Звернення до білоруських військовослужбовців та працівників міліції.
Від людей у погонах буде залежати розвиток ситуації у країні.
Я сама – донька військового. Батько 25 років відслужив у військовій авіації. Наша сім’я багато років прожила в гарнізонах і військових містечках, зокрема п’ять років у 1980-х роках у польській Легниці, де розміщувався штаб Північної групи військ збройних сил СРСР. У 1986 році батько був ліквідатором аварії в Чорнобилі, його екіпаж на вертольотах Мі-6 скидав свинець на охоплений вогнем реактор атомної станції. У 1988 році мав летіти до Афганістану, але врятувала трагічна випадковість: у Грузії впав вертоліт Мі-26, на яких почали літати білоруські льотчики. На час перевірки зупинили польоти, а тут розпочали виведення військ…
У Кобрині, де я народилася, розташовувалася найстаріша вертолітна частина Білорусі. Її було сформовано 1962 року як 65-й окремий вертолітний полк. Тому серед моїх родичів і сусідів багато військових. Є серед них і міліціонери.
У нашій родині ніколи не було “громадянської війни”, хоча частина родичів якийсь час підтримувала Лукашенка, а я все свідоме життя була проти цього режиму. Звичайно, ми могли сперечатися щодо цього до хрипоти, але і далі по-родинному любили й підтримувати одне одного.
Зараз у нашій великій родині ніхто не сперечається. У ній панує абсолютна одностайність: Лукашенко дістав і має швидше піти.
Тому я думаю, що знаю настрої серед силовиків. Велика частина з них – проти цього режиму. Їхні рідні та близькі теж виходили на пікети зі збирання підписів і мітинги на підтримку альтернативних кандидатів у президенти. Їхні батьки й матері теж отримують жебрацькі пенсії, а дружини – жебрацькі зарплати. Вони хочуть, щоб їхні діти не їхали з країни, а могли реалізувати себе на батьківщині. Усі вони ходять у ті самі магазини й купують продукти за тими самими високими цінами, оплачують абсурдні податки й побори і бачать, що життя в Білорусі ніяк не розвивається на краще, а тільки котиться у прірву.
Сьогодні кліка, яка захопила владу, намагається штовхати співробітників силових структур на вчинення злочину. І я хочу звернутися до військовослужбовців та працівників міліції. Пам’ятайте, що в очах білорусів і всього цивілізованого світу Лукашенко – нелегітимний президент. Усі передвиборчі кампанії та референдуми, які відбувалися в Білорусі, міжнародна спільнота не визнала вільними й демократичними.
Усі накази неадекватного царька – незаконні. А наказ йти проти свого народу – незаконний подвійно. Це злочин не має терміну давності.
Ви давали присягу білоруському народу, а не узурпатору. Ваш борг – захищати співвітчизників, а не боязкого Сашу 3%.
Я звертаюся до родичів військовослужбовців і співробітників міліції. Розмовляйте зі своїми чоловіками, батьками, синами, онуками. Закликайте їх не йти проти власного народу і совісті. Здійснити злочинну помилку легко, жити потім із цим – важко.
Я впевнена, що Лукашенко і його поплічники обов’язково постануть перед судом. Не дайте вашим близьким стати співучасниками їхніх злочинів, інакше їм доведеться сісти разом із ними на одну лаву.
Я звертаюся до всіх білорусів: розмовляйте зі своїми знайомими, сусідами і друзями із силових структур. Саме від того, як поведуться люди в погонах, буде залежати розвиток ситуації в нашій країні. Добре слово, сказане вчасно, може багато чому запобігти й багато чого змінити.
У ці переломні дні ми маємо бути як ніколи єдиними й солідарними. Маємо стати стіною. Відчути себе одним народом. Бути разом. І тоді обов’язково переможемо.
Джерело: Ната Радина / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
