Виробництво танків на заводі в обложеному Ленінграді
СРСР, який був багаторазово сильнішим і технологічнішим за РФ, не залежав від паралельного імпорту і мав реальних союзників, Варшавський пакт, (а не Іран і Північна Корея за валюту і золото), не зміг, наприклад, виграти війну в Афганістані.
Радянський Союз не зміг виставити в регіоні угруповання понад 120 тисяч людей, при цьому довелося вперше з другої Світової масово кликати до війська резервістів.
На великі наступи, начебто, сім загальновійськових операцій у Панджшерській ущелині, найважливішій ділянці, Москва роками не змогла зібрати більше 5-10 тисяч багнетів.
Дистанційну ракетну війну радянський режим не потягнув, під кінець уже кидалися ОТРК із кріпленнями під ядерне озброєння та залізли у запаси попереднього покоління, з точністю плюс-мінус кишлак.
СРСР використав сотні важких бомб 1500-3000 кг. — довелося замовляти їх у промисловості, значно почистивши запаси часів Сталіна.
Проте надірвалися. Не змогли. Вийшли. До речі у генсеків вистачило розуму не косплеїти сталінський режим і “вставай, страна огромная”.
Та й нинішня РФ — не СРСР з 1980-х, а українці далеко не моджахеди в капцях.
Розрахунок мінометників 93-ї бригади Холодний Яр працює на відбитих у ворога позиціях.
Плюс за нами ЄС, які виготовляють півтора мільйони снарядів та мільйон куплять на ринку в Азії та Африці.
Не було у бойовиків десятків батарей ракет, коаліції дронів, тральщиків від Британії та Нідерландів та десятків літаків у найближчій перспективі.
Афганці могли за допомогою пакистанських товаришів збити кілька радянських бортів у повітрі, могли хитати віддалені гарнізони, “Стінгерами” валити гелікоптери.
Але кілька сотень найсучасніших САУ у світі у них не було, кориговані ракети в коло 5 метрів за 70 км. вони не клали й різанину серед управління, з генералами, як гинуть просто в штабах, не влаштовували.
Тому, наприклад, за десять років війни СРСР втратив 140 танків.
Зараз витрати росіян — понад 300 в місяць згідно заявок, з яких 150+ підтверджені фото- та відеофіксацією.
І щодня Москва використовує масовані банзай-атаки, після яких на полі бою залишаються десятки машин, частину з них забирають у тил, частину ми добиваємо скидами.
Знищена російська технікі під Новопрокопівкою. У тому числі — танки Т-55
Ворог наступає. Тому ми маємо воювати як держава, а не як угруповання волонтерів
Можливо, таким чином ворог хоче зайняти максимальну кількість території під умовні переговори, можливо росіяни поспішають до моменту, коли буде інавгурація Путіна, можливо, не відмовилися від ідеї вийти на кордони Донецької області, щоб потім заявити, що цілі СВО виконані — ось він коридор у Крим, ось вони області.
Зараз у РФ крім маси проблем з паливом (наприклад, у “Роснефті” вийшли з ладу три підприємства через бомбардування, а на великому газовому сильна аварія до тижня ремонту) є головна проблема.
Час виробництва сучасної техніки.
Навіть мобілізаційні танки з китайською рацією, спрощеним прицілом та радянським ще “Контактом” — це місяці роботи, навіть якщо дістати їх зі сховища з-під паркану.
Ще до війни виробничий цикл тривав 90-120 діб, а з тим, що, наприклад, матриці до тепловізорів і рації перестали бути легкодоступними, частина фахівців поїхала за довгим рублем на СВО, строк не міг зменшитись.
Звідси “гольф-кари”, “машини управління Судного дня” та Т-55 на лінії як основний бойовий танк.
Дуже легко це зрозуміти, дивлячись структури втрат — Т-62, Т-80 БВ, Т-55, купи нових Т-90 не з’явилося, значить, це ніяке не нове виробництво, це розконсервація й капітальний ремонт.
Коли у вас вистачає нового виробництва, ви не ставите РЕБ на Т-55, що пробивається всім, що є на театрі бойових дій.
Втім, жодна країна не може швидко закрити 15.300 знищеної і захопленої техніки (це означає понад 20 тисяч із тими, що не потрапили на камери і ще тисячі з виробленим під нуль ресурсом).
Підбитий бійцями ЗСУ рашистський Т-55, літо 2023 р
Основним же вузьким місцем РФ є не верстати — їх можна купити в Туреччині, завезти через Закавказзя чи з Південної Кореї через прокладку, там особливих проблем як раз немає, поки ще є гроші.
Основна проблема — підготовлені фахівці.
У РФ чоловіків, здатних ефективно працювати (віком від 20 років до 50), — 30 млн осіб.
Це всіх разом — з хворими, з працівниками клавіатури, тими, хто ніколи не піднімав нічого важчого за склянку.
14 млн. чоловік із них у тіні — чи п’ють вони горілку в селах, чи носять розчин на будівництві, чи пишуть блоги в Грузії, Росстат не знає.
А якщо не знає, то і розраховувати не може.
І лише приблизно 10 млн. кваліфікованих працівників, які можуть працювати на ПК, можуть навчитися програмувати ЧПУ, бути токарем чи паяти дрони, просто за рівнем інтелекту та освіти.
Але потім пішло за планом СВО, коли почали вибухати НПЗ у центральній Росії, долітати дрони до заводів у Татарстані і аеропорт Морозовськ почав приймати по чотири десятки ударних дронів за ніч.
Наслідку удару по ‘Морозовську’
Стратегічні бомбардування. Рутина
І пішли жорсткі мінуси саме у кваліфікованих кадрів.
Півмільйона нових інвалідів у найактивнішому віці. Більшість з них — це СВО, навіть якщо це виробнича травма чи куплений папірець, щоб не потрапити на фронт. Але там повно реально поранених і поранених прямо на війні. Частина з них саме специ — від будівельників, котрих покусав “Хаймарс” до постраждалих від “Бобрів” і “Лютих”.
Призов до 560 тисяч людей — там не всі стрілки, багато тилових фахівців, від зенітників до ремонтних служб, плюс звичайно водії, та інші посади, які важко перевчати.
Категорія Е на автобус — це кілька років досвіду на фурі та серйозне навчання, а не людина, яка крутить бублик. Тому, є регіони в РФ, де 20-30% некомплекту у перевізників.
Поточні фахівці в секторі оборони — численні поліцейські, співробітники ФСБ, розвідки, РВСН і т.д. Які фізично не можуть проривати опорники під Авдіївкою, але споживають цінні ресурси. Сотні й сотні тисяч людей — підготовлені специ. До речі серед них багато броньованих.
До півмільйона чоловіків сидить у Грузії, Сербії, Європі та Туреччині — не хочуть повертати руїни Авдіївки за всяку ціну, особливо якщо ця ціна — їхнє власне здоров’я. Бо шаманів та соловйових у штурмових ротах поки що не помічено. В основному — білі та сині комірці.
До 2,5-3 млн людей вже обслуговують ВПК.
Відремонтовані танки Т-34-85 на залізничних платформах на території бронетанкового заводу концерну «Уралвагонзавод» у Стрєльні, поблизу Санкт-Петербурга.
Не весь він задіяний у війні в Україні — це і паливо для міжконтинентальних балістичних ракет, і судна, що будуються для Північного флоту, і виробництво пайків, і металу, з якого, наприклад, закладуть через рік новий БДК, і він буде готовий десь у 2027-му, готовий до ходових випробувань.
Кадровий голод за опитуваннями відчувають 85% російських компаній (89% у великому бізнесі) та 46% керівників (дослідження Інституту Гайдара). Число незакритих вакансій наростає дуже різко — вдвічі за рік безробіття вже б’є рекорди за мінімальною планкою. Дефіцит кадрів ринку — 4,8 млн. осіб.
Про яку нескінченну мобілізацію тут може йтися? Не можна просто взяти та набрати загони “Шторм” та стрілецькі батальйони, щоб вони бігли по полю в атаку.
“Стрибок мангуста”. Два роки по тому
Я якось наводив приклад тилового угруповання, яке 40-а армія зосередила в Афганістані. Радянський Союз відмобілізував і виставив чотири нові автомобільні бригади, дві трубопровідні частини під нафтопродукти і воду, одну велику армійську ремонтну базу і мережу майстерень у провінціях, розгорнув мінімум по батальйону охорони прикордонних переходів, аеродромів та тунелю у Саланзі.
А також 8 шпиталів, 7 інженерних батальйонів, комендантські підрозділи, різні тилові структури, на кшталт складів та збірних пунктів аварійних машин.
Армія окупантів
Нагадую це на 100-120 тисяч багнетів. У Чечні така сама картина — на роту, що гине в горах, батальйони охорони в Ханкалі, перевіряльники, комендатури і зведені вогневі групи поліції.
Це працює саме так і не інакше.
Зараз, коли РФ формує Дніпровську флотилію, два десятки дивізій та всілякі тилові хвости, звідки для них візьмуться фахівці? Лише з пулу кваліфікованих працівників.
Немає в них жодного безліміту нічого — ні людей, ні техніки, ні грошей. Як немає років, щоб перетворити некваліфікованих у спеців.
Звідси 17-20 “Шахедів” на добу, звідси непальці і суданці в армії, звідси Т-55 и гольф-кари. Й звідти удари по Харкову і Сумщині, але відсутні спроби зайти — у них поки немає сил. Але вони працюють над цим і безперервно атакують наші позиції на лінії. Але швидкої мобілізації не буде, як і після відходу із Херсону.
Наше завдання не змінилося з 2014 року — ми повинні бути витривалішими за агресора на один день.
Москва обов’язково надірветься.
