Коротко нагадаємо обставини справи. 23 січня 2014 року правоохоронці, залучивши “тітушок”, влаштували кілька засідок на активістів Автомайдану в Києві. Жорстоко побили людей, розтрощили їхні автівки та незаконно затримали. Надалі арештували по обвинуваченню в кримінальних злочинах. Перший напад стався близько 17.00 на вулиці Щорса. Наступні – на вулиці Грушевського та у Кріпосному провулку.
Після втечі Януковича наприкінці лютого 2014 року затриманих відпустили, а сфальсифіковані провадження щодо активістів закрили.
Згодом слідство встановило організаторів та виконавців нападу на автомайданівців та передало справи до суду. Серед них були Олександр Кравченко — начальник кримінальної міліції (його слідство вважало організатором засідки на вулиці Щорса) та Михайло Добровольський — командир першої роти київського “Беркута”, яка брала участь в затриманнях людей на Щорса та Кріпосному.
Пройшло 10 років з моменту подій. За цей час суди “не встигли” розглянути справи стосовно Кравченка та Добровольського.
Згідно з законом, за цей термін тяжкий злочин (саме такий інкримінували обвинуваченим) має бути розслідувано. А вина обвинуваченого доведена судом. Якщо впродовж 10 років суди не ухвалюють вирок, який вступив в законну силу, людина звільняється від кримінальної відповідальності.
Це відбувається не автоматично. Підсудний чи його захисник подає відповідне клопотання. А суд приймає рішення щодо закриття справи. Якщо ж людина хоче довести свою невинуватість у вчиненні злочину, хоче реабілітуватися, то суд продовжує розгляд справи й виносить вирок. Він може бути як виправдувальним, так і обвинувальним. У другому варіанті суд звільняє людину від покарання.
Але захисники Кравченка і Добровольського подали клопотання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінчення строків давності. 23 лютого 2024 суди закрили справи.
Що показало розслідування?
Далі у цій частині викладена версія обвинувачення. Це висновки розслідування. Вони не підтверджені, але і не спростовані судом. Особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. І таких вироків в цих двох провадженнях вже не буде.
(Але є вироки в інших справах по цьому ж епізоду, дані судових розглядів тощо, з яких можна зібрати картинку того, що відбулося вночі 23 січня 2014 року).
Трохи контексту: На момент подій вже були прийняті (але ще не скасовані) “диктаторські” закони 16 січня. Триває протистояння на Грушевського. Напередодні там вбиті Сергій Нігоян, Михайло Жизневський та смертельно поранено Романа Сеника. Вже відомо про загибель Юрія Вербицького та катування Ігоря Луценка.
У січні 2014 року керівництво МВС надало вказівку співробітникам правоохоронних органів виявляти та затримувати громадян, які нібито можуть бути причетні до участі у масових акціях протесту. Для цього правоохоронні органи ще залучали цивільних осіб, так званих «тітушок». До затриманих застосували насильство. Примусово доставляли їх до райвідділків міліції. Притягували до кримінальної відповідальності по статтях “хуліганство” чи “масові заворушення”.
Олександр Кравченко (праворуч) у суді
На думку слідства, саме Кравченко розробив план засідки на автомайданівців, який був реалізовано в ніч 3 22 на 23 січня біля 17-ї лікарні. За задумом, правоохоронці за допомогою залучених тітушок, мали спровокувати конфлікт. Тим самим створити видимість вчинення протестувальниками правопорушення, як штучного приводу для затримання беркутівцями.
Нагадаємо, за декілька днів до цього з Олександрівської лікарні викрали Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Вже було відомо про катування і смерть Вербицького. Тому учасники Майдану чергували біля лікарень та, при повідомленні про якусь загрозу, їхали на допомогу.
Також було відомо, що Ігор Луценко встиг повідомити про небезпеку по рації Zello, яку використовували автомайданівці для зв’язку. І це майже спрацювало – водій, який кинувся на допомогу, розминувся з викрадачами буквально на виїзді з лікарні.
Тому, коли в ніч на 23 січня по рації Zello пройшло повідомлення про необхідність допомоги в лікарні №17, туди почали їхати майданівці.
Тітушки спочатку намагалися спровокувати конфлікт у лікарні із представниками “Афганської сотні Самооборони Майдану”. Але не вийшло. Тоді вони вийшли з території лікарні на вулицю Щорса. І вже там влаштували конфлікт з тими хто приїхав на заклик про допомогу.
На місці також були працівники УБНОН (Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків) у цивільному одязі. А потім – за сигналом убнонівця – приїхав автобус “Беркуту”. Як вже потім було встановлено слідством, цей автобус стояв у засідці за два квартали.
“Беркутівці” потрощили автомобілі, побили водіїв і пасажирів. Дісталось від “беркутівців” і деяким “тітушкам”. Під час слідства вони розповідали, що на такий випадок треба кричати: “Свої!”.
З дослідженого в суді протоколу допиту, ще як підозрюваного у січні 2014 року, потерпілого Андрія, який на власному авто їхав по вул. Щорса та помітив скупчення людей біля лікарні №17:
“Вирішив зупинитися, щоб спитати, чи не потрібна їм моя допомога, а саме: медична чи будь-яка інша. Вийшовши з автомобіля, я отримав ззаду по голові, а саме в потилицю. Після чого я втратив свідомість”.
У протоколі він зазначає, що отямився після того, як “беркутівці” почали бити його по спині та різних частинах тіла ногами та гумовими палицями. Поруч на асфальті лежав чоловік, якого також били. Він закричав: “Свої!” – і його перестали бити.
Слідство вважає що Кравченко особисто на місці координував дії правоохоронців, “тітушок” та “беркутівців” 1-оїї роти, якими керував Добровольський.
Михайло Добровольський у суді
”Я підняв голову і побачив, як працівники “Беркуту” резиновими палицями розбивають мою автівку. Потім мене потягнули в автобус. Били ногами по голові. Я втратив свідомість. Прийшов до тями, коли мене знову били, щоб я вийшов на вулицю, де мене оглянули та забрали особисті речі”, – йдеться в протоколі, який досліджував суд у справі Кравченка.
У протоколі йдеться, що “беркутівці” продовжували побиття і в автобусі, на якому везли затриманих. Коли автобус зупинився в невідомому місці (як пізніше встановило слідство, на території Печерського райвідділу), людей вивели, поклали обличчям у сніг і вилучили речі: документи, телефони та інше.
Згодом потерпілих знов завели в автобус і доставили вже до Дарницького РУ УМВС, де передали слідчим.
Слідство вважає, що близько 4 ранку Кравченко особисто приїхав до Дарницького РУ ГУМВС. І що там він надав вказівку одному з керівників даного райуправління міліції організувати завідомо незаконне затримання та притягнути до кримінальної відповідальності затриманих. Командиру роти беркутівців Добровольському — вказівку на фальсифікацію рапортів. А тітушкам та своїм підлеглим працівникам УБНОН, залученим в цій операції, — надати відповідні неправдиві показання слідчим.
Всі ці свідчення, рапорти та заяви стали підставою для незаконного кримінального переслідування та судового арешту затриманих.
Дізнавшись про напад на Щорса, інші групи автомайданівців вирушили їм на допомогу.
Мікроавтобус (Volkswagen Transporter Т5 жовтого кольору) з протестувальниками, беркутівці, вже другої роти під керівництвом Логвиненка, наздогнали та заблокували у Кріпосному провулку. Автобус розтрощили. Тих хто був всередині побили та кинули в салон мікроавтобуса спецзасіб світло-шумової дії.
Авто розтрощене ‘Беркутом’ поблизу Кріпосного провулку
А “беркутівці”, під керівництвом Добровольського, за версією слідства, залишили затриманих на вул. Щорса в Дарницькому райвідділу, і ближче до 5 ранку автобусом вирушили спочатку в Маріїнський парк. А потім, на допомогу другій роті київського беркута, в бік Кріпосного провулка. Там на вулиці Грушевського, перед виїздом на Кріпосний, ДАІшники заблокували групу автомайданівців.
Затриманих відвезли на територію Міського саду, де продовжили знущатись, а під ранок доставили їх до Оболонського райвідділу та передали слідчим для притягнення до кримінальної відповідальності за нібито участь в хуліганських діях.
Склали завідомо неправдиві рапорти про обставини затримання. Та дали свідчення слідчому в якості свідків про нібито протиправні дії затриманих. Рапорт та свідчення беркутівців використовувались потім для оголошення підозри протестувальникам та тримання їх під вартою.
Справа за обвинуваченням Михайла Добровольського розглядалась судами майже 8 років
Михайло Добровольський у січні 2014 року був командиром першої роти київського беркута. Обвинувачення стосувалось двох епізодів нападу на автомайданівців — затримання на Щорса вночі 23.01.14 та затримання біля Кріпосного провулка тієї ж ночі активістів, яких згодом заарештував суд.
Його звинувачували у:
– перевищенні службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків, в тому числі за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 365 КК України (в редакції Закону від 21.02.2014);
– службовому підробленні та організації такого підроблення (ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013);
– організації надання завідомо неправдивих свідчень (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 384 КК України (в редакції Закону від 16.05.2013).
Обвинувальний акт перебував в судах 7 років 11 місяців 8 днів. У справі був один обвинувачений та 22 потерпілих.
15 березня 2016 року від управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України до Печерського районного суду надійшов обвинувальний акт. 13.04.16 Апеляційний суд Києва направив справу на розгляд Подільського районного суду.
З травня 2016 справу розглядала суддя Олена Павленко. На момент закриття Подільський суд був на стадії дослідження доказів.
Михайло Добровольський в публічному коментарі не заперечував, що затримував людей 23 січня. Намагався виправдати дії “беркутівців” тим, що вони виконували наказ, захищали конституційний лад, тим, що правоохоронці теж люди й вони теж отримували поранення (це дійсно так, але майже за місяць після цих подій, починаючи з 18 лютого).
А на пряме запитання, що він робив вночі 23 січня 2014 року, в ефірі “Свобода слова” у 2020 році Добровольський відповів: “Виконував наказ”.
Справа за обвинуваченням Олександра Кравченка розглядалась судами 5 років
Полковник міліції Олександр Кравченко на початок 2014 році обіймав посаду заступника начальника УМВС м. Києва — начальника кримінальної міліції.
Його звинувачували в організації за попередньою змовою групою осіб:
– незаконного перешкоджання проведенню акцій (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України);
– притягнення завідомо невинних до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України);
– завідомо незаконного затримання ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 371 КК України).
Обвинувальний акт перебував в судах 5 років 1 місяць 21 день. У справі був один обвинувачений та шестеро потерпілих.
02.01.2019 року справа надійшла на розгляд до Дарницького суду. Після низки самовідводів, у березні Київський апеляційний суд направив провадження на розгляд до Дніпровського районного суду. Там теж не змогли знайти суддів для розгляду справи. Тому 12.06.19 справу передали до Бориспільського міськрайонного суду.
З того часу справу розглядав суддя Сергій Вознюк. На момент закриття у справі тривала стадія допиту свідків. Суд вже дослідив письмові докази та допитав потерпілих. Тобто до завершення розгляду залишалося допитати свідків, дослідити докази захисту, провести дебати та заслухати останнє слово обвинуваченого.
Під час розгляду клопотання про закриття справи Олександра Кравченка представник МВС підтримала закриття провадження. Сторона потерпілих виступала проти. А прокурор констатував, що не були дотримані вимоги розумності строків розгляду даної справи, однак строки для притягнення закінчились.
Які ще є справи по нападу на автомайданівців і що з ними буде?
Вироки “тітушкам”
На сьогодні є вироки щодо “тітушок”, яких правоохоронці залучили до засідки на автомайданівців. Вони, на відміну від правоохоронців, свою участь в подіях не заперечували та надавали свідчення. Суди ухвалювали щодо них обвинувальні вироки, але покарання призначали з випробувальним терміном, тобто “умовне”.
Так 22 грудня 2023 року Шевченківський суд визнав Володимира Павленка винним у пособництві правоохоронцям в незаконному перешкоджанні мирним зібранням та перевищенні влади за попередньою змовою групою осіб під час подій на вулиці Щорса 23 січня 2014 року. Покарання – 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік.
Аналогічно 12 грудня 2022 року Шевченківський суд визнав винним Ігоря Кічермана та звільнив його від відбування покарання з випробувальним строком – 1 рік.
У жовтні 2017 року Святошинський суд Києва присудив по 5 років позбавлення волі умовно двом мешканцям м. Черкаси – Євгену Косинському та Михайлу Дяченку. Вони свою вину визнали повністю. У жовтні 2018 Святошинський суд присудив таке саме покарання ще одному мешканцю Черкас — Олександру Фурсі.
Судовий розгляд щодо Юрія Грицая суд зупинив на час проходження ним військової служби. І на сьогодні строк притягнення до відповідальності в його справі сплив.
23 січня 2014 року поблизу 17-ї лікарні на вул. Щорса у Києві співробітники ‘Беркуту’ заманили в пастку автомайданівців , жорстоко побили активістів, розтрощили їхні автівки та незаконно затримали.
Справи правоохоронців
Ексзаступник начальника УМВС м. Києва начальник кримінальної міліції Олександр Кравченко є обвинуваченим ще в одній справі. Він, ексзаступник начальника УБНОН м. Києва Олександр Шевченко, його колишні підлеглі: Михайло Марініч, Роман Москалець, Олександр Швайчук обвинувачуються в організації та координації нападу і затримання активістів на вул. Щорса 23.01.2014.
Подільський суд лише у травні 2023 року перейшов до стадії дослідження доказів, яка зараз триває. Хоча обвинувальний акт до суду передали ще у 2017 році. Захисники Кравченка та Швайчука вже подали клопотання про закриття справи.
Справа підлеглих Добровольського: беркутівців 1-ї роти Київського беркута — Цінарідзе, Радчук, Поствистак, Душенко, Бороденко, Пономаренко, Лобода, Мельник, Вознюк — обвинувачують у перевищенні влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Суд зупинив провадження щодо двох обвинувачених – Радчука та Мельника, яких мобілізували. 6 лютого 2024 суд звільнив від кримінальної відповідальності через сплив строків давності Сергія Цінарідзе. Щодо інших, розгляд у Святошинському суді продовжується. Триває дослідження доказів сторони обвинувачення.
Командир 2-ї роти київського беркута Анатолій Логвиненко обвинувачується в перевищенні службових повноважень та протидії журналістській діяльності. Справа в судах з 2016 року. Святошинський суд все ще досліджує письмові докази. У лютому 2024 року суд роз’яснив обвинуваченому право на закриття провадження. Але обвинувачений вирішив продовжувати розгляд.
Колишній командир другої роти київського «Беркуту» Анатолій Логвиненко в суді, 22 серпня 2019
Заступник командира 2-ї роти Київського «Беркуту» Олег Святний та 7 його підлеглих: Антон Зазимко, Андрій Прокопенко, Дмитро Страшко, Максим Терлецький, Віталій Шаповал, Андрій Шарлай та Ігор Шарлай обвинувачуються в перевищенні влади та незаконному затриманні 11 учасників Євромайдану — операція з нападу на жовтий автобус з подальшим жорстоким побиттям протестувальників, і в подальшому фальшуванні рапортів, наданні неправдивих свідчень. Справа в судах з 2016 року. Зараз Святошинський суд на стадії дослідження доказів сторони обвинувачення
Справу щодо ще двох беркутівців 2-ї роти, Анатолія Несена та Олександра Остафійчука, скерували до Оболонського суду лише у 2023 році. Розгляд на стадії підготовчого провадження.
У січні 2024 року до Оболонського суду надійшли дві окремих справи за обвинуваченням беркутівців тієї ж роти – Сергія Павлюка та Сергія Максакова.
Справи, які розглядаються “заочно”
У справі підлеглого Логвиненка, беркутівця 2-ої роти Бориса Ареф’єв є “заочний” вирок по епізоду нападу на жовтий автобус в Кріпосному провулку. Він вступив в законну силу – у 2024 році Київський апеляційний суд розглянув скаргу захисника, залишив її без задоволення, а вирок без змін.
15 вересня 2023 року Бориспільський суд призначив беркутівцю Борису Ареф’єву покарання — 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки. Також Суд позбавив Ареф’єва спеціального звання.
Вирок ухвалено “заочно”, оскільки Ареф’єв знаходиться у розшуку. Згідно з даними СБУ, він у березні 2014 року перетнув адміністративний кордон між Херсонською областю та Автономною республікою Крим.
Суд над колишнім беркутівцем Борисом Ареф’євим відбувався заочно
Також Оболонський суд розглядає, фактично, об’єднану справу по подіях нападу на автомайданівців, стосовно обвинувачених, які переховуються від слідства. Обвинувачені: командир ПМОП «Беркут» Сергій Кусюк; “беркутівці” Олександр Радчук і Богдан Діулін, УБНОНовець Сергій Кисіль; тітушки Віталій Маркевич та Антон Сизін перебувають у міжнародному розшуку, частина, зокрема Кусюк, в Росії.
У травні 2023 року Оболонський суд завершив підготовче засідання та призначив спеціальний судовий розгляд справи.
Строки давності спливли у багатьох справах Майдану
Строки давності для притягнення до відповідальності по тяжких злочинах у справах Майдану остаточно спливли на 10 річницю подій, по всіх епізодах Майдану з 30 листопада 2013 року до 20 лютого 2014 року, де обвинуваченні не переховуються від суду. І це не стосується також особливо тяжких злочинів – вбивств, вчинення терористичного акту та ін. Йдеться про приблизно 70 справ зі трохи понад 150 які зараз в судах.
Можна стверджувати, що основними причинами закриття проваджень за
строками давності є:
– погана організація судового розгляду у конкретних кримінальних справах;
– відсутністю належної реакції на затягування судового процесу з боку захисту;
– в деяких випадках невиправдано довгі строки досудового розслідування (мова не йде про багатоепізодні та складні справи).
Що означає закриття справ для обвинувачених? Покарання та кримінальної відповідальності для них не буде, навіть, якщо вони скоїли злочин. Але суд закриває справу за нереабілітуючими обставинами. Тобто визнання їх невинуватості та правомірності дій теж не буде.
Напад ‘беркутівців’ на майданівця
Що означає закриття справ для потерпілих? Що Держава не забезпечила їх права на притягнення винних до відповідальності. Їм не буде відшкодована матеріальна та моральна шкода в межах кримінального провадження. Вони не зможуть, спираючись на вирок, назвати свого кривдника кривдником.
Головна справа Майдану: як упродовж восьми років судили п’ятьох беркутівців і чому жодного не відправили в тюрму
Теоретично потерпіли можуть спробувати стягнути моральну та матеріальну шкоду зі своїх кривдників в порядку цивільного судочинства. В такому випадку тягар доказування лягає саме на сторону потерпілих (це те що мала забезпечити держава – захисти їх інтереси). Інший варіант – подавати позов в ЄСПЛ. Тоді, якщо буде прийнято рішення на користь заявників з компенсацією, вона буде виплачуватись з бюджету – тобто наших податків.
Що означає закриття справ для суспільства? Що ми не можемо стверджувати про винуватість (чи невинуватість) конкретних осіб в злочинах, які їм інкримінується. А джерелом наших знань, про події та роль обвинувачених, залишаються тільки зафіксовані на фото чи відео моменти, спогади учасників та очевидців, чиїсь коментарі, дані досудового розслідування і матеріали дослідженні в суді. А все це, без законного вироку суду, можна поставити під сумнів.
Річниця Майдану. Непокаране зло зростає
