсів. Іноді це просто складна тривала робота, — пояснює Руслан Аббасов.
Якщо винести за дужки найскладніші випадки, то в середньому ДНК-експертиза біологічних матеріалів тіла загиблого зараз триває 1-3 місяці.
— В ідеалі ми хотіли б вкладатися в місячний термін. Тому і створюємо повнопрофільні лабораторії, намагаємось швидко завершити процеси, пов’язані з навчанням, доукомплектуванням конкретних підрозділів, щоб тримати їх навантаження в розумних межах, — каже Руслан Аббасов.
За словами Олени Бєлячкової, координаторки груп родин полонених та зниклих безвісти громадської організації “Медійна ініціатива за права людини”, наші експерти, маючи вже великий досвід роботи зі складними випадками, на високому рівні проводять всі ці експертизи, це підтверджують і в Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти.
— Але цього, на жаль, недостатньо, — каже вона. — Бо все ж не вистачає людського ресурсу. Неможливо людину швидко навчити, щоб вона стала фахівцем з проведення експертиз для ідентифікації тіла загиблого. Зрештою маємо велике навантаження на одного фахівця. Тим паче, що в складних випадках можуть проводити декілька видів експертиз у декілька підходів, в тому числі із залученням слідчого і повторного відбору зразків з тіла загиблого. Зрозуміло, що все це впливає не тільки на конкретний кейс, але й на терміни по інших експертизах.
Олена Бєлячкова, координаторка родин зниклих безвісти МІПЛ
На її думку, хоча б частково розвантажити службу могло б більше залучення Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти саме в частині проведення експертизи. Тим паче, що з кінця минулого року, за словами Олени Бєлячкової, є домовленість про те, що вони зможуть вільно передавати виділені ДНК-профілі в наш реєстр геномної інформації людини.
Два родичі, два методи
Після завершення роботи експерта-генетика зі зразком запис про встановлений в ході дослідження генотип загиблого поміщають в електронний реєстр геномної інформації людини. А далі відбувається перевірка на можливий збіг з ДНК-профілями родичів. Між встановленням ДНК-профілю і перевіркою на збіг зазвичай проходить від кількох днів до кількох тижнів. Якщо є співпадіння, то ДНДЕКЦ листом інформує про це слідчих — того, хто ініціював експертизу тіла, і слідчого, який призначив експертизу біологічного матеріалу родича.
Руслан Аббасов пояснює, як працює попередній збіг.
— Це як ниточка. У нас в базі є зразки ДНК родичів і паралельно надходять ДНК-профілі неупізнаних тіл. Попередній збіг відбувається, коли програма за певними математичним алгоритмами зафіксувала можливу комбінацію, що ДНК-профіль невпізнаного тіла може мати спорідненість з кимось з рідних.
Руслан Аббасов
Але це ще не остаточна відповідь.
— Згадаймо: дитина успадковує половину хромосом від батька, половину від матері. Тобто коли відбувається збіг, скажімо, по одному з батьків — це тільки зачіпка. І слідчий в тандемі з експертами має її допрацювати, чи іншими слідчими діями (перевірка одягу, жетону, аналіз стоматологічної карти), або додатковою експертизою, щоб підтвердити або спростувати виявлену вірогідність, — пояснює Руслан Аббасов. — І експертні можливості сьогодні такі, що проблеми в ідентифікації, якщо є ця зачіпка, немає. Питання в часі і навантаженні. Оскільки будь-яку систему можна покласти. Справа лише в одночасній кількості матеріалів для досліджень.
Саме в листі від адміністратора електронного реєстру міститься рекомендація щодо наступного кроку, зокрема застосування порівняльної молекулярно-генетичної експертизи, яку має призначити слідчий. Тільки після висновку експерта з порівняльної експертизи і виявленого збігу, він складає постанову про встановлення особи загиблого, яка надходить в морг, і завідувач відділу судово-медичної експертизи трупів бачить, що потрібно готувати тіло загиблого або рештки для видачі і поховання.
І тут є дуже важливий момент. За сучасними стандартами ДНК-експертизи для ідентифікації тіла достатньо дослідити зразки двох родичів. Або ж піти іншим шляхом і проаналізувати біологічний матеріал одного родича першої спорідненості (батька, матері, доньки чи сина) двома методами. Останнє означає, що можна застосувати як дослідження ядерної аутосомної ДНК, так і порівняльний аналіз за статевими Х-хромосомою, якщо це мати або донька, або Y-хромосомою, якщо це батько чи син. Другий механізм став доступним в українських лабораторіях Експертної служби МВС з минулого року.
Повнопрофільна ДНК-лабораторія в Тернопільський НДЕКЦ МВС України
Насправді це відкрило додаткові можливості для скорочення часу процесу ідентифікації і витрат на нього. Проте з різних причин, через необізнаність або через те, що інформація несвоєчасно надходить, родичі панічно здають зразки масово плюс до того приносять особисті речі. І замість одного-двох зразків вже доводиться досліджувати 6-7. І так відбувається в третині випадків.
Наразі проблему вирішують шляхом перемовин з рідними. Але слідчий, навіть, якщо він і може роз’яснити тонкощі ДНК-експертизи, не завжди може відмовити близьким.
— Вони наполягають, кажуть, що не вірять. І це зрозуміло, рідні хочуть бути впевнені. Є й маніпуляції з боку родичів, які між собою мають непорозуміння через якийсь фінансовий інтерес. Про це теж треба відкрито говорити. Тому тут іде така боротьба, з одного боку, за те, щоб скоротити терміни експертизи, а з іншого, здати чим більше зразків. І ми посередині, — каже Руслан Аббасов. — Ми комунікуємо зі слідчими, з нашими установами, з громадськими організаціями на спільних заходах, щоб всі були компетентні на своєму рівні. Бо просто не приймати зразки — теж не варіант, необхідно пояснювати. Тому не можна просто казати: “Експертиза триває дуже довго”. Треба казати, це тривалий процес, бо відбувається так, так і так. Є ще людський фактор, як і скрізь, але однозначно це не якась масова історія.
Змінити ситуацію могла б ідентифікація по прижиттєво відібраних зразках у військовослужбовців. Законодавчо така можливість передбачена, проте на практиці реалізована лише частково. Хоча це могло б скоротити тривалість експертизи в 3-5 разів.
— У нас були випадки, коли ми працювали з прижиттєвими зразками ДНК військовослужбовців, які частини зберігали на fta-картках (папір, оброблений хімреактивами, які дозволяють захистити відібрані зразки від пошкодження і руйнування — LB.ua). Але це не якесь поширене явище, — каже Вікторія Черняк, яка очолює відділ судово-медичної експертизи речових доказів Дніпровського обласного бюро судово-медичних експертиз. Це одна з тих установ в системі судово-медичної експертизи, що проводить ДНК-дослідження самостійно ще з 2014 року.
— Велика кількість зразків від родичів зниклого безвісти військовослужбовця не впливає на результат, але перевантажує систему загалом. Бачу складність в тому, що це ще не всі розуміють, — каже вона. — Як і те, чиї саме зразки корисні в тій чи іншій ситуації. Скажімо, якщо йдеться про зразки двох родичів, то це мають бути один з батьків та дитина загиблого, або батьківська пара. А якщо немає батьків, то дитина і дружина загиблого.
Ідеальна ситуація не завжди корелюється з реальністю. Але тоді треба враховувати різні аспекти генетичної експертизи. Приміром, свою специфіку має ідентифікація загиблих чоловіків за зразками сестер, пояснює Вікторія Черняк. Оскільки в цьому випадку результати дасть лише порівняння мітохондріальної ДНК, яка успадковується по материнській лінії. Це більш дороге дослідження, складніше і триваліше.
Або, приміром, до поліції звертається чоловік, який повідомляє про зникнення безвісти брата. Тоді поліцейський, відбираючи зразок для подальшої експертизи ДНК, має знати, що єдиний метод дослідження в цьому випадку — ДНК-аналіз Y-хромосоми. І якщо в постанові він не вкаже, що це біологічний зразок брата зниклого безвісти, або якщо установа, в яку він направив його на експертизу, не виконує досліджень на Y-хромосому, то той генотип, який встановлять, не матиме користі.
Під час презентації документального фільму «Повернення. Герої на щиті»
— Приміром, нам надають висновок експерта по ДНК брата для порівняльної експертизи. Ми бачимо, що немає дослідження на Y-хромосому, і повертаємо його, — каже Вікторія Черняк. — Тобто те, що вже зробили, виявилось зайвим, а потрібне ще треба виконати. Це знов же час. Припускаю, родичам це не пояснюють доступно, і тому стаються конфліктні ситуації. Але, власне, і слідчі не всі обізнані, бо хтось тільки починає працювати в цьому напрямку. Це комплекс факторів. Звісно, в більшості випадків, скажімо так, на 80% все робиться коректно. Але є родини, які потрапляють в інший відсоток. Це теж правда.
Схоже, випадок Анни якраз з тих, що потрапив в статистику, коли щось пішло не так.
Зниклі. «Корінь усіх проблем у тому, що за ці сім’ї відповідають усі й ніхто одночасно»
Справедлива експертиза
Восени 2023 року для експертизи ДНК зразки здали мати Олексія та його сестра. У квітні 2024-го слідчий повідомив родину про співпадіння по материному ДНК. І тут історія прийняла неочікуваний поворот — з тілом, яке перебувало у Краматорську. Принаймні саме це сказав слідчий Анні.
— А постанову про збіг я отримала по тілу, що в Дніпрі.
Чому так сталося, можна лише припускати. Але все остаточно заплуталось.
Вдруге Анну привезли в морг тепер Кам’янська, коли тіло доставили туди з Дніпра. Ситуація повторилась: жінці показали руку з татуюванням.
— Я домоглась, щоб мені показали хоча б кисть руки. Вона була така маленька, а в мене ж чоловік високий, здоровий. Я про це і сказала. У відповідь почула: “Я патологоанатом, тут 20 років працюю, а ти мені прийшла розповідати. І знов за своє: це твій, хоч стріляйся.
Зрештою Анна написала відмову від поховання.
— Я хочу домогтися справедливої експертизи. Тим паче, що я дуже довго нічого не могла з’ясувати щодо тіла в Краматорську. Всі зробили вигляд, ніби про нього ніхто не згадував, переконували мене, що я щось наплутала. Поїхала у військкомат, переказую слова слідчого про два тіла, а мені: “Ти що, з глузду з’їхала?”…
Так само вона з’ясувала, що ДНК-профіль сестри чоловіка в реєстрі геномної інформації людини відсутній. Тож протягом трьох місяців за допомогою адвоката добивались повторної експертизи. Сестра знову здала зразки для аналізу ДНК у липні 2024-го, відтоді вони чекають на результат.
— Адвокат зв’язується зі слідчим, а той каже: ще не готово, — пояснює Анна.
Загалом за півтора роки по справі змінилось вже 5 слідчих. За словами Анни, телефон нового треба шукати самому, слідчі або особливо нічого не роз’яснюють, або відправляють розбиратися у ТЦК, ТЦК у військову частину. У військовій частині відправляють до слідчого. І кінця краю тому пінг-понгу не видно.
Слідчі і родини
У момент повного відчаю їй на поміч прийшла інша дружина зниклого безвісти оборонця Тетяна Тринадцятко. Тетяні вдалося знайти інформацію, яка підтвердила, що дійсно є два тіла під різними номерами — одне в Дніпрі, одне в Краматорську, але на одні документи — Олексія.
Тетяна Тринадцятко
Тетяна Тринадцятко очолює громадську організацію “Народжені вільними”, що об’єднує понад 130 родин військовослужбовців, зниклих безвісти в боях з ПВК “Вагнер” під час оборони Бахмута.
Вона визнає, що хоча ситуація з експертизою покращилась, проте все одно трапляються різні ситуації.
— У нас були випадки, коли тіло майже рік лежало в морзі, а родини про це нічого не знали. Я пов’язую це насамперед з людським фактором, — каже Тетяна. — Бо повідомити родину про збіг ДНК може лише слідчий, який веде справу. Водночас справ багато, хтось справляється швидше, у когось з цим повільніше.
Якщо порівняти з довоєнним періодом, то навантаження на них зросло втричі. Таку цифру озвучив заступника міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко. Нині поліція розслідує 70 тис. кримінальних проваджень за фактом зникнення безвісти, як військовослужбовців, так і цивільних. До цієї роботи залучені 2 тис. слідчих. Тож математика проста: 70 тис. розділити на 2 тис.
— Але є випадки і просто відвертої халатності, коли слідчий забуває повідомити родину про те, що був збіг, і що потрібно забрати тіло і поховати. Це теж факт, — каже Тетяна.
Тому в організації звертають увагу родин на те, що потрібно все контролювати і тримати зв’язок зі слідчим в питаннях, як рухається розслідування та експертиза.
— У нас є ще невпізнані тіла з 2023 року, з початку 2024-го, яким після попередніх збігів не призначили порівняльні експертизи, — розповідає схожу історію штаб-сержантка Ольга Кравченко, яка відповідає за роботу з родинами полонених і зниклих безвісти у Третій окремій штурмовій бригаді. — Чи, наприклад, експертиза готова, але слідчий не виписує постанову. Пояснити таке дуже важко. І ми можемо тільки періодично писати запити, куди тільки можна, щоб нагадувати. Є випадки, коли тіла евакуювали в цілісному стані і ми очікували, що експертиза триватиме 2-3 місяці, а минув рік і її немає. Хоча за цей час вже передавали тіла з репатріаційних заходів у поганому стані і по них є збіги. На щастя, таких історій меншість, але це, дійсно, дуже проблематичні кейси, болючі для родин. Тобто, напевно, питання тут в першу чергу до слідчого.
На ньому зав’язано багато процедурних моментів, що робить його однією з ключових фігур в процесі ідентифікації. Зрозуміло, що від дій слідчого багато залежить. Почати з того, як відбирали біологічні матеріали, де, які документи їх супроводжували і до експертної установи вони потрапили. Як пише в аналітичній записці Медійна ініціатива з прав людини, втрата ДНК-матеріалів ще до потрапляння їх у лабораторію — одна з найрозповсюдженіших проблем, з якими стикаються родини. Те саме можна сказати і про порушення слідчими правил взяття зразків. І перше, і друге тягне за собою повторну здачу і відповідно затягує час встановлення особи.
Встановлення ДНК-профілю для ідентифікації особи.
Є випадки дискомунікації між слідчими. Олена Бєлячкова наводить такий приклад. Слідчий, який відкривав провадження по зниклому безвісти і вже передав його по територіальній підслідності до слідчого по місцю зникнення, сповістив родину про факт попереднього збігу. Родина намагалась зв’язатися зі слідчим, який веде провадження по тілу загиблого, але не могла, і тільки через два місяці той повідомив про збіг ДНК і попросив додатково здати біологічний матеріал для порівняльної експертизи. Так не мало б бути, бо про необхідність відбору додаткових ДНК-зразків, мав би повідомити родині слідчий, що веде справу по тілу загиблого після отримання результатів первинної експертизи, а не через два місяці потому.
— Природно, що родина була обурена таким тривалим очікуванням, — каже Олена. — Але слід розуміти: в роботі можливі випадки довгого оформлення документів, отримання всіх необхідних підписів і цим може пояснюватися затримка. І слідчі мають діяти чітко: з родинами повинен комунікувати не просто той, хто дізнався інформацію і невідомо з яких мотивів вирішив повідомити про це родину, а той, хто має це зробити за нормами законодавства. Звісно, ситуації різні. Є родини, які кажуть, що в них хороша комунікація зі слідчими. Є родини, які жаліються. Зрозуміло, що слідчі завантажені, особливо ті, хто працює в Донецькій, Луганській та Запорізькій областях. Але ж ніхто не відміняв і людського ставлення.
Спростити спілкування родин і слідчих мають прийняті зміни до Кримінального процесуального кодексу України про те, що кримінальні провадження залишатимуться по місцю подачі заяви про зникнення безвісти, тобто там, де перебувають рідні зниклого оборонця. З грудня минулого року діє окреме рішення про те, що провадження, які відкриваються з 10 грудня 2024-го, не передаються за територіальною підслідністю в регіони, де фіксували зникнення.
Разом з тим одразу ж виникло питання, що буде зі справами, які відкрили до вказаної дати. Як каже Олена Бєлячкова, можливий крок — клопотати перед Офісом генпрокурора, щоб їх повертали до слідчого по місцю звернення родини. Тим паче, якщо вони, припустимо, в Краматорську чи іншому населеному пункті поблизу активних бойових дій, існує загроза незбереження цих матеріалів. Але поки що за такими клопотаннями родини отримували відмову.
Евакуація з Азовсталі в полон. «Мого чоловіка позбавили волі й голосу, тому я маю бути тут його голосом»
Патронатна служба
— Уявіть собі, що загалом до пошуку зниклих безвісти дотичні 9 інстанцій, не тільки поліція. І зі всіма родина має тримати зв’язок, надавати інформацію, — каже Тетяна Тринадцятко. — Недивно, що щось губиться, спотворюється, десь неправильно трактується. Тому скрізь треба писати звернення, звіряти, чи все занесено в реєстр, чи немає помилок, чи не відкрито кілька кримінальних проваджень, якщо так, то треба об’єднати їх в одну справу, з’ясувати, хто розшукує оборонця, чи він визнаний потерпілим у справі. Всього дуже багато.
Тетяна Тринадцятко
Зараз з цим все ж трохи легше, визнає вона, бо бригади утворюють патронатні служби, які мають допомагати родинам розв’язувати питання.
— Вони працюють по-різному, бо кожну посаду займають живі люди. Хтось більш компетентний, хтось менше, хтось вже має досвід у цій роботі, хтось тільки навчається, — розмірковує Тетяна.
У нашому випадку, каже Олександра Мазур, патронатна служба зняла з родичів багато всього максимально травматичного.
Олександра, як і всі, дізналась про теракт в Оленівці з новин. Ярослав Отрок, її рідна людина, служив в інженерно-саперному взводі окремого загону спеціального призначення НГУ “Азов”. Разом із побратимами був серед оборонців Маріуполя. З заводу “Азовсталь” потрапив у полон. Так він опинився в Оленівській колонії, де в ніч на 29 липня 2022-го в бараці з українськими військовими стався вибух.
Тоді Олександра знайшла ім’я Ярослава в списку поранених, який опублікували росіяни. До самого жовтня, аж поки не повернули тіла загиблих в теракті азовців, шукала його в російських телеграм-каналах, переглядала псевдоінтерв’ю та просто відео тих, хто пережив ту ніч.
Уже на той момент було відомо, що кілька людей померли дорогою до лікарні. Про те, що Ярослав може бути серед них, Олександра дізналась від військовослужбовця, який повернувся з полону.
— Він сказав, що швидше за все Ярослав загинув, бо в нього були поранення, несумісні життям, але його ще живим забрали машиною до лікарні, — розповідає вона.
Ярослав Отрок
Коли 11 жовтня 2022 року в Україну повернули тіла загиблих, Олександра одразу зв’язалася з патронатною службою “Азова”. У Ярослава на руці було татуювання і вона надіслала фото, спитавши, чи є тіло з таким. Їй відповіли: є. А потім на упізнання поїхала мама Ярослава, яка підтвердила, що найімовірніше це він.
— Все одно ми чекали на ДНК-експертизу, хоча в нас була трохи інша ситуація, ніж у інших, — каже Олександра.
У більшості випадків ідентифікувати тіло візуально без ДНК-аналізу тоді було просто неможливо. Власне, експертиза повернутих тіл оборонців тривала до літа наступного року, в результаті якої встановили імена 54 загиблих. Більшість з них поховали у 2023 році, але ще кілька родин чекали на додаткову міжнародну експертизу, яка підтвердила результати української.
— Можливо, це такий спосіб схопитися за ще одну соломинку — а раптом інша експертиза покаже, що рідний десь живий.
Я знаю багато родин загиблих. І коли є хоч якась надія, вони продовжують вірити.
Останнім у вересні 2024-го поховали Ігоря Прокопенка.
— У рідних тоді був дуже поганий психологічний стан, — розповідає Олександра. — З часом стає не те, що легше, але коли вже є остаточна відповідь, то людина вчиться жити з нею. А поки її немає, то це просто жахливо. Оця невідомість жахлива. А тут ще експертиза тривала досить довго. І постійно закидувались різні ІПСО, мовляв влада від вас щось приховує, тому все так довго відбувається. Близькі в дуже вразливому стані, до самої історії прикута увага, тож росіяни, як завжди паразитували на цьому.
Олександра Мазур
Допомагало те, що патронатна служба зібрала родини в спільний чат. У таких ситуаціях цінно, що люди можуть між собою говорити на цю тему, каже Олександра.
— Загалом дуже добре, що така служба зараз обов’язкова при всіх підрозділах. У нашому випадку було багато моментів, які вони взяли на себе і я не мусила розбиратися з ними, — як приймають тіла, як зберігають. Ми були мінімально залучені в процеси, пов’язані зі збором всіляких документів. Мені подобається, як вони тоді спрацювали. Зробили все етично. І оскільки зараз ці служби розвиваються, то мені здається, важливо, щоб там були фахівці, готові до занурення в тему смерті, негативу, максимальної моральної і психологічної напруги.
Супровід родин
Коли родина отримує сповіщення про зникнення безвісти, патронатна служба Третьої штурмової бригади підхоплює її і в межах можливого бере участь в процесі ідентифікації. Приміром, збирає зачіпки, які потім допоможуть упізнати загиблого. Водночас у бригаді є відповідальний офіцер, який виїжджає на точку евакуації, забирає тіла, оглядає їх.
— Якщо він сам не може ідентифікувати загиблого або сумнівається, то надсилає нам фотографії і ми разом шукаємо, хто б це міг бути. Бо, приміром, підрозділ знає, що з позиції, де зникли наші бійці, забрали тіло, але ми не знаємо, хто це конкретно, бо там їх було декілька, — пояснює Ольга Кравченко.
Далі патронатна служба відслідковує інформацію, куди саме повезли тіло. І в залежності від того, в який морг воно потрапило, інструктують родини про подальші кроки. Загалом дії патронатної служби завжди залежать від ситуації, а обставини дуже різні. Якщо родичі не хочуть спілкуватися або їх немає, тоді самі звертаються в поліцію, щоб там відкрили кримінальне провадження, здають речі загиблого для експертизи ДНК.
Намагаємось, щоб все ж таки всі неопізнані були ідентифіковані і поховані.
Або трапляються випадки дистанційного упізнання, коли родина або за кордоном, або не може приїхати. Тоді патронатна служба збирає від рідних всю інформацію, особливі прикмети, передає представнику бригади, здебільшого це логісти, які транспортують тіла. І вони безпосередньо на місці вже спілкуються зі слідчим.
Експерти криміналісти жандармерії Франції допомагають українським колегам в ідентифікації тіл, Буча, 29 квітня 2022 р.
— Якщо можливе візуальне упізнання, то по відеозв’язку зв’язуємося з родиною, а представники бригади оформлюють всі необхідні документи, — розповідає Ольга.
Так само родину готують до того, що їм очікувати на упізнанні. Інструктують про те, що вони переглядатимуть тільки фотографії. Так само на фотографіях рідні можуть побачити особисті речі, форму, документи.
— Але ми завжди наголошуємо, що ідентифіковане має бути саме тіло, а не предмети. Бо часто чуємо від рідних: він на бойові завжди носив паспорт, от по паспорту хай упізнають. Але це так не працює. Бували випадки, коли боєць загинув, і побратим, який не міг його евакуювати, забирав паспорт, телефон. А потім сам гинув і при ньому знаходили ці документи. Таке часто буває, приміром, в обмінах. Тому ми не можемо ідентифікувати загиблого лише за паспортом, військовим квитком, знайденими при ньому, хрестиком, хай навіть він особливий. Кожній родині це треба пояснювати. Деякі сприймають це одразу, інші не зовсім усвідомлюють той хаос, який відбувається на лінії зіткнення. І тоді потрібно пояснювати ще і ще.
Навіть з особливими прикметами на практиці можуть бути особливі ситуації. Одне з очевидних — малюнок татуювання з тих чи інших причин неможливо побачити. Часом судмедексперти навіть знімають шар шкіри з татуюванням, яке сильно зморщилось, і розтягують його, щоб можна було розгледіти. Але так не роблять в моргах з великим напливом тіл загиблих. І тоді родичі чекають на експертизу ДНК. Або приміром, бійці беруть однакові ескізи з інтернету і зрештою мають або ідентичні, або майже ідентичні татуювання.
— Тому я завжди кажу: якщо маєте найменший сумнів, то здавайте ДНК. Бо це найстрашніше — поховати не того. Бувають, звичайно, і такі випадки, коли на тілі загиблого є, наприклад, кольорові унікальні татуювання, є безліч фото, але рідні напевно через емоційних стан все одно не впевнені. Тоді також чекають експертизи, — пояснює Ольга. — Загалом робота з ідентифікації тіл загиблих вимагає, щоб ти пояснював кожен крок, абсолютно всі процедури, важливо відповісти на всі питання. Бо з мого досвіду їх виникає багато. Хтось, приміром, переживає, що тіла захоронять чи кремують без їхнього відома. І треба пояснити, що такого не може бути.
На презентації документального фільму ‘Повернення. Герої на щиті ‘
Говорити стільки, скільки треба, на перший погляд простий рецепт. Але на практиці чи не найскладніший.
— З того, що бачу я, зазвичай люди дуже стараються, але всі перевантажені. І якісь непорозуміння або помилки трапляються здебільшого саме через це, а не тому що вони погані.
Ну і заради справедливості, з боку родин теж є абсолютно різні ситуації. Хтось не може упізнати рідного через травматизацію, відгороджується.
— І це не тому що людина скандальна. Вона захищається, бо це для неї більша втрата, ніж людина здатна витримати, — каже Ольга. — Буває, рідні просто не відгукуються. Приміром, батько каже, що нічого не робитиме, і тому неможливо завершити ідентифікацію тіла. Це може статися і через певні меркантильні інтереси. Родичі оформлюють виплати і просто кажуть: “Ні, це не мій. Я не буду здавати ДНК”. Тоді слідчі все ж можуть домогтися цього. Або коли рідні, які відмовляються здавати ДНК, приходять до ТЦК переоформлювати грошове забезпечення, то воєнкоми відмовляються приймати документи, поки ті не принесуть з поліції витяг про здачу біологічного матеріалу. Все це знов же вимагає людського ресурсу. А його не вистачає.
Зараз відповідних збігів немає по 5-6 тис. неупізнаних тіл загиблих, які є в реєстрі, кажуть в ДНДКЕЦ. Оскільки причині різні — можливо, загиблі не мають родичів, або, як згадувалось, рідні з тих чи інших причин не здають зразки ДНК, або зразки ще на опрацюванні, то ця цифра не якась стала.
Проте, звісно, найскладніші кейси, — коли тіло, або не змогли евакуювати, або воно на окупованій території, визнає Ольга Кравченко.
І скільки ще в режимі очікування і сподівань житиме родина, невідомо.
За зачиненими дверима. Як родичі цивільних українців, поневолених Росією, борються за їх повернення додому
P.S.
Тетяна Тринадцятко так живе вже майже два роки. Її чоловік, Володимир, зник безвісти 23 квітня 2023 року. Буквально напередоні виїзду на позиції його перевели з 58-ї бригади, де він служив з початку повномасштабного вторгнення, в 93-тю. Тетяна переживала, чи видали йому бронежилет і каску. Він написав: “Броню видали”. Це було його крайнє повідомлення. А 1 травня вона отримала сповіщення, що Володимир зник безвісти.
Тетяна і Володимир
Той бій тривав з 3.40 до 8.45. Хлопці на сусідній позиції чули його по рації, а потім все затихло. Побратими намагались до них дістатися, проте через оточення, пробити шлях для відступу не вдалося. Це розповів Тетяні побратим її чоловіка, який чув бій по рації. Це ж Тетяна прочитала в акті службового розслідування, яке чекала довгих 8 місяців. Спілкування з військовою частиною було з непростих.
Тоді разом з Володимиром зникли одинадцять оборонців. Ніхто достеменно не знає, чи їх взяли в полон живими, чи всі загинули на позиції. Але через два тижні після зникнення в телеграм-каналі вагнерівців Тетяна побачила військовий квиток Володимира. Для неї це надія.
Олександра Мазур, попри те, що відповідь вже отримала, продовжує брати участь у роботі спільноти “Родини Оленівки”.
— Теракт в Оленівці — це була така перша масова страта військовополонених з початку повномасштабного вторгнення. Така собі заява росіян — ось що ми можемо зробити і що ви на це відповісте. Бачите, не відповіли. І росіяни просто вже систематично вбивають полонених, страчують відкрито. І для мене розповідати про Оленівку — це якимось чином привертати увагу міжнародної спільноти і якось, можливо, захищати інших полонених. Я в це вірю.
Тим часом Анна намагається встановити, де тіло її чоловіка.
— Уявіть, як я живу… Кому розповідаю, ніхто не вірить, що так може бути. Куди я тільки не зверталась, всюди на мене дивляться як на божевільну. І я вже не знаю, куди мені ще прокричати, щоб розібратися.
