Рішення з бізнесу
Команда проєкту «Зубата лопата» складається з десяти дівчат. Усі мають кар’єру в IT і менеджерський досвід. Саме це і допомогло систематизувати процес так, щоб основні його гравці не вигоріли ще на самому початку, бо в усіх є основна робота, крім волонтерства, зазначає Альона.
Альона Крицук і команда волонтерок ініціативи «Зубата лопата»
— Почали з того, що рухалися спринтами — це коли ти береш на певний відрізок часу певну кількість задач. І в нас була мета за спринт зібрати грошей на партію лопат. Це включало такі-то задачі, і так ми рухалися, — пригадує волонтерка.
Далі, щоб спростити собі роботу, дівчата почали використовувати написаний під їхні потреби бот. Це дозволяло не прив’язувати задачу, наприклад, з обробки заявок, до однієї людини.
– Ми чергуємось, і знадобилося айті-рішення, щоб усі разом могли контролювати кількість лопат на складі, їхнє списання, на які адреси треба відправити. Зараз перейшли на написану під нас SRM-систему (система управління взаємовідносинами з клієнтами. — LB.ua). Вона складається з окремих умовно папок, по яких розсортовані всі завдання. Наприклад, папка із заброньованими лопатами, верифікованими запитами, папка з відправками, папка з отриманими актами й тими, які ще мають надійти. Тобто не треба одного, хто тримає в голові всю цю інформацію, — пояснює Альона.
Усе це для того, аби проєкт не посипався, коли з нього вибуватиме та чи інша людина, аби структура при цьому не змінювалася.
Головний бюрократичний біль
Партія лопат не мавік, який раз передав й отримав акт, зазначає Альона. Тому особливий біль «Зубатої» — акти прийому-передачі.
Альона Крицук розмальовує лопату
— Партія лопат — це не такі великі кошти. Тисяча штук — це 150 тисяч гривень. Але середній запит — це 30–50 лопат. Буває запит на п’ять лопат. І на кожен потрібно отримати акт прийому, бо питання податкової будуть до нас, — пояснює засновниця проєкту.
Лопати відправляють в основному на військовослужбовців, а не на частини. Щоб спростити завдання, до замовлення відразу додають шаблон документа, який потрібно заповнити й відправити назад.
— Але це все одно певний стресовий фактор. Ніхто військовослужбовцям не розказує, що їм з папірцями робити, так само волонтерам. Ми цю інформацію одне одному з рук в руки передаємо. У нас, у принципі, культура документообігу складна — цивільним, які потрапляють у забюрократизовану систему, важко в ній зорієнтуватися, — зазначає Альона.
І додає: велике полегшення, що в Податковому кодексі врешті скасували норму про оподаткування благодійної допомоги на 19 %, виданої військовим без УБД.
— Ми тоді на це просто закрили очі, бо що, я маю перепитувати: «А може, у вас УБД, а може, ви поранені?». А якщо ні, то: «Будь ласка, за ці п’ять лопат внесіть декларацію», — дивується волонтерка.
«Зубаті» знайшли своїх власників
«Найчастіше чуємо питання “Чого ви це робите замість держави?”». Один день з командою, що допомагає пораненим військовим на ВЛК
Попит на лопати
«Третій рік повномасштабної війни, а військові досі не забезпечені на 100 % таким елементарним, як лопати?» — запитаєте ви. Відповідь — на жаль, так, досі трапляється. Причому запитів нині на місяць більше, ніж «Зубата» може зібрати грошей, зазначає Альона. А мета — закупити тисячу штук. Буває, вдається більше — до двох тисяч.
— Попит росте. Коли був наступ росіян у Харківській області, наприклад. Як волонтери дізнаються, що на фронті щось відбувається? Починають сипатися запити: «треба вже», «наших збирають-відправляють», «десь попало в бліндаж і все згоріло». Нам тоді з десяти сторін писали: «Треба лопати». Бо лопати — це маст хев бійця, але його не завжди видають, — пояснює волонтерка.
Одна з найпоширеніших причин, чому військові залишаються без лопати, — коли їх виводять з позицій, вони не завжди забирають їх, залишають тим, хто прийде на ротацію. А на заміну ще не мають, бо не закуплено.
— Друга за популярністю відповідь — на військовому й так уже стільки несписаних лопат, ще за Бахмутської кампанії, що ніяк просити. І тут він мені скидає фотку якихось саморобних лопат, з якими працюють зараз, — ділиться Альона.
Прилітають запити й від доволі відомих бригад, яким волонтери дуже дивуються: «Як, навіть вам не вистачає?». Утім тут зазвичай історія із закупівлями — або погодили меншу кількість, або знову не встигли придбати. А є й такі бригади, які просто не вміють закуповувати, бо з тендерами складно розібратися, зазначає волонтерка.
— Плюс лопати не завжди якісні видають. Іноді закуповують не малі піхотні, а великі. Тоді хлопцям доводиться обрізати їх. Лопата — це взагалі розхідник. З ГУРу мені якось сказали, що лопата живе один штурм. І це дійсно перша річ, яку кидають в разі чого, — пояснює Альона.
Для себе, каже, питання якості вирішили співпрацею з українським виробником, лопати якого ще не підводили — міцні й потрапляють до бійців уже загостреними. «Зубатій» виробник дає хорошу знижку. Назви не розголошують — жартують, що це вже стратегічний об’єкт.
Перед відправкою
Конкуренція за донати
Те, що збирати кошти складніше — це факт, зізнається Альона. Одна з причин — зборів стало значно більше.
— Люди донатять меншими сумами, але донатять. Я абсолютно не підтримую думку, що люди втомилися від війни. На це (ситуацію зі зборами. — LB.ua) є причини, і одна з них — у тебе вже близькі люди воюють і ти будеш скидатися скоріше їм, ніж фондам. І ці збори не йдуть у жодну статистику, вони часто навіть до соцмереж не доходять, бо закриваються своїми ж. Тому ми не знаємо реальної картини. І звинувачення від деяких блогерів, що якщо людина не донатить на певний збір, то вона взагалі не донатить — некоректне, — вважає засновниця проєкту.
Тож між фондами збільшується конкуренція, доводиться щось вигадувати, аби привертати увагу. Але конкурують і з комфортом людей, рівень якого все більше знижується через війну, утім не до порівняння, звісно, з умовами військових, міркує Альона.
— Вважаю, що це (придумувати щось зі зборами. — LB.ua) частина моєї роботи. Якщо я вже взялася за історію, то моя задача — переконувати інших закрити збір. Звісно, інша річ, коли військовий пише про збір, — зазначає вона.
Тому «Зубата» і тут узяла собі рішення з бізнесу — крім основної банки для збору, має підписки, тобто визначену автоматичну суму на місяць, яку переказуєте на лопати. Так можна підписатися на одну лопату, а можна й на двадцять. І кожна підписка має свої бонуси — від доступу до закритого тг-каналу до авторського мерчу «Зубатої» та запрошення на командні вечірки.
Розмальовка перед відправкою.
— Ми мислимо продуктами. У нас є продукт «Розмальовка лопат». Пропонуємо бізнесам послугу: купують лопати, ми приїжджаємо на корпоратив, вони їх розмальовують й отримують певну дотичність до спільної справи — це і тимбілдинг, і компанія бачить, на що пішли задоначені кошти. Декілька разів на місяць отримуємо запити на таку послугу під ключ. Ближче до свят, звісно, активність зростає, — ділиться Альона.
А малюють на лопатах різне: хтось — гримаси, хтось — чудернацьких персонажів, пишуть жарти, добрі побажання військовослужбовцям.
Сама «Зубата» пояснює, навіщо розмальовувати лопати, так: «Щоб передати нашу з вами підтримку. Щоб кожен, хто отримує лопату, знав — ми поруч, тут, у тилу, стоїмо за них. Військові дуже радісно сприймають ці малюнки. Шукають, на кого «Зубата лопата» більше схожа. Обирають власну, яку легко тепер відрізнити. Дякують за відчуття турботи!».
До слова, проєкт «Сміливі» також має платну послугу для компаній під ключ — корпоративні виїзди, на яких команди допомагають прибирати завали після російських обстрілів.
Волонтери «Cміливих» допомагають розбирати завали після прильоту на Сирці
Зберегти стійкість і витривалість
На запитання, як переживають масовані ракетні атаки, Альона відповідає: «У мене доволі специфічне оточення, і такі події, навпаки, всіх заряджають ще більше їбошити».
— Бо в основному це люди, чиї близькі воюють, хто волонтерить довгий час; це громадські діячі, які залучені якщо не у військові питання, то загальні українські. Але теж помічаю те, що є люди, з якими спрацював цей російський наратив про «пора миритися». Мені сумно від цього, і я вважаю, що це доволі небезпечний тренд. Звісно, зрозуміло, чому так відбувається, бо життя у війні має свій вплив, — міркує волонтерка.
Що особисто їй допомагає зберігати стійкість і витривалість? Задумується. Потім, стримуючи сльози, відповідає:
— Таке враження, що кожного разу, коли гине хтось, хто мав активну громадянську позицію, тобі треба вже працювати не за десятьох, а за одинадцятьох, щоб весь цей пройдений шлях не змарнувався.
Також, каже, триматися допомагають власні цінності. Це зрозуміла, коли пережила вигорання у грудні 2023 року.
— Я приходила додому й думала: «Боже, нащо я цим займаюся, я можу просто донатити, далі собі працювати». І допомогло розуміння, що те, що я роблю, відповідає тим цінностям, які були зі мною більшу частину мого життя. Ці лопати — це маленька історія, але потрібна. Цей новий проєкт з медобліком (нещодавно у співпраці з начмедами Альона запустила ініціативу, яка має полегшити військовослужбовцям списання тактичних аптечок. — LB.ua), у мене досі є віра, що він щось змінить. Ми отримуємо багато відгуків. За це і тримаємось, — пояснює волонтерка.
«Найкраща інвестиція зараз — посилити стосунки з іншими». Розмова з Антоном Семеновим, засновником проєкту «Як ти, брате?»
Повага до роботи інших
Альона вважає, що між фондами має бути здорова конкуренція в питанні зборів.
— Дивитися одне на одного, учитися, наслідувати креативні методи, — міркує засновниця проєкту.
Натомість є проблема менеджменту й комунікації. Подекуди спостерігає це серед волонтерів. Через що довелося відмовитися від співпраці з деякими.
– Обурює, коли до ініціатив ставляться як до ресурсу, яким тобі треба бус завантажити, а не як до партнера, якому треба надати фотозвіт й акт прийому-передачі. Часто люди вдаються до маніпулятивних штук, звинувачень, через які ми маємо наплювати на наші процеси і швидко задовольнити потребу. Це не про сталість і не про партнерство. Коли вдаються до маніпуляцій — це комунікація без поваги, — ділиться волонтерка.
Відправлені «зубаті» лопати
Це, каже, також наслідок загального виснаження, якого у волонтерській спільноті накопичилось чимало. І через втому простіше дотягнутися до когось, хто ближче, і зігнати свою злість на ньому.
— І нам треба починати справлятися із цим, бо інакше перегриземо одне одного. Людей, тим більше активних, стає менше, а ті, хто є, уже задіяні в декількох ініціативах, на вихідних ще й виходять на акції. Для нас це складний суспільний виклик — навчитися в таких умовах краще говорити про власні потреби й виставляти свої кордони, — додає Альона.
