Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня він загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.
З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.
Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав: «Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».
Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.
У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.
«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.
За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.
«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав: “Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».
Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг. У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі.
Мабуть, щось підказував йому серце.
На завданні « Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.
