Як жив простий люд на Поділлі, коли у світі змінювався режим, в Європі розпочала Друга світова війни, а всі резерви цілеспрямовано забирала радянська окупанційна влада? Розгорнуту візуальну відповідь на ці запитання намагалися дати автори документально-аналітичної кінострічки «1940 рік: історичні міфи та реалії на теренах Поділля». Її сьогодні презентували представники громадської організації «Подільська спадщина», яка об’єднує викладачів-істориків Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Над зйомкою і монтажем фільму вони працювали упродовж чотирьох місяців. Але пошук матеріалів, архівних документі, кінохронік – тривав роками, відзначає співавтор фільму, кандидат історичних наук, доцент, керівник проекту Павло Кравченко.
«Команда проєкту ставить перед собою завдання об’єктивно та неупереджено показати життя подолян того періоду та створити візуальний продукт, який приверне увагу молодих дослідників до вивчення місцевої історії, – каже Павло Кравченко. – У фільмі оприлюднюються дані і містяться документи, від яких мороз йде по спині. Для мене було відкриттям, що сільським жителями забороняли продавати печений хліб у магазинах (і така заборона діяла до 60-х років). Тобто вважалося так, як селянин працює у колгоспі він заробляє трудодні і заробляє зерно, значить в змозі сам себе забезпечити хлібом. А хліб продавався тільки вчителям, лікарям, службовцям, які не працювали у колгоспі. І це все чітко розписано у документах. І це ще одне підтвердження того, що до селян відносилися як до кріпосних, вони працювали на державу, на військово-промисловий комплекс, а їм залишали мінімум для виживання.
Крім того, вражаючими є дані про так звані «трудові резерви». Я ніколи не задумувався над смислом цього словосполучення, аж поки натрапив на архівні документи. У них чітко було розписано скільки людей, з якого району треба взяти, де навчити і куди направити працювати. Тобто людина була без вибору, її думка нікого не цікавили. А той, хто чинив супротив – потрапляв за грати. Фактично це була не країна, а тюрма, суцільна експлуатація села, де мешкало значно більше жителів, ніж у містах. Але вони не жили, а виживали. Ми віднайшли документи, у яких йдеться, що в окремих районах люди голодували».
Шокуючими фактами для глядачів фільму стало те, що Радянський Союз у 1940 році експортував до нацистської Німеччини збіжжя, цукор, зерно тощо. Частка радянських поставок у німецькому імпорті складала 40 %. Крім того, Радянський Союз планував наступальну війну на Європу і активними темпами розгортав військові аеропорти на території України. Люди на будівництві працювали 7 днів на тиждень. За прогули їх ув’язнювали і карали.
Цікавими документальними фактами фільму стало те, що через «надлишкове населення» селян на Поділля переселяли до Сибірського краю, на шахти Донбасу та на Західну Україну, де змушували укрупнювати колгоспи. Словом, фільм відображає кабальні умови, у яких перебувало українське селянство і змушує глибше занурити у історію тих часів, провести паралелі між тим життям, яке зображувалося на шпальтах радянських газет, та тим, яке реально проживали подоляни.
Як писав «День», крім фільмів про історичні міфи та реалії, представники ГО «Подільська спадщина» напрацювали серію науково-просвітницьких фільмів «Поділля в добу НЕПу». Кожна – стосується окремої проблеми, а триває в середньому 10 хвилин. Наразі змонтували 5 серій. Увесь багатосерійний документальний фільм розміщений у вільному доступі в соцмережах. Більше того, його о розіслали у всі вінницькі школи та бібліотеки.
Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, «День», фото автора
