27 вересня на 97-му році життя помер радянський фізик і правозахисник, учасник дисидентського руху, засновник і перший керівник Московської Гельсінкської групи (з 1976), професор Корнельського університету Юрій Федорович Орлов.
Про це на своїй сторінці в Facebook написав перший заступник головного редактора в журналі “Достоєвський і світова культура. Філологічний журнал” Микола Подосокорський.
Орлов народився 13 серпня 1924 року в Москві, раннє дитинство провів у селі в Ногинському районі Московської області. У селі він з раннього віку бачив реальне життя радянського селянства в період колективізації і розкуркулення. У 1931 році сім’я переїхала до Москви. Батько помер від туберкульозу в 1933 році.
З 1941 року працював токарем на станкозаводу імені Орджонікідзе. Учасник Великої Вітчизняної війни, лейтенант. У квітні-липні 1943 року воював у складі Степового фронту, з липня 1943 на 2-му Українському фронті. 28 березня 1945 року, коли командував 592-им стрілецьким взводом Сегедського полку 203-ї Запорізької стрілецької дивізії, в бою за чехословацький місто Нітра зумів прихованим кидком заволодіти шосе, знищивши в рукопашній сутичці 3 кулеметні точки супротивника. Орлов особисто вів вогонь з трофейного ручного кулемета, був легко поранений, але, зробивши сам собі перев’язку, залишився в строю. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни другого ступеня. У квітні 1945 року закінчив Смоленське військове артилерійське училище. З боями дійшов до Праги. Після війни служив в м. Моздок на посаді командира взводу управління. З кінця 1946 року – в запасі.
Працював грубником на фабриці в Москві, екстерном закінчив середню школу. З 1947 по 1951 рік навчався на фізико-технічному факультеті МДУ (з 1951 року – МФТІ), отримав диплом фізфаку МДУ в 1952 році. У 1953 році став співробітником ТТЛ – теплотехнічні лабораторії Академії наук СРСР. У той час ТТЛ була однією з надсекретних лабораторій “атомного проекту СРСР” (в 1958 році ТТЛ перейменована на Інститут теоретичної та експериментальної фізики (ІТЕФ)). У 1956 році на партійних зборах, присвячених обговоренню доповіді Хрущова на XX з’їзді КПРС, виступив із заявою, в якій він назвав Й. Сталіна і Л. Берію “вбивцями, які були при владі” і висунув вимогу “демократії на основі соціалізму”. Незабаром був виключений з Комуністичної партії за соціал-демократизм, позбавлений допуску до роботи з секретними документами і звільнений з інституту.
Директор Єреванського фізичного інституту А. Аліханьян прийняв Ю. Орлова на роботу, і наступні 16 років він жив і працював у Єревані. З 1956 року став співробітником Єреванського фізичного інституту Академії наук Вірменської РСР. Орлов розробив теорію стійкості радіаційного загасання пучків в електронному кільцевому прискорювачі і зробив значний вклад (спільно з А.П. Рудиком) в проєктування жорстко фуксирувальних прискорювачів протонів в ІТЕФ. З 1963 року – доктор фізико-математичних наук, з 1968 року – Член-кореспондент Академії наук Вірменської РСР. У 1963-1964 роках на пів ставки співробітник Інституту ядерної фізики СВАН СРСР в Новосибірську. Старший науковий співробітник Інституту земного магнетизму, іоносфери і поширення радіохвиль Академії наук СРСР (з 1972 року). Звільнено в 1973 році за підтримку академіка А.Д. Сахарова. Професор Корнельського університету (з 1986 року).
Автор самвидаву: статті “Про причини інтелектуального відставання СРСР” (1973), “Чи можливий соціалізм тоталітарного типу?” (1975). Автор автобіографічного роману “Небезпечні думки”. Член радянської групи “Міжнародної амністії” (з 1973 року). Засновник і перший керівник Московської Гельсінкської групи (МГГ, з 1976 року). 17 грудня 1976 року спільно з іншими правозахисниками Орлов написав відкритого листа на захист В.К. Буковського від наклепу на сторінках “Літературної газети”. З моменту утворення МГГ зазнавала постійних переслідувань і тиску з боку КДБ і інших силових органів радянської держави. Члени групи зазнавали погроз, їх змушували емігрувати, змушували припинити правозахисну діяльність.
З лютого 1977 року активістів Ю.Ф. Орлова, А. Гінзбурга, А. Щаранського і М. Ланду почали піддавати арештам. Був заарештований в 1976 році. За правозахисну діяльність навесні 1977 засуджений на 7 років ув’язнення та 5 років заслання. Політв’язень (1977-1984, 1984-1986 на засланні в селі Кобяй Кобяйского району Якутській АРСР). У липні 1983 року австрійський канцлер Бруно Крайський клопотав про звільнення Орлова, щоб прийняти його в Австрії, але за розпорядженням генерального секретаря ЦК КПРС Ю.В. Андропова лист було залишено без відповіді. У 1986 році був позбавлений радянського громадянства і примусово висланий з СРСР в обмін на заарештованого в США радянського розвідника Геннадія Захарова, співробітника представництва СРСР в ООН.