Мобільний реабілітаційний модуль для постраждалих від війни в Овручі.
Досвід Овруча
Відстань від Овруча до обласного центру — Житомира — 132 км, це дві години їзди автівкою. До Києва майже 200 км.
Овруч — місто невелике, на початок 2022 року нараховувало близько 15 000 мешканців. Також це центр Овруцької громади, яка включає 90 навколишніх сіл. 2020 року тут проживало близько 37 000 людей.
— Це прикордонна територія, тут багато військових. Є розуміння важливості й зацікавленість з боку місцевої влади, підтримка керівництва області. А також відсутність на той момент у лікарні амбулаторної реабілітації, — Богдан Міненко пояснює, чому обрали саме Овруч, аби встановити перший мобільний модуль.
Визначитися з локацією допомогло керівництво області, до котрого звернувся благодійний фонд із пропозицією. Так роблять у кожному регіоні, де планують встановлювати модулі.
Нині до простору в Овручі навідуються переважно пацієнти з громади, але бувають і військові з інших областей — Львівської, Київської, Хмельницької. Навіть мали пацієнта-ВПО з Донецької області, розповідає Наталя, керівниця міждисциплінарної команди в місті.
— Основний запит — фізична реабілітація. Військові з болями в спині від носіння тяжкої амуніції; у декого йде навантаження на спину через встановлений протез ноги (два випадки); у цивільних через літній вік свої ускладнення, — пояснює вона.
Крім того, до простору тричі звернулися по юридичні консультації. А щомісяця центр відвідує представник місцевого центру зайнятості — інформує і діючих, і звільнених військових про освітні можливості, гранти, різні професії, що для цього потрібно й куди звертатися.
Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Як працює команда?
Міждисциплінарна команда — кістяк реабілітаційного простору. На постійних засадах у модулі працюють три-чотири людини: фізичний терапевт, психолог і кейс-менеджер. Щоб зрозуміти, навіщо кейс-менеджер, радимо прочитати наш текст «”Я служив і робив свою роботу добре. Чому держава робить свою роботу погано?” Через що проходять ветерани і їхні сім’ї».
Та цим залученість фахівців не обмежується. Персонал модуля вже є частиною онлайн-мережі, яку створив фонд. Мова і про колег з пілотних проєктів у Києві та Рівному (до речі, саме рівненський центр працює більш ніж рік і отримав фінансування від Нацслужби здоров’я), і про людей з організацій, з якими фонд налагодив співпрацю за два роки роботи.
— Наприклад, кейс-менеджер може перенаправляти складні запити ветеранів і членів їхніх родин до партнерів нашої мережі. Маємо військових юристів, партнерські організації, які консультують щодо працевлаштування, перекваліфікації. Тобто деякі фахівці безпосередньо в модулі працюють, а деякі підключаються в онлайновому форматі, — пояснює Богдан Міненко.
Складні ситуації — це, наприклад, політравма в людини, яка зазнала ампутації, втратила можливість працювати, має складну ситуацію в сім’ї, депресію.
— Це комплексний запит, який доводиться супроводжувати кейс-менеджеру, взаємодіяти і з сім’єю, і з людиною, і з різними фахівцями, — зазначає співзасновник фонду.
Засновники БФ «Майнді» Богдан Міненко і Тарас Єрмаков
Ампутація теж має комплексний підхід. Якщо протезування вже відбулося, але людина ще невпевнено користується протезом — це про складання індивідуального плану, додаткове прокачування м’язів, відповідні фізичні вправи, масажі, роботу з дрібною моторикою. Якщо ж протеза ще не виготовили — у центрі пояснять, як це робити й коли, які є варіанти, як підібрати протез, щоб він підходив за функціональністю конкретній людині, а не виявився дорогою іграшкою, якою не користуються.
Нині в планах запустити онлайн-реєстратуру. За цією моделлю, фахівець модуля зможе звернутися в онлайн-простір, де будуть представники різних профільних інститутів, як-от серця, раку. Так працівник швидко отримає первинну консультацію для випадку, на якому він не спеціалізується або для якого не має достатньо досвіду.
Де брати фахівців з реабілітації?
Це, мабуть, найскладніше питання, зазначає Богдан Міненко. Проблему нестачі людей визнає і Міністерство охорони здоров’я. Для великих міст вона не така гостра, як для віддалених громад.
У рамках соціальної франшизи цю проблему вирішуватимуть теж комплексно й залежно від конкретного випадку, каже співзасновник фонду.
— В Овручі ми запускали простір на базі лікарні, тому залучили їхніх фахівців, яким надали підвищення кваліфікації: забезпечили навчанням, де розбирали травми, з якими приходять військові чи ветерани, — пояснює він.
А якщо в громаді немає лікарні? Адже проєкт не підв’язаний під медичний заклад, а може існувати незалежно, отримавши ліцензію на медичну діяльність і пакетування від НСЗУ. Тут розглядають декілька варіантів.
Перший — знайти, хто серед місцевих має базову медичну освіту, який фах, досвід. Якщо людина підходить, її відправлятимуть на донавчання, організоване на базі Київського політехнічного інституту спільно з фондом «Коло».
Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Другий варіант — якщо такої людини немає, братимуть за основу найближчу лікарню, яка зможе надавати консультації онлайн, а на місці працюватиме фельдшер, якого донавчатимуть як асистента реабілітолога, він і консультуватиме за завданням від лікаря.
— А лікар раз на місяць приїжджатиме в такий модуль зустрітися з відвідувачами, які проходять реабілітацію. Усе впирається в те, що немає кадрів у громадах, тому наш шлях — це докваліфікація людей з базовою медичною чи психологічною освітою, — каже Богдан Міненко.
З підготовкою психологів проєкту допомагає центр при Міністерстві охорони здоров’я «Лісова поляна» — їхні фахівці вже записали навчальні курси, переглянувши які людина проходить тестування, має практичну частину й надалі роботу із супервізором. Усі підходи й методики, яких навчають і психологів, і терапевтів, базуються на рекомендованих МОЗом практиках, запевняє Богдан.
Кейс-менеджерів допомагає готувати ГО «Простір можливостей». Це теж спеціалізований навчальний курс, де пояснюють, як допомогти військовому чи ветерану вирішити ті чи інші питання лікування, працевлаштування, оформлення документів чи допомоги.
Працівниця мобільного реабілітаційного модуля в Овручі.
Скільки це коштує і де брати гроші?
Сумарно 3 мільйони 181 тисяча гривень. Це одноразова інвестиція. Зазначимо, сума порівняно невисока. Наприклад, на ремонт центру в Бородянці (пілотний проєкт Мінветеранів, який досі не запрацював) виділили понад 250 мільйонів, а ремонт центру в Пущі-Водиці, організований КМДА, вилився в понад мільярд бюджетних коштів.
У три мільйони на простір входять проєктна документація, мобільний будиночок, його транспортування, встановлення, обладнання, підготовка команди, її супровід протягом чотирьох місяців, інтеграція з місцевими службами зайнятості й маркетингові заходи, щоб про центр дізналося якомога більше людей.
Простір можуть розгорнути і в наявному приміщенні, як от вийшло з пілотним проєктом у Рівному. А втім, як порахували вже не на одному медзакладі, це формат не кращий, зазначає Богдан Міненко. І не факт, що буде дешевшим.
— Інфраструктура лікарень у районах дуже застаріла, не інклюзивна. Щоб довести її до необхідного вигляду, треба вкласти немалі кошти в перепланування, погодження, проєктну документацію. Це все займає час, і тут може бути також корупційна складова, якщо будуть зацікавлені сторони, на які ми не можемо впливати, — розповідає співзасновник фонду.
Натомість у готовому прорахованому проєкті, каже, є донор, підрядник, підписують тристоронній договір — і видно, куди йдуть кошти і скільки. А через два місяці на обраній локації вже готовий до використання модуль, проєкт якого розробила українська компанія спеціально під потреби реабілітаційного простору.
Реабілітаційний модуль в Овручі
Для пошуку коштів соціальна франшиза має теж кілька варіантів. Перший — залучення партнерів.
— Якщо говорити про великих донорів, то ми партнери об’єднання «Бізнес без бар’єрів», створеного з ініціативи першої леді. Туди входять 24 великі бізнеси. Якраз там ми отримали партнерство з Visa й Ощадбанком, аби створити простір в Овручі, — зазначає Богдан Міненко.
Другий — самі громади. Ніщо не заважає місцевій владі винести питання на голосування і коштом громади встановити такий модуль, каже Богдан. Тут може бути і комбінований варіант, де частину оплачує громада, частину — місцевий бізнес.
Третій варіант — міжнародні організації, які можуть профінансувати модуль. Так запустили простір у Рівному, його профінансувало агентство ПРООН.
Після чотирьох місяців роботи з франшизою простір має стати на рейки фінансування за пакетом НСЗУ. Сумарно фонд оплати праці складає 60–80 тис. грн на місяць і залежить від кількості працівників.
— Наша задача як франчайзі — забезпечити франчайзерів розвитком: привнесення нових послуг у мережу, нового обладнання, партнерів, підвищення кваліфікації персоналу, навчання. Тобто кожен заклад, який запускаємо, доводимо до певних стандартів, а далі він працює автономно, ми тільки робимо зріз надання якості послуг і заміряємо показники, — підсумовує Богдан.
Відкриття мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Що робити громаді, яка хоче такий простір?
На відкриття модуля в Овручі приїхав представник Міністерства охорони здоров’я, про це МОЗ написало у своєму фейсбук-акаунті, окресливши як пріоритет — «накрити реабілітаційною парасолькою всю країну».
Після публікації відомства соціальна франшиза отримала чимало заявок від районних лікарень. 14 із них уже перевірили й верифікували.
— Це повинен бути комунальний заклад, щоб можна було співпрацювати з місцевою владою. Фактично одне засідання сесії міськради — і починають роботи, щоб підготувати фундамент, підключити комунікації та встановити будиночок, — пояснює Богдан Міненко.
Якщо громаді потрібне фінансування, вона заповнює заявку на сайті фонду, її розміщують й інформують донорів: мовляв, можливо, ваш бізнес безпосередньо там працює, ось маєте нагоду підтримати громаду. Так, до речі, незабаром фонд представлятиме «Бізнесу без бар’єрів» результати перших місяців роботи простору в Овручі та пропонуватиме на вибір 14 верифікованих заявок.
Ті громади, яким фінансування не потрібне, звертаються до фонду, щоб підписати договір, який стане основою для голосування за виділення коштів. І тоді запускають процес підготовки фундаменту.
Усередині мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Чому великі реабілітаційні центри не вихід?
Останнім часом часто порушують питання доцільності великих реабілітаційних центрів. Перше, про що йдеться, — їхня доступність: потрапити на реабілітацію в «перший», «єдиний» і «найпередовіший», очевидно, можуть не всі, хто цього потребує. Їхати в сусідню область і сидіти там місяцями — теж варіант сумнівний.
Крім того, в уявленні багатьох реабілітаційний центр має розташовуватись, як санаторій, десь у лісі, подалі від міста. Але така відірваність не сприяє нормальному поверненню людини в соціум.
Друге питання — гроші. Часто це мільярди на ремонти й сумнівні тендери, як з ремонтом центру в Пущі, про який ми вже згадували. Або ж історія з відновленням Центру соціально-психологічної реабілітації в смт Бородянка — на тендери для нього витратили понад 250 млн грн, серед підрядників фігурували прізвища з журналістських розслідувань, а центр уже пів року не можуть відкрити.
Натомість спільнота наголошує, що акцент потрібно робити саме на підготовці фахівців і розвитку реабілітаційної системи на рівні громад.
Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
«Нагадаю, що вагома частина звернень ветеранів і військових — це загострення хронічних хвороб, гіпертонії, діабету, артриту тощо. Тому мати окремий великий розкішний реабцентр, виборювати кожну консультацію спеціалістів або ж відсилати пацієнта на обстеження й консультації в інші заклади — це завжди гірше, ніж реабілітаційне відділення/центр у складі багатопрофільного закладу», — зауважила Ольга Завадська, проєктна координаторка благодійного фонду «Пацієнти України».
