У Декларації вперше прозвучали слова про власні кордони, власну економіку, форми власності, збройні сили та міжнародні відносини
Сьогодні у нашій країні святкують День ухвалення Декларації про суверенітет України, яку ухвалили 30 років тому. Цей документ був першим кроком до того, щоб проголосити незалежність і вийти зі складу Радянського Союзу.
16 липня 1990 року у тодішній ще радянській Верховній Раді сталося неймовірне – за Декларацію про суверенітет України разом проголосували і комуністи, і представники проукраїнської парламентської групи (“Народна рада”).
У Декларації вперше прозвучали слова про самовизначення, кордони, власну економіку та міжнародні відносини.
Що це за документ, про що там йшлося і яке він мав значення, читайте далі.
Як документ про суверенітет України вдалося ухвалити у Раді УРСР?
Отже, уявімо, що ми опинилися у Києві 30 років тому. По всій країні вже декілька років збираються демонстрації, студенти їздять на фестиваль “Червона Рута”, а взимку Київ та Львів взагалі об’єднують “живим ланцюгом” на День злуки. На виборах до Ради УРСР вперше потрапляють дисиденти (хоч і в меншості, але це вже історична подія), і за багато років компартія перестає бути єдиною, яка існує.
Вуличні протести набирають сили, люди вимагають незалежності, проте у парламенті досі конституційна більшість у комуністів та консерваторів.
У Декларації про суверенітет вперше поруч із “Українською РСР” вжито слово “Україна” як офіційну назву держави. Отже, як це змогли пропустити комуністи?
За декілька днів перед ухваленням документу перший секретар ЦК КПУ Володимир Івашко, який займав суто партійну позицію, вирушає до Москви на з’їзд і складає свої повноваження в обмін на іншу посаду. Засідання у Раді починає вести перший заступник глави парламенту Іван Плющ.
Як згадував дисидент і політв’язень Левко Лук’яненко, який був тоді у складі Ради, ще одним фактором, який допоміг переконати комуністів, стало ухвалення 12 червня аналогічного документа в Росії.
“Реально коли взяти 125 в “Народній раді”, решта – комуністична. Та решта поділилася приблизно на три частини. Була невелика частина російських шовіністів або наших українських перевертнів, які були категорично проти незалежності України. Була, може (частина, – ред.), й такої більшості, тільки ближче до нас. Вони швиденько пішли до “Народної ради”, фактично були нашими однодумцями. Велика частина була – ну, вагалися люди. Знаєте, нові явища, демократія зміцнюється. Вони вагалися. І для цих, хто вагався, мало велике значення, що в Росії проголосили Декларацію про державний суверенітет Росії. Це для них було благословенням”, – говорив Лук’яненко в інтерв’ю “Радіо Свобода”.
За Декларацію проголосувало 355 депутатів з 385, які зареєструвалися того дня. Проти — лише 4, майже сто депутатів-комуністів проігнорували засідання, передає “Укрінформ”. В України нарешті з’являється надія на власну державу.
Суть документу
В преамбулі суверенітет трактувався як “верховенство, самостійність, повнота й неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах“.
У Декларації мова йшла про українські кордони (в заголовку декларації була назва “Україна”, але в тексті вживалася назва “Українська РСР”):
“Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення“,
а також:
“Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди“.
Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де “всі громадяни рівні перед законом“, єдиним джерелом влади визначався народ. Першим реченням у статті про народовладдя підкреслювалося, що громадяни республіки всіх національностей становлять народ України.
Важливим був розділ про економічну самостійність. Тут йшлося про забезпечення захисту всіх форм власності. Також у документі зазначалося, що Українська РСР самостійно створює банкову, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за необхідності впроваджує свою грошову одиницю.
Йшлося і про культурний розвиток:
“Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку“.
Важливим був пункт про внутрішню і зовнішню безпеку, там мова йшла про те, що Україна має право на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки.
Водночас у цьому пункті проголошувалася позаблоковість і відмова від ядерної зброї:
“Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї“.
Зазначалося, що цей пункт запропонував Іван Драч і його проголосували, проте були також противники неядерної позиції, які були у меншості: В’ячеслав Чорновіл, Михайло та Борис Горині, Левко Лук’яненко, Ігор Калинець.
Документ не отримав статусу конституційного акту і Українська РСР залишалася у складі СРСР. Відповідно до вимог Конституції тільки народ мав право ухвалювати таке рішення на референдумі.
Значення Декларації
Декларація проголошувала намір України стати суверенною державою. Навіть один рік після цього українці святкували 16 липня як День незалежності.
“Декларація відіграє особливу роль в історії України, у її боротьбі за незалежність. По-перше, це єдино можливий на той час і перший в історії України державно-правовий документ або державно-політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний Рух, Гельсінська спілка і багато-багато. Але на державному рівні (що дуже важливо!) вперше радянська соціалістична держава проголошує суверенітет. Це унікальне явище”, – згадував в інтерв’ю перший президент Леонід Кравчук, який також був в залі голосування як депутат від комуністичної партії.
Декларація стала основою для ухвалення Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Незалежність країни підтримали на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.
