Перемовини в Стамбулі, Туреччина, 30 березня 2022.
Цю заяву дипломата, який раніше агітував покласти Будапештський меморандум в основу стратегії української безпеки, опублікували в тому числі в кількох російських інтернет-виданнях. Також вона збіглася в часі з новою серією статей у західних медіа, що Росія начебто шукає варіанти мирних переговорів з Україною.
Точні настрої українського суспільства на початок 2024 року щодо переговорів з агресором невідомі. Та у 2023-му соціологи фіксували зростання числа громадян, які вважають, що Київ має погодитися на перемовини заради припинення бойових дій. Щоправда, кількість готових на територіальні поступки або інші форми обмеження суверенітету України вкрай мала. Напевно, респонденти, які думають, що переговори з Росією справді можливі, наївно вважають, що Путін погодиться звільнити окуповані території. І не буде нав’язувати Києву умови, які означають підрив українського суверенітету. Така думка є фундаментально хибною. Але Росія зацікавлена час від часу надсилати фальшиві сигнали та вводити в оману і частину українських громадян, і Захід. І їй це почасти вдається.
Чи справді Захід зменшує рівень допомоги, щоб змусити нас до переговорів?
Українська влада зараз, здається, усвідомлює безперспективність переговорів з Росією. Принаймні про це чітко висловився міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. «У період з 2014 до 2022 року ми провели майже 200 раундів переговорів з Росією, це вже був де-факто заморожений конфлікт. Ми оголосили й установили 20 угод про припинення вогню, усі порушила Росія, а нескінченні переговори закінчилися великомасштабним вторгненням Путіна», — заявив глава МЗС в інтерв’ю іспанському виданню El Pais.
Проблема української влади в тому, що вона не навчилася відверто спілкуватися із суспільством. Особливо коли мова про непрості питання й важкі рішення. Президент, уряд, парламент мали б комунікувати з громадянами щодо неможливості переговорів з Кремлем на цьому етапі. Пояснити, чому такі пропозиції небезпечні й безперспективні. Дефіцит відвертості деструктивно впливає на українське суспільство і створює благодатне поле для російських маніпуляцій.
Яким має бути справедливий і міцний мир в Україні?
Чутки про переговори як засіб завершення війни і гарантованого миру, яких начебто прагне Москва, є цинічною інформаційно-психологічною операцією. Її мета — вплинути на суспільні настрої всередині України. Щоб блокувати тези ворога, українській владі потрібно відверто розповісти, чим насправді можуть обернутися так звані переговори з Росією. Проста істина полягає в тому, що насправді Росія ні навесні 2022-го, ні, тим більше, зараз не зацікавлена у справжніх переговорах з Україною та закінченні війни. Переговори можуть зацікавити Кремль, лише якщо вони означатимуть капітуляцію України, визнання територіальних реалій у вигляді окупованих територій і перетворення нашої держави в сателіта Росії.
Зараз перемовини не потрібні Путіну взагалі. Російський диктатор переконаний, що є шанси схилити шальки терезів на його бік. Затримка допомоги Заходом негативно впливає на обороноздатність нашої держави. Не надто ефективні санкції, нарощування обсягів власного військового виробництва й допомога друзів-диктаторів покращує загарбницький настрій кремлівського володаря. Путін вірить, що може не тільки втримати окуповані землі, а й завоювати нові. Також Кремлю, безперечно, відомі внутрішні українські проблеми. Тому Росія буде продовжувати війну проти України незалежно від позиції і дій української влади. Навіть якщо в майбутньому через певні причини агресор піде на переговори, варто мати на увазі кілька ключових тез щодо їх справжнього змісту і характеру.
Росія ніколи не погодиться добровільно звільнити вже окуповані території. На переговорах Москва може запропонувати укласти угоду про визнання поточних територіальних реалій. Ні про яке повернення до кордонів 1991 року чи 23 лютого 2022 року не йтиметься. Росія на це ніколи не погодиться. Це реально лише в разі військової поразки агресора чи його внутрішнього розвалу зсередини. Максимум, на що може піти Росія — символічні жести: повернення заручників, формальна відмова від морської блокади, виведення російської окупаційної армії з кількох незначних населених пунктів, наприклад, у Харківській області.
Натомість наявність у конституції РФ таких «новоприєднаних суб’єктів», як Запорізька і Херсонська області, дає Москві формальні підстави в будь-який момент відновити бойові дії. Бо, звісно, Росія ніколи з власної доброї волі не перепише свою конституцію, відмовившись від нових регіонів і сухопутного шляху до Криму. А також від спокусливої ідеї поширити свою владу на Херсон, Запоріжжя й інші міста й області. Це означає, що в будь-який зручний для агресора момент він знову може заявити: настав час «освободіть ісконно русскіє зємлі».
Науседа: війна в Україні триватиме, доки одна зі сторін не видихнеться
Якщо ж Україна і Росія домовляться про якесь перемир’я, то це буде новий Мінськ-3. Тільки з окупацією значно більшої частини української території, втратою виходу до Азовського моря та значно довшою лінією фронту, яку слід утримувати. На цій лінії час від часу відбуватимуться бої. Росія, звісно, вдаватиме, що не в курсі, хто і чому стріляє. Можливо, навіть запевнятиме світову спільноту, що не проти відвести частину військ й обговорити статус Херсонської та Запорізької областей, як свого часу статус «ДНР» і «ЛНР». А насправді готуватиме нову війну, аби загарбати решту українських земель.
Також Росію ніколи не влаштує навіть варіант відмови України від частини окупованих територій в обмін на її право вступити до НАТО. Тому що Москві потрібно більше. Вона не хоче втрачати можливість у майбутньому розширити площу своїх загарбань. А членство України в Альянсі суттєво ускладнить це завдання.
Нарешті варто усвідомити: переговори для Путіна — це просто пауза в загарбницькій війні. Перерва в його тривалій кампанії відновлення «русского міра». Це гарна можливість виграти час, щоб перегрупуватися і завдати нового удару. В уявленні Кремля Україна не має права на самостійне існування, власну зовнішню й внутрішню політику. Вона частина «русского міра», яку треба повернути у склад імперії. Тому стратегічною метою так званих перемовин для Москви завжди буде не сталий мир, а створення умов, аби поновити агресію й поступового окупувати інші українські території, щойно для цього виникнуть сприятливі обставини. І байдуже, що записали в гіпотетичній угоді про перемир’я. Агресивні загарбницькі настрої Кремля не здатні зупинити жодні меморандуми, договори й пакти. Надто якщо Росія відчула запах крові.
Розвідка: “Наміри Путіна очевидні – це контроль над нашою територією і її повна окупація”
Сумна дійсність полягає в тому, що без військового розгрому Росії чи її внутрішнього колапсу переговори з РФ безперспективні. Укладені з Кремлем домовленості тимчасові. А їхні наслідки винятково небезпечні для збереження українського суверенітету й безпеки.
