Сьогодні, 30 червня, активісти провели акцію «Диктатура шкодить здоров’ю» під білоруським консульством у Львові. вони висловлювали солідарність із білоруським народом у боротьбі із режимом диктатури Олександра Лукашенка.
«На даний момент в Білорусі триває передвиборча президентська кампанія. І все би нічого, але вже 26 років ніяких виборів в сусідній країні немає. Виною тому диктаторський режим Лукашенко, який опирається на силові структури МВС і КДБ. Цього разу чергове переобрання незмінного гаранта гноблення відзначився особливо жорстокими і масовими репресіями, які вже сколихнули хвилі протесту співчуваючих по всьому світу. Кількість політв’язнів у країні, де завжди когось переслідують за незгоду з лінією влади, зросла за останній місяць з 5 до 25 людей. І це тільки кримінально переслідувані опоненти чинної влади, блогери, керівники штабів інших кандидатів в президенти. Крім того, близько чотирьохсот осіб зазнали адміністративних затримань. Сотні з них були заарештовані на добу. Опозиційні активісти на “сутках” (добовий арешт) піддаються тортурам: отруєння хлоркою, нібито через санітарну обробку камер, заборони на передачі, відсутність питної води, заборона на елементарні засоби особистої гігієни, побиття і переміщення в карцер. Туди не пускають адвокатів. Багатьох з них засуджують повторно, і замість 15 діб активісти проводять по кілька місяців в умовах тортур», – зазначив один із активістів.
Тож своєю акцією вони хочуть привернути увагу до цієї проблеми як українську, так і світову громадськість. Адже диктатура в Білорусі набула тотального впливу на вcе життя громадян країни. І, насправді, підтримка Олександра Лукашенка серед населення становить лише 3%, а не захмарні відсотки, які малюють йому його соціологи.
Варто зазначити, що поліцейські, які слідкували за порядком під час акції, не дозволили активістам запалити димові шашки. Після того, як один із присутніх запалив шашку, до нього підбігло кілька працівників правоохоронних органів, вирвали з рук шашку, потушили і тримали його за руки, щоб він не запалив іншу.
Павло Паламарчук, “День”
