Головна — Світ — 14 грудня 2024, 09:00

Сирійський експрес

Стрімкий наступ повстанців зніс режим Асадів, що правив у Сирії понад 50 років, і помножив на нуль плани Росії в регіоні. 

Що поразка Путіна в Сирії може означати для України?

Фото: EPA/UPG Місцеві мешканці стостерігають, як повстанці ведуть солдатів режиму Асада в Хомсі, Сирія, 8 грудня 2024 року. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій Facebook Twitter LB.ua в Google News

За підсумками Другої світової СРСР мав за кордоном декілька військово-морських баз: Порккала-Удд (Фінляндія, закрита в 1956-му), Порт-Артур (Китай, закрита в 1956-му), Свіноуйсьце (Польща, закрита в 1991-му), Росток (НДР, закрита в 1990-му), Вльора (Албанія, закрита в 1962-му), Сьєнфуегос (діє досі), Бербера (Сомалі, закрита в 1978-му), Порт-Саїд (Єгипет, закрита в 1972-му), Тартус (Сирія, поки що діє), Нокра (Ефіопія, закрита в 1991-му), Триполі (Лівія, закрита у 2011-му), Камрань (В’єтнам, у 2002 переформована в пункт МТЗ), Ходейда (Ємен, закрита).

У 60-х роках минулого століття в Середземному морі якось раптово прописався 6-й флот США. СРСР миттєво побачив ядерну загрозу й розгорнув 5-ту (Середземноморську) ескадру кораблів ВМФ ЗС СРСР. Її бойову службу ускладнювала відсутність у Середземному морі радянських військово-морських баз — була лише обмежена кількість пунктів базування (Порт-Саїд і Тартус). Штаб командувача ескадри базувався в «точці 3» (біля берегів Тунісу, поблизу порту Хаммамет). Саме через цю обставину Порт-Саїд і Тартус мали стратегічне значення.

Фото: usm.media Російська база ВМС у сирійському порту Тартус.

Протягом шестиденної війни війська Північного командування ЗС Ізраїлю під командуванням генерала Давіда Елазара розбили сирійську армію на Голанських висотах. У СРСР зрозуміли, що треба щось робити, і 1971-го уклали із Сирією угоду, котра передбачала створення в порту Тартус пункту матеріально-технічного забезпечення ВМФ в обмін, зокрема, на підтримку в питанні Голанів.

На момент розпаду СРСР пункт МТЗ ВМФ занепав, а до 2010-х узагалі нагадував закинутий піонертабір. Приблизно в ті роки недоімперія активізувалася у здобутті світового панування й згадала про Тартус. І не лише аби забезпечити дії флоту. Тоді РФ була одним з найбільших торговців зброєю у світі, перспектива мати перевалочну базу на шляху до ринків Близького Сходу й Африки видавалася цікавою. Справи йшли добре, і були плани навіть створити такі бази в Триполі (Лівія) та на Сокотрі (Ємен).

Таким сусідам не сильно зраділи всі інші учасники збройового ринку. Дійшло навіть до того, що 2010-го під час інспекційних заходів у Тартусі пішов купатися й потонув генерал-майор ГРУ ГШ РФ Юрій Іванов. Його виловили рибалки біля узбережжя провінції Хатай у Туреччині.

2008-го світ побачив «операцію з примушення до миру» в Грузії. І проковтнув це. Путін розправив крила, укріпився в образі глобального мачо й начистив до блиску амбіції світового лідера.

Фото: EPA/UPG Російські БТРи й танки поблизу грузинського міста Горі, 19 серпня 2008 року.

У 2011-му спалахнула Арабська весна. У Дамаску напружилися, аж тут кремлівські коробейники з пропозицією підігнати кілька кораблів зброї (і байдуже на санкції!) та прислати військових радників. Асад подивився на долю Каддафі — і погодився. Так почалося запалення імперськості РФ на Близькому Сході.

2013-го російські найманці прибули до Сирії, частина транзитом вирушила до Африки. Запрацював «успішний бізнес-проєкт» з геополітичним присмаком. У 2014-му кому слід уперше почули про ПВК «Вагнер». Париж і Брюссель із запізненням зрозуміли, що їх банально вичавлюють з традиційних пасовиськ поблизу районів видобутку корисних копалин і продажу зброї в Африці. До повномасштабного конфлікту європейці не були готові, а задіяти власні ПВК в Африці виявилося надто дорого. Склалася нова реальність.

У 2015-му Сирія перетворилася на кипучий казан, де зійшлися інтереси повстанців різної етимології. Режиму Асада стало припікати. «Друг Владімір» негайно відгукнувся й розпочав військову операцію боротьби «з міжнародним тероризмом». Російська авіація завдавала ударів по загонах сирійської опозиції та цивільних, які просто потрапляли під роздачу. У боях з 2015-го по 2024-й, за даними ООН, загинуло близько 600 тисяч мирних сирійців. Російський контингент втратив близько 300 військових, ще 430 найманців — «Вагнер».

Фото: EPA/UPG Поранені діти в лікарні на контрольованій повстанцями території міста Дума, Східна Гута, Сирія, 19 лютого 2018 року. Щонайменше 85 людей загинули тоді внаслідок потужного бомбардування силами, лояльними до сирійського уряду.

Чистої води геноцид пропаганда РФ подавала внутрішньому споживачеві як повернення Росії до ролі світового лідера, котрий «захищає в Сирії мирне населення від терористів, рятує від середньовічних варварів історичні цінності (Пальміру), допомагає сирійським дітям, відкриває школи та лікарні, проводить концерти, сіє добро та любов». На відміну від 140 мільйонів ховрашків на одній сьомій суші, громадяни Сирії чомусь вважали росіян окупантами і ставилися до них відповідно. Саме тут апарат пресклоуна МО РФ Конашенкова відточував інструментарій і узагальнював досвід у відповідні методички. Мародерство, насильство над цивільними і страти почалися не в Бучі — цю візитну картку росіяни залишили в багатьох сирійських селах і містах задовго до 24 лютого 2022 року.

У 2018-му Москва і Тегеран підперли Асада — і диктатура встояла.

Але зараз Іран зализує рани після ударів ВПС Ізраїлю, ЦАХАЛ добиває його проксі в Палестині й Лівані. Тим часом Москва загрузла в Україні. Тож повстанцям знадобилося всього 11 діб, аби поставити крапку в понад півстолітньому пануванні диктатури Асадів. Те, що вчора виглядало непохитним, сьогодні пил при дорозі.

Фото: EPA/UPG Озброєні чоловіки роблять селфі у військовому аеропорту Найраб в Алеппо, Сирія, 2 грудня 2024 р. після того, як сили сирійської опозиції на чолі з альянсом «Хаят Тахрір аш-Шам» розпочали наступ (27 листопада 2024 року) і захопили Алеппо.

Респектабельний ісламіст. Що відомо про нового лідера Сирії

Але нас цікавить доля іншої диктатури, котра зараз руйнує залишки Донбасу, і чим для України обернуться події на Близькому Сході.

5–6 грудня ГШ ЗС РФ підготував для Путіна інформаційну довідку з відповіддю на друге головне російське питання — «що робити?». За його оцінкою, стабілізувати ситуацію могло б угруповання ЗС РФ в Сирії, збільшене на 15 тисяч уже зараз і ще на 20 тисяч до Нового року. Щоб повернути під контроль Асада втрачені території, потрібне угруповання до 120 тисяч з танками, ББМ, артою, авіацією та гелікоптерами. А де взяти, якщо бої за кожен сарай в Україні потребують приблизно такого самого угруповання?! Розглядали рішення смикнути з Курської області Африканський корпус (реінкарнація рештків ПВК «Вагнер»), але не склалося, бо без «африканців» Курська область не встоїть.

Сьогодні те, що лишилося від російського контингенту в Сирії, сповзається до Тартуса й Латакії в очікуванні евакуації. Існує проблема вивезти важку техніку, бо нічим: великі десантні кораблі переважно на дні Чорного моря або базуються далекувато. На аеродромі Хмеймім поки що перебувають чотири Су-34, сім Су-24, чотири Су-30, транспортні Ан-72 і три Іл-76, один з котрих — ВПС Сирії.

Прибуття «сирійців» на передову в Україні можна очікувати впродовж 1,5–2 місяців. Кількість піхоти, що, вочевидь, з’явиться на наших теренах, зіставна зі щодобовими втратами ворога, тому погоди вона не зробить, а ось техніка ППО, засоби зв’язку, літаки, бронетехніка (небагато) — погана новина. Хоча друзі з Тегерана, може, щось собі вициганять, бо дуже потребують. 

Очевидно, що тріо Путін — Асад — аятола зазнало важкої геостратегічної поразки і втратило контроль над Близьким Сходом. Дев’ятирічна російська авантюра в Сирії, ініціатором якої виступав особисто Путін, закінчилася безславно, як і решта «геополітичних» починань кремлівського стратега. Це укріплює нас у думці про невідворотний кінець і цього диктатора.

Фортеця Покровськ

Тим часом з в’язниці «Седная», де утримували політичних в’язнів і «ворогів режиму», 7 грудня звільнили льотчика сирійських ВПС Рахіда аль-Татарі. 1980-го він відмовився бомбити повсталу проти Хафеза Асада Хаму, після чого провів у в’язниці 44 роки. В усій авіації РФ не знайшлося жодного льотчика, який відмовився б бомбити сирійські й українські міста. 

Тому молоток справедливості в ГУР тримають у справному стані.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram .fb_iframe_widget_lift { width: 100% !important; }  Facebook Twitter LB.ua в Google News