Я хочу звернутися до наших братів-білорусів і президента Білорусі Олександра Лукашенка.
По-перше, я хочу відповісти багатьом білорусам, які зверталися до мене і в Instagram, і в YouTube, і у Facebook з одним запитанням: “Дмитре, чому ви напередодні виборів зробили інтерв’ю з Олександром Лукашенко?” Дехто писав, що Лукашенко, напевно, вас купив. “Найпросунутіші” писали: “Напевно, ви заплатили Лукашенку за інтерв’ю”. Я відразу розставлю всі крапки над і: ні я не платив Лукашенкові за інтерв’ю, що смішно, ні Лукашенко не платив за інтерв’ю мені. Я думаю, що це принизило б не тільки мене, а й його теж.
Я не приховую, що понад 10 років я хотів зробити інтерв’ю з Олександром Лукашенком. І це абсолютно зрозуміло. Із 1984 року (це вже 36 років) я займаюся тим, що спільно з моїми співрозмовниками – очевидцями часу, епохи, подій, які відбувалися на території колишнього Радянського Союзу, – я пишу історію. Історію, яка буде цікавою не тільки сьогодні, а й завтра, післязавтра, і коли нас не буде теж. Олександр Лукашенко – це частина історії.
Понад 10 років не було жодних сигналів ні від Олександра Григоровича, ні від його оточення, що він готовий дати мені велике, розгорнуте інтерв’ю. За кілька місяців до виборів такий сигнал я отримав у відповідь на мої чергові звернення. Зрозуміло, я не міг не скористатися нагодою поставити Олександрові Лукашенку всі цікаві для мене запитання. Я виходжу з того, що я приїхав на інтерв’ю до чинного президента братської для України країни. До людини, яка перебуває при владі 26 років. До людини, яка була популярною на той момент в Україні. І не просто популярною. За опитуваннями [Соціологічної] групи “Рейтинг”, 66% українців йому симпатизували, він був на першому місці серед світових лідерів. Я їхав на інтерв’ю до людини, яка дуже багато знала, яка могла пролити світло на дуже багато питань. І як професійний мисливець за такими героями, я не міг цим не скористатися. Мене це тягло, і я зробив це інтерв’ю, про що ні краплі не шкодую.
В інтерв’ю я поставив Олександрові Григоровичу Лукашенку всі запитання, які мене цікавили. Напередодні інтерв’ю у мене його пресслужба не попросила ні тем, які я буду порушувати, ні запитань, які я ставитиму. Я не погоджував нічого. Навіть більше, мені сказали люди з його оточення, що Лукашенко відповість на будь-які мої запитання, на гострі, зокрема. Я запитав і про минуле, і про сьогодення, і про майбутнє. Це інтерв’ю виявилося настільки резонансним, що його процитували практично всі світові агентства, усі телеканали, усі інтернет-видання. Жодне моє інтерв’ю не було настільки цитованим. Навіть більше, Олександр Лукашенко сказав настільки неприємні речі на адресу [президента РФ Володимира] Путіна, що, згідно з публікацією газети “Московский комсомолец”, Путін зателефонував Лукашенку наступного дня і мав із ним розмову саме в розрізі нашого інтерв’ю.
В інтерв’ю пролунало дуже багато важливих резонансних моментів, які, на мій погляд, уберегли б білорусів від подальшого несприятливого збігу різних обставин. У цьому інтерв’ю пролунали речі, які мали б допомогти уникнути того, що сталося після виборів. Зокрема, Лукашенко сказав, що він не буде стріляти в народ. Лукашенко відповів на моє запитання, чи розуміє він, що Росія, надіславши вагнерівців, може спровокувати стрілянину у дві сторони – і в учасників протесту, якщо вони вийдуть на вулиці, і в міліцію. Він сказав: “Так, я це розумію”.
До речі, про вагнерівців, яких Лукашенко віддав Росії. Під час інтерв’ю з Олександром Григоровичем президенту Білорусі телефонував президент України Володимир Зеленський. Серед 10 питань, які він порушив, було питання видання вагнерівців. Зараз я можу сказати про те, що президент Лукашенко готовий був після дотримання відповідної юридичної процедури видати вагнерівців Україні. Тих вагнерівців, які були причетні до злочинів проти українців на території України. Однак цього не сталося, і всіх вагнерівців видали Росії. Це цілком зрозуміло у світлі наступних подій.
ВІДЕО
Тепер про події, які відбулися після виборів. Мені дуже сумно усвідомлювати, що Олександр Лукашенко і білоруська влада загалом пішли за найстрашнішим сценарієм, який тільки міг бути. За сценарієм побиття власного народу, людей, які вийшли на мирний протест, і навіть убивств. Тому що сьогодні я бачив кадри вбивства молодої людини. Убивства! Спочатку говорили, що у нього в руках розірвалася граната або щось іще. Ні, це було вбивство. І сьогодні ці кадри оприлюднили.
У в’язниці помістили приблизно 7 тис. білорусів. Молодих, красивих людей, які вийшли протестувати проти незаконного, аморального, несправедливого підрахунку голосів. Ці 7 тис. осіб зазнали побиття, катувань, цинічного порушення прав людини. Такого не було у нас, в Україні, коли “Беркут” намагався зачистити Майдан від протестувальників у 2013–2014 роках. Я бачив кадри, де люди показували, що з ними зробили омонівці, я чув запис, як кричали люди із в’язниці, де їх били… Сьогодні ці кадри стали надбанням громадськості, і кожен може це побачити.
До речі, я поставив Олександрові Лукашенку запитання, а як до нього доходить інформація, чи стежить він за інформацією в соцмережах, чи має він доступ в інтернет, чи взагалі користується він інтернетом. І він мені відповів, що ні. Виявляється, інтернетом він не користується. Як у старі добрі радянські часи йому дають інформацію на папірці. А яку інформацію йому дають, хто дає – це загадка. Те саме, до речі, Путін. В інтернеті його немає. На відміну від українських президентів – Зеленського і перед ним [Петра] Порошенка. Вони активні користувачі інтернету, і вони можуть бачити альтернативну інформацію. У мене, чесно кажучи, є сумнів, що Лукашенко розуміє весь обсяг білоруської трагедії, в якій він зараз бере активну участь.
Я пройшов два Майдани в Україні, я прекрасно знаю і впевнений, що кожна нація має право на протест, що кожна вільна людина європейської країни, якщо вона відчуває несправедливість, якщо вона відчуває порушення своїх прав, якщо вона відчуває обурення всередині у зв’язку з будь-якими діями або подіями, має право вийти на вулиці і протестувати проти цього. Ті тисячі, десятки тисяч білорусів, які вийшли на протест, мають абсолютну рацію у своєму пориві, і я абсолютно їх підтримую. Я ставлю себе на їхнє місце і твердо знаю, що і мене таке обурило б до глибини душі, як 2004 року обурила несправедливість під час підрахунку голосів [на президентських виборах], а 2013-го – брехня [тодішнього президента України Віктора] Януковича, який спочатку сказав, що Україна піде в ЄС, а потім – що не піде. Це було останньою краплею, яка вивела сотні тисяч українців на вулиці.
Я усвідомлюю те, що білоруси, які вийшли захищати свій вибір, мають абсолютну рацію. Я абсолютно впевнений у тому, що білоруси переможуть. Я абсолютно впевнений у тому, що Олександр Лукашенко не зможе втриматися при владі.
Користуючись нагодою, я хочу звернутися до Олександра Григоровича із закликом мінімізувати репутаційні та інші втрати і добровільно піти. Добровільна відставка зараз зможе допомогти йому в майбутньому залишитися людиною і не повторити помилок Януковича. До речі, ми з ним говорили про помилки Януковича. Лукашенко сказав, що розуміє, де помилився Янукович і в чому. Проте він зараз поетапно повторює всі помилки Януковича. Мені здається, ще раз, що Лукашенко мусить піти сам, тому що країну може бути втягнуто у безодню жахливих подій.
Я зараз хочу звернутися до білорусів, щоб застерегти їх від можливих помилок. Від тих помилок, які зробили ми. Застерегти, щоб вони не наступили на ті самі граблі, на які наступили ми, і не раз.
Перше. Революції завжди роблять романтики. Дивлюся на чисті очі молодих хлопців, які вийшли зараз на демонстрації, на мітинги, на протест, і я розумію, що ними керує. Ними керує обурення несправедливістю і бажання, щоби Білорусь стала європейською країною, по-справжньому європейською, де правлять європейські цінності. Я розумію, що багато молодих білорусів, які народилися протягом останніх 29 років, уже не знають, що таке Радянський Союз. Вони могли їздити за кордон. Білорусь оточена країнами, які входять до ЄС: це і прибалтійські держави, і Польща. Безліч молодих білорусів там були, і не тільки там, а й у всій Європі, і розуміють, як має бути. Тому помилкові і брехливі радянські догми їм невідомі. Вони за ними не живуть і жити не хочуть. Вони хочуть жити так, як у Європі.
Так ось, революції роблять романтики, плодами революції користуються негідники. На жаль, і після 2004 року, коли ми стояли на Майдані, і після 2013–2014 років до влади в Україні переважно прийшли негідники, які дістали з цих Майданів свої особисті інтереси. Вони так само збагачувалися, як попередня влада, вони так само хотіли чхати на народ. Народ добув свободу для того, щоб ці люди стали керівниками і геть забули те, заради чого цей народ виходив на барикади.
Тому уважно дивіться на людей, які будуть називати себе лідерами. Це дуже важливо. І пам’ятайте про те, що після Лукашенка до влади мають прийти люди, які будуть частиною нового молодого білоруського суспільства і які не будуть заплямовані сумнівною біографією, сумнівною репутацією і сумнівними зв’язками.
Друге. Це дуже важлива, на мій погляд, порада. У нас при владі після Майдану 2013–2014 років опинилося дуже багато ставлеників та агентів РФ, які вели погоджену з Росією політику, які віддали Росії Крим і частину Донбасу (дивно, як не віддали ще низки інших міст та областей), які вели ворожу щодо України, антиукраїнську діяльність, які погоджували більшість своїх кроків із Росією і водночас кричали “Армія! Мова! Віра”.
Білорусь є частиною Союзної держави з Росією. І це дуже ускладнює ситуацію. Сьогодні, якщо поставити себе на місце Путіна, у нього є два варіанти. По-перше, треба розуміти, що Путін Лукашенка ненавидить, точно так само, як Лукашенко ненавидить Путіна. Ненавидить Путін його ще й за те, що саме Лукашенко зірвав йому обрання президентом Союзної держави. Адже не секрет, що конституція Росії, яку зараз поміняли через Лукашенка, не давала Путіну можливості бути обираним після нинішнього строку знову. У нього була абсолютно логічна мрія і мета стати президентом об’єднаної держави Росія – Білорусь. Але для цього треба було, щоб із цим був згоден Лукашенко. Я точно знаю, що Лукашенкові на вибір запропонували пост голови Держради об’єднаної держави або спікера Держдуми об’єднаної держави. Про це ми з Лукашенком теж говорили. Звичайно ж, Лукашенко відмовився, тому що він розуміє, що краще бути першим хлопцем на селі, ніж другим у місті. Він відмовився, і Путіну довелося йти на принизливу для нього зміну конституції, так зване обнулення. Що, звичайно ж, було сприйнято в Росії дуже неоднозначно.
І сьогодні на тлі протестів у Хабаровську, які восени, впевнений, спалахнуть із новою силою (мало того, до цих протестів приєднаються росіяни в інших містах – упевнений в цьому теж) Путін просто не може втратити Білорусь. Просто не може! Тому що впаде його рейтинг. Це раз. І друге. У Білорусі розташована ціла низка найважливіших стратегічних військових об’єктів, втративши які, Росія залишається незахищений державою.
Тому і репутаційно, і з військового погляду для Путіна втрата Білорусі неможлива. Отже, у нього є два варіанти за всієї його ненависті до Лукашенка. Варіант перший: спробувати зберегти Лукашенко при владі, але слабким. Що, на мій погляд, неможливо. Лукашенко – все. Другий варіант: м’яко замінити Лукашенка на людину, яку буде повністю контролювати Російська Федерація. Я не хочу говорити про прізвища, але я абсолютно впевнений, я знаю це, що серед навіть тих, хто сидить, кандидатів у президенти Білорусі, яких не зареєстрували, є люди, які є російськими ставлениками і яких фінансувала Росія. Що цікаво: навіть Лукашенко мені це офіційно підтвердив в інтерв’ю.
Так ось, варіант для Путіна – одну з цих людей або когось іншого, хто б був у фарватері російської схеми, посадити в крісло замість Лукашенка. Я закликаю білорусів бути пильними. Я абсолютно впевнений (я розмовляв із багатьма білорусами), що білоруси не хочуть бути частиною Росії. Не хочуть. Вони хочуть мати незалежну державу. І багато білорусів під час моїх відвідин Мінська мені говорили, що “якщо прийде Росія, ми будемо битися, аж до партизанської боротьби”. А вже в чому в чому, у партизанській боротьбі білоруси сильні.
Дуже важливо розуміти, що у Путіна варіантів не так-то багато. Але найголовніше – він не може віддати Білорусь. Якщо він віддасть Білорусь, кінець уже самому Путіну. Тому що з одного боку Хабаровськ, з іншого боку втрата Білорусі і НАТО на кордонах Росії. Тому потрібно бути дуже пильними, дивитися на тих, хто стане після Лукашенка кандидатами у президенти, і в жодному разі не допустити, щоб майбутній президент Білорусі був лояльний до Росії або був зовсім ставлеником Російської Федерації.
Я абсолютно впевнений, що більшість білорусів хоче в Європу, тому що Білорусь – це і є Європа. Але довгі 26 років вона була фактично відірвана від Європи, тому що ми знаємо, що весь цей час Білорусь так чи інакше пливла у фарватері російської політики.
Я зі свого боку докладу всіх зусиль для того, щоби було почуто різні думки щодо Білорусі. Ви могли ознайомитися на моїх YouTube-каналах із жорстким інтерв’ю щодо ситуації в Білорусі [колишнього радника Путіна, старшого наукового співробітника Інституту Катона у Вашингтоні] Андрія Ілларіонова. Ми зробили з ним інтерв’ю наступного дня після білоруських виборів, де він сказав, що Лукашенко має негайно піти. І ще за день ми зробили інтерв’ю з головним редактором Telagram-каналу NEXTA Романом Протасевичем. Це абсолютно молода людина, яка перебуває у Варшаві і яка разом із кількома своїми товаришами справила просто революцію, фурор. На його Telagram-каналах було кілька сотень тисяч підписників, а зараз – мільйони. І саме через Telagram-канал NEXTA мільйони білорусів і взагалі мільйони людей у всьому світі дізнаються, що відбувається в Білорусі, тому що, зрозуміло, що державне білоруське телебачення мовчить.
До речі, я звернув увагу на поведінку російських засобів масової інформації. Це теж дуже цікаво. Російські канали, пропагандистські канали (наприклад, “Россия 24”) показують протести в Білорусі повним ходом. Російські діячі мистецтв виступають із вимогою, щоб Лукашенко пішов. Це знак. Отже, Росія Лукашенка не хоче. Мало того, видатний музикант Володимир Співаков заявив, що він не хоче носити нагороди, які йому вручив президент Лукашенко. Було б, звичайно, дуже добре, щоб Володимир Теодорович, музикант зі світовим ім’ям, був до кінця послідовним і відмовився від нагород, які вручив йому Путін. Тому що Путін нічим не кращий за Лукашенка, а набагато гірший, на мій погляд. Мало того, було б чудово, щоб Володимир Співаков покаявся перед українцями за підпис під листом на підтримку анексії Криму. І якщо вже сказав “а”, Володимире Теодоровичу, скажи і “б”. І це стосується багатьох російських діячів мистецтв, які вкрай непослідовні у своїх політичних уподобаннях і взагалі у своїй політичній позиції. Проте коли я бачу, що говорять офіційні російські канали, як поводяться російські діячі культури, я розумію, що Росія хоче хаосу на території Білорусі. І я розумію, з чим це можна порівняти: з тим, що Росія влаштувала на території України.
ВІДЕО
Адже коли (я хочу нагадати, це вкрай важливо!) на Майдані було досягнуто перемир’я, це було в лютому 2014-го року – тоді підписали відповідний меморандум, що перемир’я, що дострокові президентські вибори, що лідери опозиції входять в уряд і таке інше – його підписали: Янукович з одного боку, а з іншого боку лідери опозиції [Арсеній] Яценюк, [Віталій] Кличко та [Олег] Тягнибок, його скріпили підписами міністри закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції, тільки спецпредставник президента Путіна [Володимир] Лукін не поставив свого підпису… І ось коли вже, здавалося б, усе, можна розходитися, на сцену вийшов [активіст Майдану] Володимир Парасюк і сказав: “Ні. Ні. Ми підемо до Януковича. Він не буде президентом. Ми з цим не згодні”. І до Януковича приїхав його радник, генерал армії [Микола] Маломуж (це колишній керівник служби зовнішньої розвідки України протягом п’яти років, на зорі своєї юності він був співробітником Комітету державної безпеки Радянського Союзу, зрозуміло, він був пов’язаний із Росією), і ось, як зізнавався сам Маломуж, він сказав Януковичу: “Потрібно негайно тікати. Бо вас уб’ють”. І Янукович утік. А в цей час невідомі, невстановлені люди почали стріляти у дві сторони – і в учасників протесту на Майдані, і в “Беркут” – для того, щоб спровокувати хаос, безлад. Президент тікає, і, звичайно, в цей момент з’являються “зелені чоловічки”, так звані ввічливі люди у Криму. А далі – ланцюгова реакція. До чого я це все розповів? Сценаріїв у Росії не так багато. Сценарій один. Його можуть удосконалити більш-менш.
Так ось наступне, що я хочу сказати, – я хочу сказати, що білорусам треба розуміти, що в межах взаємодопомоги між союзними державами Росією і Білоруссю російська армія, регулярні частини, можуть увійти на територію Білорусі та повністю завоювати білоруську державу. Будьте до цього готові. Я не кажу, що це станеться. Я кажу, що це може статися протягом найближчих днів, найближчих годин.
У Путіна немає кроків для відступу. Він може зараз тільки наступати. Тому, підсумовуючи цей свій короткий виступ, я хочу сказати: Олександре Григоровичу, вам треба піти.
Брати-білоруси, вам треба бути готовими до різних варіантів розвитку подій. Але тим не менше вам треба пам’ятати про ті небезпеки, про які я сказав. І важливо не піддаватися ейфорії, важливо закінчити процес демократичними виборами, на яких переможе людина, не пов’язана з Росією. Це найголовніше.
Я бажаю вам, наші білоруські друзі, удачі. Я бажаю вам вийти з гордо піднятими головами і з найменшими втратами з цього важкого потрясіння для білоруського суспільства. І я хочу сказати, що мільйони українців переживають за вас, люблять вас і бажають вам перемоги.
ВІДЕО
Джерело: Дмитрий Гордон / YouTube
