Військовослужбовці групи інженерного забезпечення 24-ї окремої механізованої бригади очищають тиловий шлях до м. Часів Яр, Донецька область, Україна, 13 січня 2025 року.
За майже три роки великої війни агресор уже забув про свої стратегічні цілі й живиться виключно тактичними досягненнями, хоча час від часу і наближається до створення оперативних криз. За це росіяни платять величезну ціну, їхня армія позбавлена можливості накопичувати резерви, а командування і штаби не здатні вивести свою стратегічну наступальну операцію з глухого кута. Іншими словами: угруповання зосередило всі ресурси, щоб досягнути миттєвих результатів, які не дають ні вирішальної переваги, ні вирішальної перемоги.
Курський напрямок
ОТУВ «Сіверськ» 5 січня раптово вдарило в напрямку Великого Солдатського, звідки ворог готував кидок на Суджу вздовж шосе Р200. Військове командування противника мусило передчасно (на добу раніше) розпочати атаки по всій лінії зіткнення, при цьому наступ від Великого Солдатського зірвався, адже росіяни втратили позиції, з котрих мали виступати.
Упродовж січня ворогу вдалося відтіснили «Сіверськ» на західному фланзі до річки Мала Лохня, але не пробитися далі. Нічого не вигоріло і поблизу Дар’їного та Нового Клину. На східному фланзі противник просунувся в районі Махнівки і Руського Поріччя, але в середині січня втратив позиції. Махнівка наша, Руське Поріччя — сіра зона. ОТУВ «Сіверськ» обороняється по водних перешкодах, нав’язуючи росіянам свою волю — атакуйте нас через річки.
Біля Дар’їного, Курилівки та Руського Поріччя ворог вимушений штурмувати ними ж самими збудований оборонний рубіж. Збудований якісно, але покинутий у серпні 2024 року. Роль цього напрямку – скувати більшу частину угруповання високомобільних сил агресора. Так, у січні тут вели бойові дії полки трьох дивізій ПДВ, дві бригади та полк морської піхоти Чорноморського, Тихоокеанського флотів та Каспійської флотилії. Це угруповання зазнало значних втрат, які вже наприкінці січня почали позначатися на боєздатності, а на початок лютого перетворили великий наступ на атаки на окремих напрямках.
Приклад: село Курилівка, яке штурмує 177-й полк морської піхоти Каспійської флотилії, котрий сюди перекинули з Запорізького напрямку. Атакувати полку приходиться через річку Псел. У більшості випадків росіяни не можуть перетнути річку, а ті, котрим це вдається, не можуть дістатися українських позицій.
Морська піхота Каспійської флотилії ВМФ РФ, довоєнне
До Курської області полк вважали одним із найбільш боєздатних, тому його командування бадьоро доповіло про захоплення Курилівки і йому повірили. Але Курилівка не захопилася. Весь останній тиждень полк ходить в атаки по кілька разів на день без будь-якої підтримки та з мінімальним БК. Підсумок – аншлаг в медпункті полку, поклади поранених на полі бою, яких залишили без евакуації та меддопомоги, велика кількість загиблих, приблизно 15 полонених. Полк втратив майже чверть особового складу і близький до повної втрати боєздатності.
Якщо станеться диво, то взяття Курилівки не призведе до прориву української оборони, адже резерви для розвитку успіху відсутні. Варто згадати і корейців: контингент, чисельністю 3500 осіб, котрий брав участь в бойових діях, вбитими та пораненими втратив 65%. 10 січня його вивели з району бойових дій. Зафіксовані випадки дезертирства корейців, зокрема із застосуванням зброї проти російських військових. Висновок з оцінки обстановки: противник витратить час до 7-15 лютого для перегрупування і лише після цього продовжить наступ.
Капуста по-корейськи. Як воюють проти України військові з КНДР
Куп’янський напрямок
Агресор значно розширив свій плацдарм на західному березі річки Оскіл, захопив села Западне та Дворічне, знову окупував Новомлинськ. У грудні на плацдармі були задіяні підрозділи двох мотострілецьких полків, сьогодні тут – до половини військ 6-ї загальновійськової армії і вся 69-а дивізія. Наше ОСУВ “Хортиця” вело тут оборону силами двох бригад ТрО неповного складу. Це головна причина, яка пояснює, чому противник розширив плацдарм, перекинувши туди додаткові сили та розпочавши наступ як на захід, так і на південь, у бік Куп’янська.
Зараз штаб 6-ї армії має два варіанти подальших дій:
1) форсування Осколу, створення плацдарму на західному березі на південь від Куп’янська (в районі Сенькового) для подальшого наступу на Куп’янськ одночасно з півдня і півночі та спроба відрізати частину військ ОСУВ “Хортиця”, які обороняються на східному березі Осколу;
2) розвиток наступу з боку Дворічної у напрямку Великого Бурлука (це – задача УВ “Север” станом на травень 2024 року, яке воно успішно провалило).
Зараз все свідчить, що ворог обрав перший варіант: до району Сенькового перекидається 45-а інженерно-маскувальна бригада. Водночас російська піхота намагається розширити виступ до Осколу біля Колісниківки. ОСУВ “Хортиця” має добре підготовлений в Сеньковому район оборони, достатньо військ, тому легкої прогулянки для противника не буде. Але він спробує.
Якщо пригадати, як разів зо шість росіяни форсували річку біля Лиману у 2022-му, то до вже кінця лютого на одну інженерну бригаду у них буде менше. Зараз обстановка розвивається досить загрозливо для Сил оборони. Але не виключається варіант, що ОСУВ “Хортиця” вичікує зосередження на обмеженому плацдармі крупних сил ворога (69-ї дивізії у повному складі з засобами посилення за можливості), і тоді проведе контрудар. Генерала Драпатого не просто ж так призначили “Хортицею” командувати.
Окремо подивимося на південну частину Куп’янського напрямку – село Борова та околиці. На цих теренах Сили оборони провели декілька успішних контратак та покращили свої позиції біля села Загризове.
Противник же наполегливо атакує з боку Лозової, намагаючись прорвати українську оборону біля Копанок та Новоєгорівки. Події тут розвиваються в традиційному для росіян ключі: командування 20-ї армії дзвінко доповіло про захоплення Новоєгорівки. Штаб угруповання на ТВД зрадів і нарізав командарму 20-ї задачу охопити Копанки зі сходу та південного сходу. Генерал засумував, адже в Копанки його армія вперлася ще в грудні, безуспішно наступаючи від Першотравневого з півночі, і з тих пір процес обходу української оборони хоча б з якогось боку буксує.
Зараз окупанти мацають напрямок на південний схід від Новоєгорівки, котру реально не контролюють. Після того, як командувача 3-ї армії, командирів 7-ї, 85-ї та 123-ї мотострілецьких бригад 3-ї армії за подібні доповіді (про захоплення Білогорівки і ще 3 сіл) усунули з посад, командарм 20-ї за будь-яку ціну штурмує тую Новоєгорівку, розкладаючи трупи своїх солдатів без ліку на сільгоспугіддях цього села. Висновок з оцінки обстановки: противник прориватиметься до Борової і спробує захопити село до кінця березня.
Краматорський та Торецький напрямки
На ці два напрямки доцільно дивитися разом, адже мета противника – окупація всієї Донецької області, а тут відкривається дорога до Костянтинівки і Краматорська. Втрата позицій на комбінаті вогнетривів в Часовому Яру позначила невідворотність залишення Силами оборони міста, але питання “коли саме?” є відкритим.
Слід визнати, що бої за Часів Яр – у фінальній стадії. Росіяни просуваються повільно на півдні та південному заході міста, адже зазнали важких втрат у боях за комбінат. Якщо наші покинуть місто наприкінці лютого, то це буде непоганим тактичним здобутком. Аби не раніше.
Угруповання противника на Краматорському напрямку – 98-а десантна дивізія без 217-го полку (на Курщині), 200-а бригада з Мурманської області та купа “добровольчих розвідувально-штурмових бригад”. Найбільш відома – 88-а “Еспаньйола”, її набирали з футбольних фанатів ЦСКА. Але їх всіх не вистачить не лише для швидкого просування, але й для розвитку успіху під час відходу “Хортиці” з Часового Яру.
Зауважимо, що ситуація може різко змінитися, якщо Краматорський напрямок набуде пріоритетності для командування противника на ТВД. Навіть дії на Покровському напрямку зупинять, адже тут – набагато масштабніші завдання, тут треба прориватися до Костянтинівки, через неї – на Краматорськ і Слов’янськ, “пояс фортець”, головний вузол української оборони на сході країни, і потім штурмувати ще і його.
Відхід підрозділів “Хортиці” від Кліщіївки та Андріївки на західний берег каналу “Сіверський Донець – Донбас”, окупація практично всього Торецька дозволяють російському командуванню серйозно продумувати плани наступу на Краматорськ та Слов’янськ через Костянтинівку одразу з двох напрямків — від Часового Яру та Торецька.
Бої за Часів Яр і Торецьк. Наступна ціль ворога — Костянтинівка
Просування УВ противника “Центр” на схід від Мирнограда та Покровська додало до двох цих напрямків третій: розширивши виступ біля Воздвиженки, “Центр” зможе зрізати українську оборону в районі Олександрополя та наступати на Краматорськ через Костянтинівку з боку Покровська – Мирнограда. На заваді ворожим планам стоїть сувора фронтова реальність.
Росіянам на Торецькому та Краматорському напрямах банально не вистачає сил для такої операції. Резервів – також. Єдиний спосіб наростити угруповання – перекинути війська з інших напрямків. А там – теж не густо. Командувач УВ “Центр” генерал Мордвічов зараз готує УВ “Центр” та “Восток” для початку штурму Покровська, але якщо штурм не дасть результатів у перші два тижні, то Покровський напрямок тимчасово стане другорядним, а Краматорський – головним і місто штурмуватимуть з трьох напрямків. Ясність у цьому питанні настане до 15-20 лютого. Поки що зусилля толстоєвських спрямовані на розширення на схід свого виступу біля Воздвиженки. Слід очікувати атак на Олександропіль із півдня, заходу та сходу.
Покровський напрямок
УВ “Центр” – на південних околицях Покровська та Мирнограда, триває обхід цієї агломерації зі сходу та заходу, від Воздвиженки та Котлиного. Із заходу – успішніше, зі сходу – як мертві дихають, але ж. Роспропаганда та українські корисні ідіоти подають Покровську операцію, як майбутнє оточення Сил оборони в цьому районі, хоча реальна мета противника примітивніша – закріпитися і розширити зону контролю на захід і схід від Покровська – Мірнограда для створення широкого плацдарму для подальшого штурму агломерації. Штурм буде “в лоб”, адже часу на маневр силами і засобами для двостороннього охоплення немає, так само, як і на інші тактичні новації.
Сили оборони обладнали тут суцільну лінію оборони, насичену військами. Хто бачив, кажуть, що досить непогано. Улюблених росіянами шпарин для застосування їх тактики просочування штурмовими мікрогрупами немає, тому будуть довгі криваві бої за кожну позицію. Ворог вже докладає зусиль для розм’якшення нашої оборони, бомбардуючи околиці міста з повітря, досить масовано атакуючи дронами. Для штурму зосереджуються війська одразу трьох армій – 41-ї, 2-ї та 51-ї, що наступали раніше на Покровському, Новопавлівському та Гуляйпільському напрямках. Через те, що бої на двох останніх тривають, сформувати ударне угруповання швидко не вийде. Якщо командування ворога змінить пріоритети, які ми згадали абзацом вище, то тут фронт гібернуватиме кілька місяців.
Новопавлівський напрямок
ОСУВ “Хортиця” лише на характері продовжує оборонятися між річками Вовча та Сухі Яли, утримуючи на східному фланзі село Дачне. Окупанти форсували Сухі Яли, але швидкого наступу на північному березі річки не виходить. З півночі, з боку Вовчої, ворог вийшов до села Андріївка, захоплення якого відкриє двері для наступу на Константинополь. Це надасть росіянам шанс відрізати українські підрозділи у виступі від Улаклів до Дачного.
Похмурий військовий геній (хоча може й не похмурий, а просто п’яненький) росіян перекидає звідти свої підрозділи до Покровська. Та частина, котра лишається тут, вже лише відносно боєздатна через свої втрати та постійну участь у боях протягом місяця і більше. Висновок з оцінки обстановки: зрозуміло, що український виступ між Вовчою та Сухими Ялами рано чи пізно буде ліквідований десь між серединою лютого та серединою березня. Подальшого просування ворога на захід тут чекати не варто, бо просуватися тупо не буде кому, всі – під Покровськ або взагалі Краматорськ. На кінець березня слід очікувати виходу росіян до р. Мокрі Яли, після чого почнеться оперативна пауза десь до початку літа.
Гуляйпільський напрямок
Противник окупував Велику Новосілку і одразу скинув темп просування на захід та північний захід від села. Пропаганда РФ спробувала видати це село за Сталінград, але потім обмежилася дефініцією “важливий логістичний центр ЗСУ”.
Поки “чорні запорожці” тримали Вугледар, то їх постачала Велика Новосілка, але після втрати Вугледарського плацдарму для Сил оборони це – лише останній великий населений пункт на півдні Донецької області. Його втрата призведе до того, що “Хортиця” відійде на 9-15 км на північ – північний захід, на рубіж оборони Комишуваха – Шевченко (нижн.) – Дніпроенергія, що вже відбувається.
Переслідувати українські підрозділи противник не зможе, квадроциклів на всіх не вистачає, хто з особового складу вижив – виснажені та й ротацію на Покровський напрямок не скасовували. Висновок з оцінки обстановки: жодних проривів у Запорізьку чи Дніпропетровську область не станеться, бо немає чим. Згорнути фронт ОСУВ “Таврія” та вийти до Запоріжжя також здоров’я ворожих угруповань не дозволяє.
Хто стежить за перебігом боїв, мають бачити, що на напрямку діють війська аж трьох угруповань – “Центр”, “Восток” і “Юг”, підрозділи сильно перемішані, їхня керованість та взаємодія і раніше не були не найкращими, а зараз лише погіршилися.
Тож можна зробити висновок, що захоплення Великої Новосілки – не частина якогось мудрого плану або тонкого стратегічного задуму, адже захоплення цього села означає лише захоплення чергового села.
Чи може обстановка тут погіршитися для Сил оборони? Так, може. Але противник має покращити керованість, відновити боєздатність своїх військ та збільшити принаймні вдвічі їх чисельність, ось тоді появиться загроза фронту ОСУВ “Таврія” в Запорізькій області. Але Путін поки на мобілізацію не погоджується, а без неї взяти потрібну кількість м’яса ніде.
Отже, у лютому слід чекати відновлення наступу противника в Курській області, розширення ним плацдарму біля Дворічної та запеклих боїв в напрямку на Борову на Харківщині, відходу Сил оборони з Часового Яру та початку боїв на підступах до Краматорська, завершення формування ударного угруповання під Покровськом – Мирноградом та штурму цієї агломерації, ліквідації плацдарму Сил оборони між Вовчою та Сухими Ялами, стабілізації лінії фронту на Новопавлівському напрямку та позиційних боїв на рубежі Комишуваха – Шевченко (нижн.) – Дніпроенергія.
Далеко не найгірший для Сил оборони розклад, особливо з урахуванням обіцянок Головнокомандувача про відновлення практики ротацій та накопичення резервів Сил оборони.
