Наша чорно-біла проблема.
У нас проблема. Вона банальна, чорно-біла, стара, як середньовіччя: серед нас, виявляється, є расисти.
Я, мабуть, не остаточно втратив віру в людство, тому щоразу, коли стикаюся з подібним, вимовляю про себе “не може бути!”.
Коли винищували чеченців 1995-го і 1999-го… Коли відловлювали грузин по всій Москві 2008-го… Коли вбивали українців 2014-го… “Не може бути!” – що є бодай хтось серед людей, які читають і пишуть російською, хто щиро підтримує масові вбивства! Виявилося, що такі люди є, і їх багато.
Потім настав 2016 рік тут, в Америці. Наша меншість проголосувала за Трампа, але якось так хитро, що він став президентом. Він пройдисвіт і шахрай. Він, найімовірніше, агент Путіна і Кремля. Тобто, з погляду Путіна, він точно завербований агент Кремля. Запитання в тому, вважає він сам себе агентом Кремля чи в нього якийсь інший погляд на характер його стосунків із Путіним.
Але зараз усе це вже не потрібно доводити, тому що всі докази протягом чотирьох років нам висуває сам Трамп. Я про це багато писав, тому не повторюватимуся. Але з того, про що не писав, з останніх витівок Трампа: вчинений ним на прохання Путіна тиск на Саудівську Аравію і Мексику для скорочення ними видобутку нафти і підняття цін на нафту (зокрема й на бензин у нас в Америці в період економічної кризи) і запрошення Путіна у вересні цього року у США для включення його у “Велику вісімку”, із якої його виключили 2014 року після вторгнення в Україну, і обговорення з ним віч-на-віч плану втручання Путіна в листопадові президентські вибори на боці Трампа.
Я думаю, що Путін залишився дуже задоволеним результатами активних заходів ФСБ 2016 року за втручання у президентські вибори у США і тією руйнівною роботою, яку виконав Трамп упродовж років свого президентства. Найбільша світова держава, що була еталоном свободи і демократії для всього цивілізованого світу, надійний військовий союзник, який захищав країни НАТО з часів Другої світової війни від імовірного радянського (російського) вторгнення, проголосила основою своєї політики ізоляціонізм; відкинула всіх своїх основних союзників (Канади, Мексики і Європи); розігнала власні спецслужби; скомпрометувала американську пресу, яка була для всього світу (зокрема й не вільного) зразком, до якого треба було прагнути… А тут ще й коронавірус, тому й безробіття 15–20%, і небачений бюджетний дефіцит, і зупинення економічного життя країни… І президент, від якого все, що ми чуємо, – це great, fantastic, nice і beautiful – коли у нас померло вже понад 110 тис. людей і досі помирає 1000 на день.
Але зараз ми обговорюємо не Трампа. Зараз ми обговорюємо “нас”. На запитання, чому ви голосували за Трампа, більшість “російських емігрантів” (введемо цей термін для всіх, хто приїхав із колишнього СРСР і Росії) відповідали: ми не за Трампа – ми проти Клінтон.
Із січня 2016 року минуло майже 3,5 року. Я не думаю, що за цей термін Трамп придбав хоч один голос виборців. Я не думаю, утім, що він хоч один голос втратив. Згідно з останнім опитуванням консервативного каналу Fox, лише одна категорія виборців підтримує Трампа в більшості: білі чоловіки без освіти – 57%. У всіх інших категоріях у нього менше ніж 50%, хоча у білих виборців загалом – вище 40%. Загалом багато. Це серйозна підтримка.
Клінтон уже немає. А підтримка є. Так хто ж у нас за Трампа і чому?
Серед моїх знайомих у широкому колі немає білих людей без освіти. Усі з вищою освітою. Є і кандидати і доктори наук. Є люди, які читають і навіть пишуть. Список моїх друзів, на жаль, щороку скорочується. Хтось (“не може бути!”) підтримав окупацію Криму – викреслили зі списку. Хтось підтримує Трампа (“не може бути!”) – викреслили…
І ось тепер виникло чергове “не може бути!”, черговий лакмусовий папірець, що дає змогу багато чого визначити і багатьох викреслити.
Збурена Америка, демонстрації, поліція, мародерство і розбиті вітрини… За американськими поняттями, це не “протести” (на думку одних) і не “заворушення” (на думку інших). Це революція, яких ми тут понад пів століття не бачили (може, ніколи більше не побачимо нічого схожого).
Чи випадково, що ця революція припала на президентство Трампа? Зрозуміло, ні. Цю революцію спровокував Трамп, і абсолютно навмисно. Він і зараз підливає олії у вогонь кожним своїм виступом, кожним постом у Twitter. Стратегія – розкол. Тактика – провокація. Це єдине, що залишається у колоді шулера, що очолює країну, який за будь-яку ціну прагне продовжити термін перебування при владі ще на чотири роки. За будь-яку ціну.
Нацькувати республіканців на демократів, поліцейських – на демонстрантів, армію – на народ, багатих на бідних, білих – на чорних… І в цій каламутній воді перемогти 3 листопада 2020 року під гаслом Law and Order.
Ще один очевидний талант Трампа – розмовляти мовою бидла, роблячи бидло всього світу своїм вірним союзником (під гаслом “бидло всіх країн, єднайся!”). Власне, це звичайна, звична мова Трампа. Він не знає іншого. Але виявилося (“не може бути!”), що ця мова влаштовує весь республіканський сектор Сенату й Палати представників, плюс ті самі 57% білих чоловіків без освіти, плюс 40% із хвостиком білих освічених, тому що…
Тому що Трамп, який сам не піднявся вище від рівня бидла, потрапивши в Білий дім, дуже багатьох на свій рівень опустив, підбираючи у свій апарат собі подібних і демонструючи, що тепер розмовляти такою мовою не просто можна, а й потрібно.
Я завжди вважав, що бути расистом соромно. Приблизно, як бути антисемітом. Звичайно, люди не ідеальні. У всіх є свої вади. Але негарно не любити людей за те, що вони… А тому, навіть якщо є у тебе така вада, не варто про це відкрито говорити або писати, бо це соромно. Ну і, зрозуміло, невигідно. Тебе розкритикують, засудять, доведеться виправдовуватися, вибачатися, що ти не це мав на увазі і, насправді, не… а навпаки.
Так я вважав, доки кілька днів тому не прочитав на сторінці історика Марка Солоніна у Facebook текст із серії “не може бути!”, який мене вразив. Ось цей текст:
“Білі люди завдяки власним силам і коштам, часто ризикуючи життям (шторм, крокодили, змії, комарики з вірусом у роті), вивезли багато-багато негрів з Африки в найкращу (так-так!) країну світу. Зараз нащадки вивезених живуть – порівняно з тими, хто залишився в Африці – як у раю. І білі навіть не вимагають з афроамериканців гроші за перевезення! Чого ж вам іще?
P.S. Так, негри у США працювали. Багато, складно і за миску їжі. Але – залишилися в Африці (на щастя для нашого міркування і до нещастя для них самих) було дуже багато, вони протягом усіх цих сотень років багато, складно (і часто надголодь) працювали. Результат? В Америці – США, а в Африці – Габон. Де краще – зрозуміло. А чому? Можливо, тому що білі у США додали до праці плантаційних рабів щось ще, цінніше і навіть унікальніше?
P.P.S. Для особливо забудькуватих євреїв нагадую:
євреї ніде, у жодній країні світу не трощили магазинів і не палили машин, “єврейський погром” – це про інше;
євреї у СРСР боролися за одне-єдине право: право виїхати на історичну батьківщину і більше не обтяжувати місцевих своїми довгими носами, гаркавою мовою, запахом часнику і шинками, у яких жиди споювали російський народ; негри у США теж борються за право повернутися на батьківщину в Габон?
І останнє, найголовніше: усе сказане поширюється на будь-яких ох…їлих від халяви і вседозволеності паразитів, будь-якого кольору шкіри, форми носа тощо”.
Я ненормативної лексики не використовую, оскільки не бачу в цьому потреби. Але в цьому випадку я переслав нашому спільному з Солоніним знайомому цей пост із коментарем: “По-моєму, ох…їв сам Марк Солонін”.
Відверто, я вважав, що Солонін просто зніме цей пост – бо начебто не личить і невигідно освіченій людині опускатися до рівня середньовічного мракобісся і відкрито демонструвати свою неповноцінність усьому світу. Але на моє ще більше здивування (“не може бути!”) пост залишився висіти, а коментарі почали сипатися. І я не помилюся, якщо скажу, що переважна частина була із серії “готові підписатися під кожним вашим словом”. “Не може бути!” – звично подумав я.
Відчувши себе в переважній меншості, я переслав пост Солоніна без коментарів декільком своїм гарним знайомим. Один із них поставив зустрічне запитання: “А що ви самі про цей текст думаєте?” Із цього запитання стало зрозуміло, що мій погляд на текст Солоніна апріорі не очевидний, тому я написав Солоніну у Facebook, що я думаю про його текст.
До чого я все це пишу… Я не збираюся серйозно вести дискусію на тему про те, що африканці, яких відловили в Африці багато століть тому і в клітці відвезли в рабство на багато поколінь, виявляється, виграли свій лотерейний білет і мали сплатити ще і свій переїзд до Америки. Я просто хотів би вказати, що протестний рух у США, свідками якого ми стали, абсолютно закономірний, абсолютно справедливий, абсолютно вчасний, оскільки, як виявилося, серед нас (“не може бути!”) дійсно є расисти, які не тільки не соромляться про це говорити, але, зводячи свої тексти до мови Трампа, намагаються вести цією мовою “наукову дискусію на тему”.
Я проти “наукової дискусії” на тему про те, чому геноцид євреїв справедливий і виправданий. Я проти “наукової дискусії” про те, чому раби мають бути вдячними рабовласникам. Я впевнений, що є ще й інші теми, про які я не готовий “дискутувати”, тому що вважаю це знущанням із розуму.
Але один висновок, цілком важливий, корисний і науковий, я, нарешті, для себе зробив. Я зрозумів, звідки береться ця маса людей, які підтримують Трампа. Це звичайні білі расисти, які не завжди зізнаються в цьому вголос. Це не ті, хто проти Клінтон. Це ті, хто за Трампа, тому що він теж расист, і за це вони готові пробачити йому абсолютно все.
Джерело: Yuri Felshtinsky / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
