От у нас популярно говорити, що не треба зрівнювати конфлікт між Вірменією й Азербайджаном із тим, що є в нас із Росією. І це правильно. Тому що в нас немає етнічної та релігійної підоснови. Але ситуацію навколо конфлікту можна і порівнювати, і зрівнювати – це повчально.
Наприклад, навіть у нашому глибоко опозиційному середовищі так званих справжніх патріотів, яке не має стосунку до влади, вважають, що в конфлікті в Карабасі не можна вибирати сторону. Припустімо. А чому, скажімо, Італія чи Іспанія мають обирати сторону в конфлікті між Росією та Україною? Ми ж ось регулярно звертаємося до світу не те що з проханням, а з вимогою однозначно підтримати нас – покарати загарбника і допомогти повернути нашу територію. Можемо відчути себе трошки Італією чи Іспанією.
Далі. Чисто по суті конфлікту вірмени й азербайджанці в чомусь мають рацію, у чомусь винні, у чомусь жертви ще радянської політики. Тому сам конфлікт аналізувати марно. Але юридично все відбувається на азербайджанській території, цілісність якої не можна відновити дипломатично, це очевидно. Ми ж ніби маємо визнавати той факт, що поки Азербайджан намагається повернути те, що юридично – азербайджанське? Ми – у сенсі просто як громадяни, а не як держава. Як звичайні люди ми маємо усвідомлювати те, що зі своїми зверненнями до світу про Донецьк і вже тим більше про Крим ми маємо вигляд ну приблизно такий самий, як і Азербайджан зі своєю історією про Карабах. І чого? Дивіться – не надто ж хочеться ставати на чийсь бік.
Усі ось пишуть: а от Сталін те, а от 1993 року це… Історія допомагає сховатися від вибору позиції. А що має статися, щоб ми стали на чийсь бік 2020 року? Припустімо, Азербайджану, який опинився юридично на своїй же території? Складене запитання. Усі відразу думають про вплив вірменської діаспори, про спокій усередині своїх країн, про гроші і торгівлю. А не про те, де чия територія і хто що окупував, хоча ми самі вимагаємо від світу зовсім іншого, звертаючись зі своєю бідою.
Плюс, зверніть увагу, як пощастило Азербайджану: у них є союзник – Туреччина, яка їх явно й однозначно підтримує. От у Вірменії є і військовий і економічний союз із Росією. І що ж Вірменія одержала за час цієї ескалації від Росії? Заклики. Заклики до зупинення воєнних дій та інші загальні слова. Зате Азербайджан дістав реальну підтримку від Туреччини. Красномовно.
Ситуація навколо цього конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, якщо порівняти її з нашою бідою, висвічує ту наївність і якусь навіть недалекість, із якою ми як суспільство вже сьомий рік звертаємося до світу. Ми самі у кризовій ситуації не хочемо вибирати між двома народами. Зате весь час скаржимося через тих, хто точно так само не хоче. П – повчально.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
