Кажуть, сьогодні Міжнародний день миру.
Ну що ж. Жили ми до 2014 року в парадигмі, де були скорочення озброєння, взаємні заходи довіри, розповіді про неподільну безпеки і про силу дипломатії, а не дипломатію сили. Україна була в авангарді цього всього – особливо там, де про скорочення озброєння. Іще б трошки реформ, таких як після 1991 року, і армії у нас узагалі б не було. І який результат від цього? Правильно – отримали ми по повній від життя в цій парадигмі кінця історії.
Нє. Я за мир і проти війни. Але мир може бути лише тоді, коли ні в кого не виникає бажання тягнутися до зброї, бо є розуміння, що інша сторона може відповісти. А тому краще і не пробувати. Інші всі схеми – це від лукавого. Або точно не на нашому фронтирі.
Тому мені оцей пункт нової стратегії національної безпеки дуже подобається:
44. Основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі і в кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів.
Джерело: Mykola Bielieskov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
