Усього дві країни у світі мають ВВП, нижчий, ніж 1990 року, – це Україна і Зімбабве
– Як думаєте, як карантин позначиться на економіці країни і надходженнях до бюджету?
– Я не бачу трагічного сценарію, якщо діяти правильно. У нас набрали у владу потенційно гарних людей, але цього замало, щоб працювати в державному управлінні. У підсумку влаштували нам карантин, і тепер 20% малого бізнесу не відкриється, а кількість безробітних зросла до 500 тис. Запустили маховик економіки, що згортається, і просто не знають, що з цим робити.
Нам не доводиться чекати значних інвестицій, тому що поле, яке розташоване поруч із нами, вигідніше для потенційного інвестора. Навіщо інвестувати в завод в Україні, коли поруч Болгарія, де податок на прибуток 10% і ПДВ 10%. У нас удвічі вищий. Ще приклад – Угорщина. Вони залучили BMW і побудували в себе завод, дали інвестору податок на прибуток 9% за п’ять років. Звісно, ми програємо. Тому в нас протягом 30 років частка машинобудування у ВВП знизилася із 35% до п’яти. Ця динаміка триває.
У рейтингу свободи ведення бізнесу в нас 147-ме місце поряд із Гамбією. Ми – лідери за рівнем падіння ВВП. Усього дві країни у світі мають ВВП, нижчий, ніж 1990 року, – це Україна і Зімбабве.
У нас є унікальні можливості, тому що для кризи ми у вигіднішому становищі, ніж багаті країни Європи, які мають неймовірні витрати на утримання соціальної інфраструктури та медицини. І наразі гарні часи. Потрібно просто щось робити для свого успіху – переглянути загороджувальні мита, змінити податкове поле всередині країни, дати секторальні пільги для виробництва тієї продукції, яку не виробляють в Україні, тощо. Тоді ми зможемо швидко й гарно вистрелити.
– У нас давно і багато говорять про необхідність реформування податкової та митниці. А до справи так і не дійшло. Як вважаєте, у чому проблема?
– Сталося так, що кожен новий президент, прем’єр-міністр, міністр фінансів митницю і податкову перебудовували під себе. І були серйозні помилки.
Наприклад, коли за Віктора Януковича створювали Міністерство доходів і зборів як окремий від мінфіну орган. Розпорошили економіку на три міністерства – Мінекономіки, Мінфін, Міндох. У підсумку хто відповідав за економіку, хто створював цілісну картину? Ніхто. Як можна робити економічний прогноз, залучати інвестиції, не впливаючи на фіскальну політику і податкове поле загалом? Міністр фінансів не в змозі збалансувати бюджет, забезпечити його доходами і контролювати витрати, якщо в нього немає інструментів контролю. Тому ця структура апріорі була конфліктною, неефективною і неробочою. Її створили для певної групи впливу. Але це не державний, а вузькогруповий підхід.
Що ми маємо сьогодні? Ще рік тому в нас була найвдаліша структура: Мінфін, Державна фіскальна служба й у ній – податкова міліція. Найправильніший підхід за всю історію незалежності. Але він накрився. Структуру розірвали групи впливу, тому що бракує посад – джерел заробітку.
У підсумку ми сьогодні маємо три відомства – ноу-хау у світовій історії. Замість оптимізації ми за фактом з одного вже оформленого органу зробили знову три. Начебто розділили на податкову і митну служби. Але планували водночас створити Бюро фінансових розслідувань. Його досі немає. А ще кудись треба подіти податкову міліцію, адже її залишили у штаті Державної фіскальної служби. Це абсолютно некерована модель. І у провалах бюджетних надходжень, окрім корупції та некомпетентності керівників, це теж відіграло свою роль. Тому що коли в голови податкової служби немає податкової поліції, він не може ефективно реагувати і швидко, адекватно відповідати на виклики, що виникають.
Ще одне наше ноу-хау в аспекті негативного досвіду: у нас у країні економікою займається шість груп правоохоронців – департамент БЕЗ у складі МВС, департамент з економіки та Головне управління “К” (корупція) у СБУ, податкова поліція, НАБУ активно долучається до економічних питань, і прокуратурі ніколи ніхто не заважав порушити кримінальну справу в економічній сфері. Слідчий прокуратури завжди міг прийти із запитом або обшуком на будь-яке підприємство, і це зберігається. У підсумку хто відповідає за тіньову економіку? Якщо це питання на нараді поставить президент, то руки має підняти осіб 10. Такий підхід завідомо корумпований, це труднощі і для бізнесу за низької ефективності.
– Знаєте, що з цим робити?
– Треба ліквідувати всі економічні функції МВС, СБУ, прокуратури. Тільки не так, як МВС зробило – заявили про ліквідацію БЕЗ, а справді перейменували його на департамент стратегічних досліджень, де всі співробітники продовжують робити те, що робили раніше. Це ж не реформа, а окозамилювання.
Якщо ми в СБУ забираємо функцію економіки, то треба забрати штатний розклад, приміщення, автомобілі та зменшити бюджетне фінансування цього органу на цю функцію. А то, виходить, ми створюємо нові органи, а старі службовці сидять у своїх кабінетах. Також ми створили вже п’ять антикорупційних органів. Вони нові. Але їх створено на додаток до структур, які вже були.
У нас найвища динаміка збільшення держапарату у світі. На момент здобуття незалежності на 50 млн українців було 130 тис. посадовців. Сьогодні нас 42 млн, і в нашій демократичній державі 1,2 млн посадовців і правоохоронців. Тобто один посадовець на 30 осіб населення. У Польщі – один на 130, у Німеччині один на 160. Ось тло для корупції, неефективного управління державою і колосальних бюджетних витрат, адже цій ораві посадовців потрібні кабінети та їжа. Куди ми йдемо? Це страшна тенденція.
Тому будь-яку реформу треба починати з адміністративної – обмежити кількість посадовців у країні. Наприклад, 1% від населення – якщо нас 42 млн – 420 тис. посадовців і правоохоронців. А то в нас кількість населення зменшується, а кількість посадовців зростає. І взагалі, до реформ у сферах, що дають дохід державі, треба ставитися дбайливо. Вивчати світовий досвід, найкращі приклади і думати, перш ніж починати які-небудь зміни.
– Де у світі, по-вашому, працює найкраща фіскальна служба і як її влаштовано?
– Найпрогресивніша і найуспішніша – податкова та митна служби Великобританії. Міністр фінансів Гордон Браун свого часу ініціював такі зміни: у країні має бути один правоохоронний орган, який займається економічною злочинністю (аналог нашого Бюро фінансових розслідувань), і він має бути в системі міністерства фінансів. Парламент і кабінет міністрів це рішення підтримали. Навіть більше, оскільки простежують одні й ті самі товарно-грошові ланцюжки, то доцільним є об’єднання митниці та податкової. Тобто систему вибудувано так: мінфін Великобританії курирує податкову і митну службу, у структурі якої – департамент податкових розслідувань. На всю Британську імперію налічують 7 тис. службовців департаменту. Ідеальна з погляду ефективності структура.
Якщо перевести на наші реалії, то має бути так: Мінфін, єдина митна і податкова служба, і в ній Бюро фінансових розслідувань.
У нас усі НПЗ стоять і не працюють. Але на нафтобазах організовано незаконні виробництва, де роблять готові нафтопродукти і збувають їх через мережі заправок
– На сьогодні ми маємо не найефективніші і митницю, і податкову, а треба збирати доходи в бюджет. Ексміністр фінансів Ігор Уманський в інтерв’ю засновнику інтернет-видання “ГОРДОН” Дмитрові Гордону розповів про “скрутки” – ця схема – лише один приклад маніпуляцій із відшкодуванням ПДВ, який призводить до бюджетних утрат. Напевно, є й інші?
– Якщо говорити про “скрутки” і штучний податковий кредит споживачам, то таких утрат бюджету через податки і митницю, які ми мали зі серпня минулого року, в історії України ще не було. З’явився один всім відомий маленький майданчик…
– Який саме?
– Це львівський конвертаційний майданчик. Його власник – Василь Костюк. Він товаришував із колишнім головою податкової служби Сергієм Верлановим (Кабмін звільнив Верланова 24 квітня 2020 року. – “ГОРДОН”), знайомим із колишньою міністеркою фінансів Оксаною Маркаровою (Верховна Рада відправила Маркарову у відставку 4 березня 2020 року. – “ГОРДОН”). Свого юриста Олександра Кондру Костюк зробив помічником Маркарової і Верланова одночасно.
Від самого початку це був локальний львівський центр, а не так давно вони почали призначати податківців, із якими мали добрі стосунки, в Одесу, Донецьку, Київську області, тобто перетворили податкову службу на бізнес-проєкт. Такого ще не було в історії країни.
Один майданчик має обіг 25 млрд грн, утрати тільки щодо ПДВ – 5 млрд грн. Заробіток цієї групи під час воєнного конфлікту, пандемії та недофінансування бюджету – орієнтовно 10% від обігу, тобто 2,5 млрд грн на місяць. Це майже $100 млн.
Розпочали обшуки за лінією податкової, митниці, але це має вигляд чергового шоу. Керівника Одеської митниці Михайла Грибанова взяли, наручники на нього наділи, на підлогу кинули, показали по телевізору. А наступного дня Грибанов в інтерв’ю розповів, що його навіть не затримували і за вісім хвилин наручники зняли. Це показуха, гра.
– Якщо всі знали про схеми і бюджетні втрати, чому так довго не знімали Верланова і Нефьодова?
– Митниця і податкова почали валити планові надходження ще у вересні – жовтні 2019 року. Якраз тоді, коли запрацювала ця схема зі “скрутками”. Протягом пів року не було жодної реакції. А прем’єр-міністр і силовики могли б відразу відреагувати. Чому не реагували? Думаю, це була погоджена схема. Такі обороти не могли існувати без участі силовиків та Офісу президента.
Податкова і митниця перетворилися на два бізнес-проєкти. І зацікавлені в цьому є, зокрема й у керівництві країни. Тільки в цьому керівництві багато хто не розумів глибини ситуації. Не розуміючи, що і як роблять, вони не могли адекватно реагувати. А коли вже громадськість заговорила, з’явилися заяви депутатів, розпочали кадрові зміни.
Але ці зміни не наведуть ладу. Їх провели не для припинення схем, а для збереження. Станом на сьогодні накладні конвертаційних центрів продовжують реєструвати.
– На яких ще схемах бюджет втрачає гроші?
– Наприклад, контрафактне виробництво лікеро-горілчаних виробів. Спиртзавод випустив ліву партію спирту без документів. Перевезли її на лікеро-горілчаний завод, зробили, скажімо, горілку і продали її. Немає акцизу – немає ПДВ. Це мало того, що втрати для бюджету, але це і знищення ринку як такого. Тому компанії, які хочуть працювати у правовому полі і думати про розвиток бренда, не можуть конкурувати. Завдяки тому, що виробники контрафакту не платять податків, їхня продукція на 20–30% дешевша. А в бідному суспільстві люди дивляться на кожні 5 грн різниці і купують те, що дешевше.
Є низка нафтобаз, де виробляють контрафактні паливно-мастильні матеріали. Це підакцизне виробництво. Із кожного літра виробленого в Україні бензину сплачують акциз. У нас усі нафтопереробні заводи стоять і не працюють. Але на нафтобазах організовано незаконні виробництва, де роблять готові нафтопродукти і збувають їх через мережі заправок.
– Виробництво нафтопродуктів не такий уже простий процес, й обладнання не найдешевше. НПЗ стоять, а на якихось нафтобазах із нуля побудували переробні комплекси?
– А в чому проблема? Є такі технології, і вони працюють.
– Могли б сказати, де саме?
– Ні, звісно. А навіщо?
Ще в нас триває контрабанда сигарет і лісу в ЄС. Від цього страждає не стільки бюджет, скільки наші партнерські відносини з Європою. На нас дивляться як на країну, яка є джерелом контрабанди та бюджетних втрат для ЄС.
– Але контрабанда існує завдяки, зокрема, європейським посадовцям. Український митник вантаж випустить, але приймає його з того боку точно такий самий посадовець, тільки з паспортом країни Євросоюзу.
– Звісно, є й там домовленості. Корупція є в будь-якій державі. Але все залежить від частки корупції, наскільки вона впливає на економіку і зачіпає інтереси звичайної людини. У нас проблема – побутова корупція, із якою стикається кожен українець.
Треба пам’ятати, що будь-які схеми і непрозорі умови для бізнесу б’ють по інвестиційній привабливості країни. Коли є такі конвертаційні центри, місцеві бізнесмени користуються їхніми послугами, а іноземні компанії – ні. Вони не хочуть ставити під удар свій імідж. Але вони не зможуть тут чесно конкурувати. Аналогічна ситуація з виробництвом лікеро-горілчаної продукції та нафтопродуктів.
Тобто в нас системна проблема в економіці, яка тягне за собою ланцюжок проблем. З одного боку, інвестор не може в нас відкрити підприємство, тому що у країні нерівні умови для бізнесу, з іншого боку, нерівні умови та схеми не дають наповнюватися нашому бюджету. Порочне коло замкнуте: посадовець не може жити без хабаря; щоб його отримати, має існувати контрафакт; коли є контрафакт – не може розвиватися бізнес; немає бізнесу – немає надходжень до бюджету; немає надходжень – у посадовця жебрацька зарплата, і він пішов по хабар. За таких порядків суспільство і країна руйнуються. Потрібні стратегічні дії, щоб виправити ситуацію, розірвати це порочне коло. Але ми не бачимо такого розуміння в Кабміні. Уся його енергія зараз спрямована на те, щоб узяти смердючі мільярди у МВФ.
– Чому ви так ставитеся до Фонду допомоги?
– Та тому, що через схеми на податковій і митниці ми щороку втрачаємо приблизно 200 млрд грн, а це $8 млрд. Ми самі дозволяємо комусь красти гроші, щоб піти й узяти в борг $5 млрд і щоб за це зґвалтували правову систему нашої країни? Це державна політика?
Де заробляють великі гроші? Надра, монополії і бюджет. Будь-який олігарх прагне у своєму бізнесі об’єднати ці три складові
– По-вашому, наскільки на стан економіки України впливають монополії та олігархи?
– У нас ще з часів Леоніда Кучми олігархічна форма управління країною. Усі останні роки олігархи посилювали свій вплив, і, думаю, зараз вони найсильніші.
– Тобто впоратися з ними нереально?
– Чому ж? За наявності політичної волі це можна змінити. Але що в нас сталося? Зібрали олігархів, сказали “У нас коронавірус, дайте грошей” (це відбулося публічно), ті відповіли “окей”. Це одна система взаємодії з олігархами.
А є інша – беруть фінансово-промислову групу, вивчають усі підприємства, які в неї входять, аналізують обіг і сплату податків з урахуванням відшкодованого податку на додану вартість. І тоді раптом виявиться, що багато фінансово-промислових груп є збитковими для країни.
Давайте для прикладу я візьму фінансово-промислову групу другого ешелону (щоб після цього інтерв’ю не виникало особливих проблем) – “Фінанси і кредит” Костянтина Жеваго. Основний актив групи – “Полтавський ГЗК”. Це побудоване нашими батьками в 1970–1980 роках підприємство, яке під час приватизації Жеваго купив за $20 млн. “Полтавський ГЗК” збагачує руду та, як за радянських часів, доправляє на європейські заводи. Як правило, у країни колишньої Югославії – Словенія, Хорватія тощо. Нічого не змінилося, окрім однієї принципової речі: склади з рудою продовжують доправляти, як і раніше, тільки документи йдуть через кантон Цуг у Швейцарії.
За документами руду продають за собівартістю в Україні. Припустімо, коштувала вона $100, за цією ціною її доправили до Швейцарії. У кантоні Цуг відбувається стрибок ціни разів у 10. І руда звідти вже за $1000 іде на завод у Словенії. У кантоні Цуг пільгова система оподаткування – 3% від обігу. Швейцарці створили її для компаній, які не працюють у країні, щоб залучати гроші. І виходить, що з кожної $1000 “Фінанси і кредит” $30 залишає швейцарському бюджету, “білий і пухнастий” має там чисті гроші. А Україна мало того, що не одержала податку на прибуток, так ще й відшкодовує йому ПДВ із бюджету країни.
Ми тут виснажуємо наші надра, руйнуємо інфраструктуру (тому що цю руду везуть нашими автомобільними і залізними дорогами, які ми будуємо за наші гроші), тут виробляють наші людські ресурси, тому що працівникам комбінату платять середню зарплату в розмірі 10 тис. грн, за які можна тільки оплатити комунальні послуги і продукти. Країні залишаються хворі, вигорілі, нещасні пенсіонери.
Сам “Полтавський ГЗК” застаріває як підприємство і незабаром перетвориться на брухт. Альтернативи немає, тому що він не генерує грошей для країни. Чистий дохід полтавського ГЗК на рік – $250 млн. І так триває 15 років. А ми спокійно на це дивимося. Зрозуміло тепер, чому фінансують ФК “Ворскла”, купують мандати і завжди тримали в парламенті групу осіб на п’ять, яких фінансував Жеваго.
Це така регіональна олігархічна група. А тепер зробіть проєкцію цієї картинки на всю Україну, додайте кілька нулів до річного чистого доходу, відкрийте список наших 10 очільників Forbes і усвідомте, що відбувається у нас з олігархами і бюджетом у масштабах країни.
У чому корінь зла олігархічних структур? Вони під себе формують законодавство. Де заробляють великі гроші? Надра, монополії і бюджет. Будь-який олігарх прагне у своєму бізнесі об’єднати ці три складові. Але це руйнує економіку країни.
Тут не треба працювати проти конкретних персоналій, а треба створювати правила гри на ринку. І це потрібно було зробити, коли була монобільшість. Сьогодні депутати цього вже не зроблять, навіть якщо буде якесь просвітління у вищих кабінетах влади. Тому що без “Європейської солідарності” у “Слуги народу” голосування не проходить. А “Європейська солідарність” – це Петро Порошенко. Він же класичний олігарх – є бізнеси, ЗМІ, народні депутати. Він проти себе не голосуватиме.
Рік тому казали: деолігархізація. І де вона? За фактом у нас вийшла дефопізація. У соцмережах сміються, що боротьба з олігархами почалася із самих основ – знищення фізосіб-підприємців, щоб із них не виросли олігархи. У нас і так не найкраще фіскальне поле у світі, а олігархів навіть другого ешелону ніхто не зачепив і пальцем. Замість цього збираються замучити людей, хоча в низці країн, що розвиваються, для людей, які самі себе займають, узагалі жодних податків немає.
– Можете навести приклад?
– Індія, Грузія. Там до певної суми доходу є просто реєстрація і жодної звітності, жодних податків. Людина декларує: я самозайнята, займаюся таким видом бізнесу. Більше нічого не треба. Індія, до речі, сьогодні стрімко розвивається, зокрема завдяки такому підходу. У Грузії податкове поле для малого бізнесу краще, ніж в Україні, до того що країна набагато бідніша.
– А ближче до нас, може, у Європі?
– У розвиненій європейській країні мінімальна зарплата €1,5 тис. В Італії, Франції, Австрії просто немає категорій громадян з офіційним доходом €300, щоб із них не платити податки.
Я за прозору економіку й у грошах, й у звітності, й у всьому. Мені подобається, як у Швеції, де готівкових грошей узагалі немає. Як у Франції, де за пучок моркви на €2 портативний касовий апарат друкує чек. Це правильно і нормально. Але не з цього треба починати в Україні. Наведімо лад із “Полтавським ГЗК”, трансферним ціноутворенням, приберімо схеми щодо “скруток” і ПДВ, контрабанду на митниці.
А то, виходить, у сфери, де олігархи та великі гроші, регулятор не йде, тому що боїться. Адже в олігархів депутати, ЗМІ, політики. На середньому бізнесі з мільйонними обігами заробляє (краде), а демонструє проведення реформ на запровадженні касових апаратів для фізосіб. І ще не просто апарати, а через спеціально створену фірму і так, щоб щомісяця заробляти на обслуговуванні цих апаратів. Ось наші реалії.
