Про Путіна
“У Путіна була гарна риса. Я йому часто говорив:” Ти знаєш, Володю, от якщо щось [треба] від тебе взяти, я знаю, що треба зробити – домогтися від тебе обіцянки. Якщо ти пообіцяєш, ти ніколи не відступав від обіцяного”. Це гарне… Зараз от у ці пів року я бачу: одне сказано, хтось переробив, інше сказано, відступили… І ось це борсання: Путін обіцяє – уряд вирішує по-іншому”.
“Я розумію [чому Єльцин обрав у наступники Путіна], але я про це говорити не буду. Не хотілося б мені влазити в їхні стосунки. А те, що він журився і шкодував, – так я ж у нього часто бував. […] Я його намагався заспокоїти. Ну, треба розуміти: знаєте, адже Єльцин був таким: владний – людина. А Путін же теж не подарунок. […] Єльцин розраховував, що Путін буде бігати до нього й увесь час радитися щодо того чи іншого питання. Але це неможливо і неприйнятно, і це не для Путіна. І ось це – перша причина… Ну, можливо, не зовсім перша, яка створила між ними тріщини”.
“Він став маститим керівником. Коли я його зустрів уперше президентом – це був більше вихований співробітник КДБ. У гарному сенсі слова. Він акуратно спостерігав за ситуацією: досвіду у нього там особливого не було в цих хитросплетіннях. Але поводився гідно. Він завжди поводився гідно. Він на рожен ніколи не ліз, не сперечався, вислуховував… […] Залишав за собою право потім подумати, ще раз десь сказати. зараз він це все знає, йому зараз не треба додатково думати, у нього комп’ютер працює вже. […] Мені не подобається у нього головна риса… Ну, це для політика супер. Він нікому не довіряє”.
“Я вважаю Володимира Володимировича своїм старшим братом. Щиро вважаю своїм братом старшим. Але не в тому плані, що ти старший, а ми тут ось ніякі, молодші. Ні! Ти дійсно і за віком, і за вагою старший брат. […] Я вважаю, що старший брат завжди має молодшого підтримувати. […] Я часто Путіну кажу: “Старший брат допомогти має, підказати”. Не підніжку підставити, коли ти біжиш, там, чи намагаєшся щось зробити, а підтримати”.
“Ніколи Путін не буде президентом до 2036 року! І от я вам 100% гарантую… По-перше, усе залежить від ситуації, від обставин. А вони – бачите які. І краще не буде. […] Путін не буде триматися, як я кажу, посинілими руками за владу. Він знайде варіант того, щоб до влади прийшли люди або людина, яка продовжить той шлях розвитку Росії, що є зараз “.
Про Україну
“Я дуже люблю Україну. Я взагалі Україну за зовнішнім, за територією, за природою можу порівняти – і то з натяжкою – із Францією. От щось схоже є. Але Україна душевна. У Франції немає тієї душі. Її розірвали, розбовтали цією демократією незрозумілою й інше. А Україна – душевна”.
“Вражений був, коли вперше до Львова приїхав. Така краса! У нас тут під час війни все порозбивали, зруйнували, а там щось залишилося. Потім, річка ця, яка через Львів протікає. Чернівці – це взагалі приголомшливо!”
“Я працював уже в сільському господарстві директором, до мене із Сумської та Чернівецької області приїжджали люди працювати: українці, трудяги були: жахливі трудяги… Вони заробляли, вони у мене працювали, а я мав із ними розплатитися зерном. Вони дуже багато худоби вирощували у себе там, на Західній Україні, і їм потрібні були корми. То я їм завжди вдвічі більше кормів віддавав. І я їх туди на автобусі назад відвозив. Я автомобілі завантажував і віз їм 10 тонн зерна за їхню гарну роботу. Тобто в мене весь час були ось ці контакти і зв’язки з Україною”.
Про українських президентів
“Я з усіма був у добрих стосунках. Але найтепліші стосунки в мене, звісно, із Леонідом Даниловичем Кучмою. Тому що ми дуже багато часу проводили разом, я завжди був бажаним гостем у нього у Криму… […] У нас дуже були теплі стосунки з Леонідом Даниловичем Кучмою, хоча у нас, дійсно, і різниця у віці була, але ми ніколи цього не помічали. Тому, напевно, усе-таки з ним. А так узагалі я підтримував стосунки навіть із Віктором Ющенком, який узагалі… ну, антипод, можна сказати, був Лукашенка. Але в нас були блискучі стосунки, тому що ми з ним домовилися відразу. “Знаєш, Вікторе, – я йому говорив, – у нас різні можуть бути погляди, але ми рідні: білоруси й українці”.
(Що думає про долю втікача Віктора Януковича) “Тільки шкода. Я йому пробачив усе. […] Я його підтримував під час Майдану. Це вже відверто вам кажу, тому що я не хотів, щоб от революція ця відбулася. Що він утече – ні, я не знав. Це ж уже було потім, у самому кінці, коли він… Але він же не те що втік – він же перелетів у Донбас. […] Але я йому все пробачив. Ми з ним кілька разів телефонували один одному, особливо коли у нього син загинув та інше. Ну, всяке буває в житті. Людина допустила слабину. Не можна бути злопам’ятним. Тому в нас… теж я не скажу, що в нас сьогодні погані стосунки “.
(Чи спілкується з Петром Порошенком) “Ні, ми з ним після цього не спілкувалися, стосунків у нас не було жодних. І не думаю, що Петро, коли говорив “любий Олександре Григоровичу”, він так і думав. Петро Олексійович – справжній дипломат. Якщо треба сказати так – скаже так. Якщо треба за пів дня сказати навпаки – він скаже навпаки”.
“Володя [Зеленський] – гарний. Ви знаєте, мені його шкода. Він ускочив по саме нікуди. По-перше, ну, не мені вам пояснювати ситуацію, яка в Україні і що йому дісталося. Він, звісно ж, не дурна людина, хоча з іншої сфери. Але все ж ми звідкись колись приходили. І навчитися чогось можна. Але водночас скажу вам дивну річ, можливо, для вас. Повірте мені як досвідченому президенту: президентами не стають. Президентами народжуються. Якщо у тебе від природи немає президентського цього чи стрижня, чи чогось… Я не знаю чого. Якщо цього немає, закваски цієї… Ти не будеш президентом”.
Про Крим і Донбас
(Чи міг уявити, що Росія вкраде в України Крим) “Міг. Я міг це уявити, тому що у вас не було ані влади, ані бажання захищати свій шматок землі. Тому що я знав деталі [анексії півострова]. Не все так там було по-великому, як ви сьогодні подаєте: а, спланували, захопили й інше. Ви просто безладно, безглуздо ставилися до території і поставилися до Криму. Я сам часто ставив себе на місце ваших керівників. Слухайте, якби в мене навіть клаптик землі спробували… Та там би лягли вже тисячі людей. Це, слухай, Крим – перлина. А ви не воювали. […] Ви що ?! це ж твоя земля, це твої люди. Як ти міг не воювати?”
“Я знаю, що Крим могло здати тільки керівництво країни. Переважно. А все інше – це деталі. Ти знав. Ти керівник країни. Ти знав, що відбувається навколо. Це відбувалося не перший день. Ти мав привести збройні сили в усій країні у ступінь підвищеної бойової готовності. Розумієте?”
(Чи поверне Росія Крим Україна) “Звісно ні. Із Донбасом простіше. Донбас – п’яте колесо у возі Росії: абсолютно не потрібен. Мені просто шкода тих людей, які сьогодні страждають на Донбасі. Не дуже ж, напевно, він потрібен і Україні, з огляду на те, як розгортаються події”.
Про бої в Дебальцевому 2015-го
“Це було після Дебальцевого. Коли трапилася страшна бійня там… І я якраз із Путіним зустрівся: “Що у вас там сталося? Усі кажуть, дуже багато людей загинуло”. Він каже: “Каша, – каже, – багато людей загинуло…” Почав там щось розмовляти: із [міністром оборони РФ] Шойгу якраз розмовляв. “Слухай, Сашко, візьми сам із ним поговори”. І мені слухавку. Ну я підійшов до апарата: “Сергію Кужугетовичу, привіт”. – “Привіт”. – “Ну от, кажу: начальник ось те-то, те-то… Що у вас там?” Ну і він мені теж розповів уже в деталях, що сталося. Я кажу: “Сергію, чи не здається, що далеко зайшли?” –”Так, здається. Треба з цим кінчати”.
І ось від цього ми продовжили розмову з Володимиром Володимировичем. Вони дуже, чесно скажу: і Шойгу, і він – я це помітив – вони дуже переймалися щодо цього, тому що із двох сторін загинуло дуже багато людей. […] Дуже, дуже багато загинуло людей. І ми от продовжили цю розмову. І тоді я йому таку кинув фразу: кажу: “Знаєш, із цим треба дійсно закінчувати, бо ми дістанемо гірше, ніж ми боїмося”. А він каже: “Що ти маєш на увазі?” Я кажу: “Ми всі боїмося, що Україна стане НАТО. У НАТО вступить. І що там будуть натовські війська. Знаєш, ми можемо дострибатися до того, що будемо молитися, щоб там були натовські війська, а не відморозки з усього світу, які зберуться в Україні, і націляться вони проти Росії, і нам буде несолодко теж”.
Про затриманих вагнерівців
“Ми бачили, із ким вони пов’язані. Ми контролювали їх повністю. Ми знаємо, із ким вони зідзвонювалися, звідки одержували команди – із Росії, хто давав ці команди. Ми вже бачили, що тут чимось смаженим пахне. Ми розуміли в контексті міжнародних відносин, що нам спокійно жити не дадуть”.
“Росія боїться нас втратити. Але це природно. Не дай Бог: України немає – ще й Білорусі немає. І я Путіну про це говорив. І я б теж переймався на місці російського керівництва. Не дай Бог, ще й Білорусь тут, вікно це, тисячу кілометрів, через яке вони пересуваються туди-сюди, – замкнеться. що залишиться? Прибалтика? Вона що, проросійська? Ні. Україна? Ні. Білорусі немає. Той Балто-Чорноморський регіон, про який мріяли 90-го, – він ось. Тому Росія, звісно, переймається”.
“Ніколи з території Білорусі в Україну не прийдуть росіяни”. Повний текст інтерв’ю Лукашенка Гордону
(Серед затриманих вагнерівців є громадяни України, які воювали на боці бойовиків на Донбасі. Чи видасть він їх офіційному Києву?) “Навіть такого питання ніколи в мене не стояло. І стояти, я думаю, не буде. У нас є міжнародні угоди з Росією та Україною. Суть полягає в тому, що генеральний прокурор України, генеральний прокурор Білорусі, Росії, правоохоронні системи в контакті. Вони і працюють – я щойно Зеленському про це сказав. Ще поцікавлюся: я йому пообіцяв, що поцікавлюся. Вони працюють над тим, щоб була чітка картина. Ніхто нікого не видає, поки не встановлять провини. А країна, яка робить запит, має довести провину цих людей: що цей убив цього, що стріляли тощо, і таке інше”.
Про коронавірус
“Ми ніколи не заперечували коронавірус. Так було подано в засобах масової інформації. Як можна заперечувати те, що є от насправді? Це перше. Друге. Коронавірус у нас – через те, що ми дуже акуратно до цього ставилися, – розвивався пізніше за інших. Я навіть знаю прізвища тих двох, хто привіз [коронавірус у Білорусь]… Це мені доводилося робити все. Я контролював – ти не уявляєш, наскільки був у це зануреним. У нас шлях був іншим. І чому я завжди, узявши це на себе: ну я президент…
Я розумів, що найстрашніше в будь-якій хворобі – як ти думаєш, що? Мізки. Якщо тільки піддався паніці – ти мрець, ти небіжчик. І коли я бачу, що психоз розгорнувся по всій планеті, коли засоби масової інформації всі почали сурмити: “Ай-яй-яй, там усе, екскаваторами могили риють […] ми пішли шляхом іншим: особливим. […] Дивись: кримінальна справа – що відбувається? Збирають факти і ведуть слідство. Точно так і тут: факт з’явився коронавірусу – контакти – і розслідування проводять. Тільки не слідчі ведуть, а санітарні служби”.
“Ми пішли цим складним шляхом. Що таке ваш шлях? Чи Росії? Узяли: карантин, комендантська година… Як у Китаї: закрили… У Китаї виліз хтось – вони його за ноги, за руки – і в під’їзд. Це просто. Я білорусам сказав: “Ви цього хочете? Протягом доби я вас закрию – жоден із них не вилізе. Навіть носа не виторкне, як тарган, у двері”. Ми пішли іншим шляхом. Осередок оточували, госпіталізовували, підготували ліжка, ШВЛ, усе… Воєнний був стан. Ви цього просто не знали”.
“Мені було не до паніки. Чому? Тому що я ж не знав, що я захворів [на коронавірус]. У мене можливості не було такої, щоб навіть подумати. Я як білка в колесі був. Тут парад – я думаю : “Не дай Бог, до параду захворію… Треба ж його провести”. потім День незалежності 3 липня. 9 тавня… думаю: “Господи, як мені дотягти: цей День незалежності пережити?” А потім думаю: “Ну а там же вибори. Якщо я захворію, це…” І я ж жив – ти ж бачив, як я жив. Я ж з усіма зустрічався, я ходив, там… […] Питання не в тому, що я заразився. Знаєте, уперше вам скажу: ми схиляємося до того, що все-таки мені його підкинули. І я зараз починаю шукати той момент, де це трапилося, – не стану говорити, щоб не образити людей”.
Про свої прізвиська
(Чому вас називають останнім диктатором Європи?) “Стара інформація. Останнім диктатором Європи мене називали дуже давно. Кликуху цю мені дала Мадлен Олбрайт, тодішня держсекретарка США. Напевно, що я не зовсім вписувався у стандарти демократії Заходу тоді. Зараз вони зрозуміли, що, напевно, якесь раціональне зерно в політиці Лукашенка є, і той порядок і стабільність, які існують у Білорусі, – це не зовсім погано. Після всяких жовтих, зелених, рожевих жилетів, які бомблять зараз. […] І жартома, коли з Володимиром Володимировичем Путіним зустрічаюся, я йому кажу: “Слухай, Володю, я вже не останній диктатор Європи”. А він на мене: “Невже ти думаєш, що це я?” Я нічого не сказав”.
(Хто перший дав йому прізвисько Батька і чи подобається воно йому?) “Ви знаєте, я не думав про те, подобається чи ні. Воно мені по-доброму подобалося 20 років тому. І ніяким не Батькою було, а Батька – пам’ятаєте, був Кондратенко? Він помер, по-моєму. Його теж там десь Батькою називали, але він перший назвав мене Батькою. Ну, за тим, як білоруси до мене ставилися. Ну я так: як жарт… Ми з ним дружили – я кажу: “Ну гаразд, Батька – і Батька”. А зараз я якось байдуже до цього ставлюся. Ну навіть із певним гумором, тому що це вже якийсь бренд для Білорусі і для Лукашенка”.
Про конкурентів на виборах
“Закон для всіх однаковий. Якщо хтось – а такі є, і чимало, раніше було більше, зараз менше – вважає, що я їх кинув [до в’язниці]… І цей політично вмотивований діяч – він один: Бабарико (банкіра Віктора Бабарика, який намагався зареєструватися кандидатом на президентських виборах, затримано разом із сином за обвинуваченням у фінансових махінаціях. – “ГОРДОН”). Ми відкриті. Ми показали всім іноземцям матеріали [кримінальної справи]. Ми показали, чим займався “газпромівський” банк, як фінансував передвиборчу кампанію, як було через преміальні виплати заплачено 5 тис. працівникам банку, щоб їх залучити як волонтерів і членів штабу підписи збирати й інше. Усе-усе. А потім, хто сумнівається в тому, що він не подав декларації? Це ж важливо! Ти йдеш у президенти – подай декларацію! Він не вказав власності зарубіжної, він не вказав своїх доходів – багато в чому не вказав! Він не платив податків. Тобто до нього, згідно із законом, величезна кількість запитань”.
(Про опозиційну кандидатку і конкурентку Світлану Тихановську) “Ви знаєте, я про неї – присягаюся вам! – практично нічого не думаю. Окрім одного: мені її просто шкода. Вона не вскочила – її просто впихнули в цей осередок. […] Я дуже далекий від того, щоб використовував Тихановську Кремль. А ось ті, хто Кремлю рапортують і підспівують, – вони, звісно якоюсь мірою використовують. І ми ж затримали конкретних людей у Білорусі. Окрім цих бойовиків, ми затримали які ведуть їх. Політтехнологи відомі. Росіяни”.
Про своє політичне майбутнє
(Про захист територіальної цілісності Білорусі) “Я ніколи не почну стріляти першим. Це велика дурість і це подарунок буде ворогам. Є до стрільби дуже багато варіантів. Але якщо всі варіанти цієї гібридної бійки буде вичерпано – без сумніву. Слухайте, а навіщо армія? І навіщо президент? І ваші ось ці дозвільні, там, у когось: може, навіть у тебе, – розмови, що Лукашенко – не дай Бог щось, йому доведеться бігти туди, йому доведеться бігти сюди… Лукашенко ніколи нікуди не побіжить і мої діти нікуди не побіжать. Ви розумієте? Ось це моя особливість”.
“Біжать ті, у яких кишені натоптано. Ну то й що? Я побіжу, добре. Я побіг – куди я побіг? Ну навіть в Китай. Не дай Бог, звичайно. Це зовсім інший клімат, інша країна – я так… […] та я про Москву вже навіть не кажу. Без грошей там робити нічого. А у мене немає грошей. Ви розумієте? у мене немає грошей, щоб бігти і там жити, як Янукович. Знаєте, у мене немає цього. і це не головне. це важливо: важливо, тому що у мене ж ще й діти. Але це не головне. головне – це мої переконання. це моя земля. І я не побіжу, і люди мають знати, що я не побіжу, тому бігти нікуди не треба буде”.
(Хто стане черговим президентом Білорусі?) “Я, звісно, можу сказати. Але навіщо?”
(Не хочеться все кинути й пожити для себе після 26 років президентства?) “Ні, я не знаю іншого способу життя. Я не знаю. Це дуже важко, повірте. Це дуже важко. Це білка в колесі. Але хотілося б кинути, якби я знав щось інше. Але я в цьому житті весь час. Це вже мій спосіб життя. Тому я думаю над цим. Тому відразу відповідаю вам на запитання. Я думав часто над цим. Я навіть не уявляю.
Добре, от я не президент – а що робити зранку? Я навіть цього не уявляю! Ну уявіть: усе моє життя в цьому. Усе моє свідоме життя із 38-ми років. Тому я не уявляю. Коли в мене питали одного разу десь у Гомелі – я, напевно, цим і займуся, якщо раптом… Я сказав, що я буду лікувати людей. Лікувати людей! Психологія. Лікування. Хірургів у нас вистачає. Психологічно рятувати людей від психозу, від паніки. Від того, щоб люди спокійніше жили в цьому житті. Ось тут я б, напевно, ще чогось спробував”.
ВІДЕО
