Упродовж п’яти років змінив назву 991 населений пункт
П’ять років тому, 21 травня 2015 року, в Україні набув чинності пакет законів про декомунізацію: комунізм прирівняли до нацизму, було ухвалено рішення розсекретити архіви КДБ, перейменувати населені пункти, віддати належне ветеранам повстанської та народної армії, а також прибрати комуністичних ідолів із міст і селищ.
Розповідаємо, як триває боротьба з комуністичною ідеологією в Україні і що змінилося протягом п’яти років.
Початок декомунізації
У 1990 році (ще до проголошення акта про незалежність України) у Львові з санкції місцевої влади знесли пам’ятник Володимиру Леніну, який стояв у районі львівського оперного театру. Так почалася так звана перша хвиля знесення пам’ятників комуністичної епохи. До 1992 року Леніни впали практично у всіх західних областях України. У 1991 році знесли монумент Великої Жовтневої соціалістичної революції в Києві.
Тоді ж з навчальних програм навчальних закладів було виведено дисципліни, присвячені вивченню основ комуністичної ідеології, історії Комуністичної партії тощо. На підприємствах та у військових частинах було ліквідовано так звані “Ленінські кімнати”, прибрано бюсти Леніна та інших комуністичних партійних діячів. Також відбувалося перейменування підприємств, установ і організацій, названих на честь комуністичних діячів.
Але декомунізація в її нинішньому вигляді з’явилася значно пізніше.
Під час Революції гідності 8 грудня 2013 року в Києві повалили пам’ятник Володимиру Леніну. Це викликало ланцюгову реакцію – в Україні розпочався ленінопад, під час якого масово демонтували пам’ятники радянським державним діячам та радянську символіку. Так почався новий етап декомунізації в Україні.
У квітні 2015 року Верховна Рада ухвалила 4 декомунізаційні закони. Зокрема, було ухвалено закон про засудження комуністичного і нацистського тоталітарних режимів. Згідно із законом, символіка і пропаганда нацизму, націонал-соціалізму, їх цінностей, будь-яка діяльність нацистських, фашистських угруповань в Україні заборонено.
Тодішній голова ВР Володимир Гройсман підписав ці закони лише через 20 днів після ухвалення – 30 квітня 2015 року. 15 травня 2015 закони підписав екс-президент Петро Порошенко. 21 травня 2015 закони набули чинності.
Що змінилося
Одним із ключових моментів декомунізації стало перейменування населених пунктів, вулиць, підприємств і установ, назви яких так чи інакше були пов’язані з комуністичним режимом та СРСР.
За п’ять років декомунізації свої назви змінив 991 населений пункт, перейменовано понад 52 тис. топонімів. Назви змінили і два обласні центри: Дніпропетровськ став Дніпром, а Кіровоград – Кропивницьким. При цьому відповідні області досі носять старі назви, хоча суди дозволили їх змінити.
“Законопроекти щодо перейменування двох областей (Дніпропетровської і Кіровоградської) відповідають Конституції. Власне, це вже справа за народними депутатами”, – повідомив нинішній глава Інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Повідомлялося, що в анексованому Росією Криму теж перейменували понад 70 населених пунктів, повернувши їм, за ініціативою кримського Меджлісу, історичні кримськотатарські назви, однак постанова про це набуде чинності з моменту повернення півострова Україні.
Однак найбільше проблем із перейменуванням виникло у Харкові. Там досі тривають суперечки про перейменування проспекту Маршала Жукова на честь дисидента Петра Григоренка. Спочатку проспект перейменували, проте в червні 2019 року Харківська міськрада проголосувала за повернення проспекту імені Жукова і відновлення пам’ятника радянському полководцю, який було демонтовано. Але вже 20 червня Нацполіція Харкова відкрила кримінальне провадження у зв’язку з протизаконним рішенням депутатів перейменувати проспект на честь Жукова. Пізніше суд скасував повернення харківському проспекту Григоренка імені Жукова. Антон Дробович заявив, що проспект у Харкові не може носити ім’я радянського маршала Георгія Жукова, оскільки він підпадає під законодавство про декомунізацію.
У рамках декомунізації назви також змінили 60 установ освіти, два порти. Демонтовано майже 2,5 тисячі об’єктів, серед яких пам’ятники радянським діячам і комуністична символіка. Не обійшлося і без казусів. Так, у Запоріжжі, щоб знести пам’ятник Леніну, який стояв на площі перед Дніпрогесом, знадобилося 28 годин і 15 хвилин. Під час робіт порвалося два троси. Зараз ідол зберігається під охороною на складах місцевого водоканалу.
Проте є такі об’єкти, які і зараз не прибрали. Наприклад, радянський герб вагою в дві тонни на Батьківщині-матері в Києві. Його декомунізацію блокували родичі скульптора, а ще не було грошей.
“Вже знайшлися меценати, які готові зняти щит, якщо будуть отримані дозволи”, – говорить Антон Дробович.
Покарання за комуністичну символіку
У 2017 році у Львові суд визнав винним і засудив до 2 років і 6 місяців обмеження волі з випробувальним терміном на 1 рік студента 3-го курсу Львівського університету. Повідомлялося, що хлопець поширював через соціальну мережу Facebook фото та інші матеріали з символікою комуністичного режиму.
Вирок студентові Львівського університету став першим випадком, коли порушника засудили за ст. 436-1 Кримінального кодексу. Згідно з нею, виготовлення, розповсюдження, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР, інших союзних і автономних радянських республік або їхніх фрагментів на всій території України, окрім випадків, передбачених ч. 2 і 3 ст. 4 закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки”, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.
Ті ж дії, вчинені особою – представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
Один із останніх випадків покарання за використання забороненої символіки стався 1 травня 2020 року в Одеській області. Тоді 52-річний чоловік вивісив на даху власного будинку червоний прапор із забороненою символікою.
Прапор поліцейські у правопорушника вилучили, а відомості за цим фактом внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 436-1 (“Пропаганда комуністичного і нацистського тоталітарних режимів”) КК України.
Окрім цього, 15 червня 2017 року набрав чинності закон про покарання за носіння георгіївської стрічки. Документ передбачає штрафи у розмірі 850-2550 грн за публічне використання, демонстрацію чи носіння георгіївської стрічки або її зображення. Повторне порушення протягом року спричинить більший штраф від 2550 до 5100 грн або адмінарешт до 15 діб. Георгіївську стрічку або предмети з її зображенням у будь-якому випадку вилучать.
Важливо уточнити, що заборона, штрафи і покарання не стосуються учасників Другої світової війни, у яких є нагороди, ювілейні медалі та інші відмінності. Георгіївську стрічку також можна безкарно використовувати в експозиціях музеїв, бібліотечних фондах, у творах мистецтва, у науковій діяльності і на оригіналах бойових прапорів.
Реакція на декомунізацію
Після підписання законів екс-президентом Порошенком колишній перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій назвав їх “віховими законами для нашого державного становлення, для самосвідомості українців, як вільної, сучасної, спрямованої в майбутнє єдиної нації”. Також він зазначив, що “зло повинно бути названим і засудженим, а Герої повинні бути визнані і нагороджені”.
Проте в деяких населених пунктах перейменування топонімів оскаржувалися в суді. Так, у Сумах перейменування 85 вулиць було оскаржено одним із депутатів, і 7 травня 2016 дію розпорядження мера було зупинено. Втім, пізніше вийшло нове розпорядження мера про перейменування вулиць. У Броварах Київської області перейменування 70 вулиць було оскаржено соціалісткою Немчиною, позов розглядався у суді в серпні 2016, але не був задоволений.
Група народних депутатів також оскаржила конституційність закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів і заборону пропаганди їх символіки” в Конституційному суді. Але в липні 2019 року КСУ визнав відповідний закон конституційним.
У світі також неоднозначно відреагували на декомунізацію в Україні. Наприклад, у 2015 році Венеційська комісія встановила, що закон про декомунізацію не відповідає стандартам Ради Європи. Рада Європи надала Києву низку рекомендацій, які дозволять привести закон у відповідність зі стандартами Ради Європи, одночасно зберігши його основне завдання про заборону комуністичної та націонал-соціалістичної пропаганди.
Замість підсумку
Декомунізацію в Україні майже завершено. В Інституті національної пам’яті України повідомляли, що “результати є, незважаючи на те, що не всім це подобається. Люди звертаються за роз’ясненням, намагаються через суд скасувати нові назви, але в основному ці судові справи провальні, тому підстав переглядати результати декомунізації немає”.
