За нинішнього управління і підходів Фонду держмайна загроза знищення ЗТМК – єдиного виробника титанової губки у Європі – зберігається як украй високе.
А якщо подивитися на ситуацію навколо “Запорізького титано-магнієвого комбінату”, як на частину гри з витіснення України з титанового ринку?
Пояснень тому, що відбувається сьогодні на ЗТМК, може бути кілька. І версія з навмисним знищенням унікального титанового виробництва на догоду великим гравцям має право на життя.
Дам деяку інформацію для роздумів.
На сьогодні, крім України, титанову губку у промислових об’ємах виробляє лише п’ять країн світу. Китай – найбільший виробник. Потім ідуть Японія, РФ, Казахстан, США.
Чи міг хтось із зовнішніх сил замовити знищення ЗТМК? Міг.
Рік у рік ми муляли очі великим виробникам, уперто не бажаючи відмовлятися від свого потенціалу. Нещодавні рішення Фонду держмайна зробити “кадрову революцію” на ЗТМК та делегувати комбінат дивних і некомпетентних людей, безсумнівно, потішили багатьох закордонних конкурентів.
Звичайно ж ці конкуренти не дуже хочуть, щоб Україна розвивалася в такому специфічному і складному виробництві. Світова криза, яку ми бачимо і на титановому ринку, уже змусила країни і найбільших виробників титанової продукції переглядати свої стратегії.
По-перше, найближчим часом він змусить гравців домовлятися про цінову олігополію. Що менше гравців, то простіше домовиться.
По-друге, різні країни вже шукають нові сфери застосування титанової губки.
По-третє, країни розпочнуть формувати замкнутіші й надійніші виробничі ланцюжки. Ті, хто не будуватиме вертикально інтегрованих холдингів, можуть просто злетіти з дистанції.
На жаль, Україна поки найслабша з усієї шістки титанового клубу. І слабких завжди намагаються знищити.
Але у нас є свої козирі.
Знаєте, чим ми відрізняємося від усіх? У нас є сировина – ільменітові руди. Приблизно 20% світових запасів.
Правда, з козирів це все. Але це теж немало.
Тепер подивімося на слабкі сторони української титанової промисловості.
Перше – у нас хаос у менеджменті головних компаній, створений Фондом держмайна – і на ЗТМК, і на ОГХК.
Дії ФДМ призводять до того, що підприємствам не хочуть давати кредити банки. Усі ставляться до керівників, призначених державою, як до слабких і тимчасовим. Абсолютно так і треба.
Друге. Україна – єдина країна у світі, яка фактично не має свого великого внутрішнього споживання титанової губки. В Україні є кілька невеликих підприємств, які купують титанову губку. Але це лише кілька цехів, які виробляють титанові злитки методом електронно-променевого переплаву (цю технологію розроблено для переплавлення титанових ломів, її не використовують в аерокосмічній промисловості). Їхній загальний обсяг споживання – максимум до 1000 тонн на рік. Це тоді, коли виробнича потужність ЗТМК становить 10 000 тонн. Звичайно, я кажу про найкращі роки.
Велику частину вироблених злитків експортують, і тільки незначну частину використовують вітчизняні виробники.
Отже, внутрішнє споживання титанової губки становить лише приблизно 10%.
Відповідно, приблизно 90% усієї продукції ТОВ “ЗТМК” має кудись експортувати.
Чому у нас внутрішнє споживання таке маленьке? Відповідь проста. Хай що б говорив міністр економіки чи прем’єр, ми країна, яка швидкими темпами йде шляхом деіндустріалізації. Подивіться на те, який колосальний спротив так званому закону про локалізацію.
У кожної країни на світовій карті є своя “фішка”, своя спеціалізація. А у нас “фішок” дедалі менше. Усе йде до того, що Україна стане аграрною країною. Аграріїв засипають пільгами та дотаціями з бюджету. Іншим галузям запропоновано принцип “тонеш сам – рятуйся сам”.
Але я даю гарантію, що титан може бути однією з таких “фішок” України. Галуззю-флагманом.
Єдиний шанс для української титанової промисловості – дати імпульс через галузі, де ми маємо компетенцією: авіабудування, суднобудування, машинобудування, атомна енергетика. Якщо, наприклад, поставити мету та розробити програму відновлення машинобудування (упевнений у України є потреба в цьому!), то й титанова галузь розвиватиметься.
Друга проблема, яку потрібно вирішити: в української титановій галузі немає достатньо глибоких переділів. Виготовлення злитків і труб із титану – це поки що, на жаль, усе, що ми можемо запропонувати глобальним споживачам.
В Україні титанового прокату практично не виробляють. Його, на жаль, купують на стороні.
У ланцюжку виробництва на рідному для мене ЗТМК усе закінчується виробництвом злитків, якщо ми говоримо про великі товарні обсяги.
Повертаючись до цих п’яти країн – Китай, Японія, РФ, США, Казахстан. Це все – індустріально розвинені країни з гарним внутрішнім споживанням і з досить великим обсягом споживання саме титанової губки.
В України є великий потенціал для розвитку галузей, які споживають титан.
Звичайно, зараз, на тлі СOVID-19, глобальний титановий сектор прогнозують досить погано. Раніше було чітким стійке зростання. Зараз ринок завмер. Там, як і раніше, два основні гравці – Boeing і Aibus. Але з’являються і нові гравці-споживачі. Наприклад, серед них цілком можуть виявитися такі, як Tesla або Virgin Galactic.
Крім аерокосмічної галузі (45% споживання титану), ще 45% титанового ринку – індустріальна сфера, і решта 10% – це медицина, ВПК і споживтовари.
У кожному сегменті є потенціал зростання.
Зокрема і для України.
Очевидно, що конкуренція на титановому ринку буде і далі рости.
Посилюється Китай. Точніше він домінує. Зараз ми бачимо один стійкий тренд – будівництво нових заводів у Китаї. Щороку відкриваються досить великі потужності. Ці нові потужності найближчим часом перекриють обсяг споживання титанової губки в Китаї. І це означає, що для України погіршується становище. ЗТМК і зараз дуже залежить саме від китайського ринку.
Посилюється Японія. У вересні 2019 року японці відкрили новий завод в Саудівській Аравії. Потужність – 15 тисяч тонн. Це приблизно півтора ЗТМК.
Ми бачимо, що введення нових потужностей все одно обганяє попит на титанову губку. І конкуренція посилюється ще більше.
І для когось Україна – непотрібний шостий гравець. Який, як уже було сказано вище, муляє око гігантам.
Питання в тому, чи виживе Україна як титанова країна?
Історія з СOVID-19 закінчиться. Відновиться нормальний режим роботи авіатранспорту. Boeing вирішить проблему з 737 МАХ. Не сумніваюся, що титановий ринок очікує новий сплеск.
Крім того, титан розширює сферу свого застосування. Наприклад, зараз на титановому ринку з’являється абсолютно новий сегмент – 3D-друк титанових виробів. Цю тему вже розвивають усі без винятку індустріальні країни. У тому самому аероспейсі багато деталей мають дуже складну конфігурацію. У космічній галузі йде боротьба за оптимально низьку вагу та функціонал окремих деталей. Якщо розвиватиметься 3D друк титанових виробів, то зросте і попит.
Отже, у титановій галузі з’являться нові споживачі титанових виробів. З’являться абсолютно нові сфери застосування титану, які компенсують падіння споживання у класичних сферах застосування.
У титану є яскраве майбутнє. Я в цьому впевнений.
Чи впишуться в це майбутнє такі керівники, як голова ФДМ Сенніченко або його ставленик на ЗТМК Лубенніков? Сумніваюся.
Поки що своїми діями вони стелять дорогу у світле майбутнє для інших гравців, убиваючи ЗТМК під оплески інших учасників титанового клубу.
Але надія є, оскільки не тільки ФДМ вирішує, бути чи не бути Україні серйозним титановим гравцем.
Вітаю рішення президента України Володимира Зеленського про заснування посади віцепрем’єра з промислової політики. Сподіваюся, що новий віцепрем’єр матиме на меті створення зрозумілої стратегії для кожної з галузей, зокрема титанової.
Якщо буде взято курс на збереження і розвиток титанової галузі, то потрібно буде зробити три головні речі.
Перше – організувати конкурентоспроможні ціни на електроенергію.
Друге – стимулювати і розвивати внутрішнє споживання.
І третє – нарощувати свою внутрішню вертикальну інтеграцію.
В основі всього – залучення інвестицій. Приватних інвестицій. Щоб модернізувати виробництво потрібні інвестиції. А для цього необхідне порядне ставлення держави до інвесторів.
Джерело: “ГОРДОН”
