У 156 Окремій механізованій бригаді Оперативне командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України за душпастирською допомогою бійці звертаються до військового капелана Андрія Семчука. Адже він є духовним лідером та прикладом для наслідування.
Андрій родом із міста Бурштин, закінчив Духовну семінарію та Богословську академію Української Греко-Католицької Церкви в Івано-Франківську. Історію бійця розповіли в Івано-Франківському обласному центрі комплектації та соціальної підтримки.
Як найскладніший епізод свого життя зараз він пригадує період, який настав після повномасштабного вторгнення російських окупантів: як і кожна цивільна людина, він не готувався до військової служби як такої. Після навчання у семінарії взагалі півтора року займався ремонтами (закінчив у Львові будівельний коледж).
“І коли мене мобілізували, я розумів, що був зовсім до цього не готовий. І рідним було дуже важко. Але з Божою допомогою звиклося, Так, важко, але не критично, бо Господь добрий до нас”, – говорить Андрій.
Плачуть згадуючи
Після мобілізації та проходження базової загальновійськової та фахової підготовки молодий солдат потрапив саме в новосформовану 156 ОМБр. Як розповіли у з’єднанні, потім він брав участь в бойових діях на Сіверському напрямку в складі 10 Окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” Оперативного командування Захід. Там же від побратимів отримав позивний – “Пастор”.
Після висвячення і отримання сану священника він повернувся в рідну бригаду вже на посаду військового капелана.
“Інших підіймати – важче, адже в кожного своя доля, власне розуміння подій та сприйняття явищ, усвідомлення свого місця та значення на цій землі. Навіть із бойовим досвідом людям непросто. Ще коли був у «десятці», часто спілкувався навіть із бувалими воїнами. Повірте, нерідко вони навіть плачуть, коли згадують, через що пройшли. Але після спілкування стають сильнішими. Тому віддавати кожному часточку своєї душі, це непросто. Але така в мене місія”, – ділиться “Пастор”.
Як і для кожного українського воїна і патріота, для Андрія дуже важливим є усвідомлення, в ім’я чого і кого він став на захист держави. Насамперед – це Україна. Не менш важливими є для Андрія Семчука є рідні та близькі. На рідному Прикарпатті живуть дідусь із бабусею. Його тато працював водієм вантажівки, мама – за кордоном, з якою також 2 молодших сестри.
Місія – рятувати душі
Він одружений, із коханою Уляною побралися торік у червні, а через 2 тижні його мобілізували.
“Який для мене найрадісніший день? Завжди згадую день нашого весілля. Зустрічалися з Уляною 8 років, ще до того, як вступив у семінарію. Освідчення зробив ще у 2022 році, коли розпочалася велика війна. Кохана погодилася, і ми потім уже обирали дату весілля. І хто ж міг подумати, що медовий місяць виявиться таким коротким?”, – зізнається 27-річний чоловік.
У свої молоді роки він уже пройшов тернистий шлях, проте ще не вирішив, що буде робити після нашої Перемоги – залишиться у війську чи повернеться до цивільного життя. Однозначно мріє з дружиною про діток, але точно знає, що продовжить рятувати душі.
Як раніше повідомляв “Галицький кореспондент”, у Франківську завершився ще один потік курсів української мови
