Американсько-російські переговори з питань стратегічної стабільності: у чому інтерес України?
22 червня у Відні (Австрія) мають пройти довгоочікувані американсько-російські переговори зі стратегічної стабільності. Безсумнівно, в центрі уваги цих перемовин буде питання договору про подальші заходи зі скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь між США та Росією, також відомого як Празький договір 2010 року, або СНО-III. Як відомо, термін дії даного важливого договору завершується в лютому 2021 року.
Нам, в Україні, слід не лише знати про ситуацію навколо даного договору між США та Росією, але й чітко розуміти переговорні позиції сторін, адже саме так складаються пазли сьогоднішньої непростої картини світу і створюється необхідне підґрунтя для вироблення власної зовнішньої політики.
Що пропонують сьогодні США?
США наразі не хочуть мати договір заради самого договору. Тобто Вашингтон не зацікавлений у домовленості з Москвою, що не відбиває сьогоднішні реалії. Сполучені Штати виступають за підготовку нової міжнародної угоди з контролю над ядерною зброєю, сторонами якої, окрім США і Росії, за задумом, має стати й Китай. При цьому адміністрація Трампа також вважає за необхідне удосконалення механізму верифікації договору, тобто перевірки виконання його положень, зокрема, виходячи зі схильності Москви до вибіркового виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань.
Виступають Сполучені Штати і за контроль над розвитком та розміщенням російської тактичної ядерної зброї, небезпідставно вважаючи її серйозною загрозою. Узагалі ж, ця адміністрація США вважає, що умовний поділ ядерної зброї на “стратегічну” й “тактичну” є спадщиною підходів часів “холодної війни” і наполягає на встановленні дієвого контролю над усіма її видами.
США наполягають, що така наддержава, як Китай, що є країною – учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року (ДНЯЗ), і водночас здійснює амбітну ракетно-ядерну програму, має бути інтегрована в нову архітектуру глобальної безпеки. У Білому домі вочевидь вважають, що КНР відійшла від своєї попередньої доктрини “мінімального стримування” й активно розвиває свій стратегічний потенціал, що має незабаром зрівнятися з американським і російським.
Тобто наразі американська пропозиція виходить з основоположного принципу стратегічної стабільності, а саме – “рівної безпеки сторін”, де сторонами є згадані вище три наддержави.
Яка позиція сьогоднішньої Росії?
Росія хоче зберегти Празький договір 2010 року, що фактично забезпечує їй престиж світової наддержави і привілейований статус другого геополітичного центру сили. Безсумнівно, Росія також принагідно дуже хотіла б укотре проголосити себе гарантом міжнародного миру та безпеки.
Утім, переговорна позиція Росії є внутрішньо суперечливою. З одного боку, Москва постійно говорить про переформатування глобального ландшафту та утворення поліцентричного світу, а з іншого – твердо наполягає на збереженні суто двостороннього формату в перемовинах про обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Є підстави вважати, що попри численні пропагандистські заяви Росію серйозно турбує активний розвиток американської системи протиракетної оборони (ПРО), що, за тверезою оцінкою тих же російських експертів, уже через 5–10 років сягне суттєвого рівня досконалості. Тобто Москва, вірогідно, хотіла б якимось чином домогтися стримування подальшої розбудови ПРО США.
Кремль також хотів би вийти на формулу, що обмежить кількість крилатих ракет морського базування – носіїв ядерної зброї, по яких, як стверджують деякі джерела, у США є значна перевага – як мінімум на порядок. У Москві, вірогідно, вважають, що, враховуючи послаблений стан російської ПРО, модернізація якої вимагатиме величезних коштів, такі крилаті ракети, розміщені на кораблях, що зможуть вийти в деякі райони Арктики, прилеглі до російської території, становитимуть значну загрозу для Росії.
Москва також вочевидь хотіла б домовитися з Вашингтоном відносно припинення/зупинення розробок деяких нових високоточних видів озброєння, розвиток яких наразі лежить за межами сучасних російських технологічних розробок та особливо фінансових можливостей.
А що ж Китай?
Пекін не лише має потужну ядерну зброю та засоби її доставлення, але й реалізує доволі амбітний курс на посилення своїх збройних сил і відкрито оголосив про намір у цілому завершити їх повну модернізацію до 2035 року.
Аналіз відкритої інформації дозволяє стверджувати, що Китай уже найближчим часом планує суттєво збільшити кількість своїх міжконтинентальних балістичних ракет і ядерних боєголовок, деякі джерела навіть вказують – до 1 тис. За деякими оцінками, КНР поступово відходить від своєї доктрини так званого мінімального стримування, що забезпечувалася розміщенням балістичних ракет у тунельних системах глибоко в горах та наявністю великої кількості удаваних стартових позицій.
Вважається, що, десь починаючи з 2010 року, Китай почав активно розвивати мобільні ракетні комплекси та посилювати військово-морську складову. Зокрема з 2010-го до 2017 року кількість китайських військових кораблів зросла з 210 до 320, а прогнозні оцінки свідчать про зростання їх чисельності до 430 (плюс близько 100 субмарин) упродовж наступних 15 років. Відомо, що Пекін приділяє системну увагу збільшенню кількості своїх авіаносців, що може вважатися доказом його великих морських амбіцій. Наочним же свідченням його намірів перешкодити появі американського флоту у прилеглих морських водах, на думку деяких експертів, стало розміщення балістичних ракет DF-26 із дальністю ураження до 5000 км. Значний резонанс викликала й заява контрадмірала ВМС КНР Лу Юаня про те, що в разі конфлікту Китай має знищити один або два американські авіаносці, чим не лише досягне військової переваги, але й підірве бойовий дух США.
Активно модернізуються в Піднебесній і системи керування ракет та боєголовки. Китай також активно розробляє нові літаки та безпілотні літальні апарати (БПЛА), які потенційно можуть бути носіями ядерної зброї. Реалізується значна космічна програма. Можна також згадати, що ще у 2007 році Китай став третьою після США і Росії країною, яка продемонструвала здатність знищувати об’єкти, що знаходяться на земній орбіті.
Водночас є підстави вважати, що наразі Китай не готовий до встановлення якихось обмежень стосовно своїх ядерних стратегічних озброєнь і перспективних програм їх подальшої розробки.
У чому має бути інтерес України?
По-перше, Договір про подальші заходи зі скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь між США та Росією 2010 року є важливим інструментом забезпечення міжнародної безпеки, що потребує певного вдосконалення. Окрім цього, Україна має усвідомлювати, що накопичення неконтрольованої зброї масового знищення та засобів її доставляння рано чи пізно сприятиме виникненню спокуси використати її.
По-друге, за різними оцінками, Росія наразі має орієнтовно 5400 одиниць тактичної ядерної зброї (ТЯЗ), із яких щонайменше 2000 у стані боєготовності. Місце розміщення російської ТЯЗ не розголошується. Однак, враховуючи те, що тактична ядерна зброя традиційно розміщувалася на носіях подвійного призначення – ударній фронтовій авіації, бомбардувальниках середньої дальності, ракетах “земля-земля” сухопутних військ, мінах-фугасах тощо, – можна зробити припущення, що її частина знаходиться неподалік від кордонів України. За наявною інформацією, дехто в Росії вважає, що тактична ядерна зброя, в силу її потужності, може сприяти досягненню переваги та кінцевого успіху на театрі воєнних дій. Можна додати, що майже саме так під час “холодної війни” радянська тактична ядерна зброя розглядалася у країнах Західної Європи. Саме так її має оцінювати й Україна і, звичайно, виступати за дієвий контроль над нею.
І головне. Київ має нарешті вийти з незрозумілої летаргії та усвідомити істину, сформульовану ще наприкінці 60-х років минулого сторіччя: договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, до якого “прив’язаний” відомий Будапештський меморандум 1994 року, фактично втрачає свій дух і значення в умовах цілком вірогідної необмеженої гонки озброєнь між ядерними державами. Більш того, можлива невдача американсько-російських переговорів щодо згаданого вище Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь означатиме суттєву зміну ситуації в світі й імовірне збільшення загроз для національної безпеки України, а також вимагатиме від нашої держави формування відповідної стратегії дій.
Джерело: Політична партія “Сила і Честь” / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
