Хвилина мовчання у Вінниці на площі Перемоги, 1 вересня 2023 року.
Рівень міста
Щоденну загальнонаціональну хвилину мовчання в Україні запровадив указом президент Володимир Зеленський 16 березня 2022 року. Спершу оголошення о дев’ятій ранку транслювали під час марафону «Єдині новини», згодом ініціативу підтримали окремі міста. Серед них — Чернівці, Рівне, Полтава, Острог, Житомир, Суми та Вінниця.
У Вінниці вона якийсь час була на рівні рекомендацій для держустанов, закладів освіти. «Ми зробили озвучку, яка вмикається о дев’ятій годині. Потім звернулися до поліції, щоб перекривала в цей час місто — почав зупинятися громадський транспорт», — розповідає Галина Якубович, заступниця міського голови Вінниці.
Оголошення лунає через загальну систему оповіщення, яка повідомляє і про повітряну тривогу. Порушень графіків руху громадського транспорту, каже чиновниця, не було.
«Це ж хвилина, це недовго. Можуть надолужити цей час протягом руху», — додає вона.
Додаткових витрат теж не знадобилося, оскільки систему оповіщення і так підтримують у робочому стані, лише записали озвучку голосом місцевих діячів культури. Оповіщення також вмикають деякі торговельні центри міста.
«На початку ще запровадили соціальну рекламу на місцевому радіо, телеканалах, у газетах, на електронних табло на зупинках, де мешканцям і гостям міста пояснювали, чому лунає це оголошення та що потрібно робити, коли чуєте його», — пригадує Галина Якубович.
Як зворотний зв’язок отримували від громадян лише звернення, що в деяких районах не було чутно оголошення, утім це виправили. Якщо на початку багато хто в місті не зупинявся о дев’ятій, то сьогодні більшість вінничан уже реагують, каже чиновниця.
Галина Якубович
«Хто сам зупиняється, хтось ще й когось, хто поряд, зупиняє. Якщо це робити постійно і системно, то люди починають більше розуміти й усвідомлювати важливість цієї хвилини», — зазначає заступниця міського голови.
Оксана Довгополова: «Меморіал — це не об\’єкт у просторі, це люди»
Хвилина мовчання в Києві
Moment of honor community хоче, аби Київ перейняв подібний досвід: оголошення й зупинку громадського транспорту.
«Важливо, щоб із гучномовців лунав голос. Бо де-юре ця хвилина мовчання в Києві є — на Хрещатику й Поштовій, але там звучить лише відлік, без пояснення, що це за звук. Тому тут потрібно комунікувати, підкріплювати інформаційно в медіа, навчили людей, що робити в цю хвилину», — розповідає Катерина Даценко, учасниця Moment of honor community.
Щодо зупинки громадського транспорту, столична підземка, наприклад, уже має такий досвід, зазначає Катерина.
«Ми запитували в них, чи взагалі можлива така зупинка. Вони сказали, що зупиняють метро раз на рік, 29 серпня, у День пам’яті про Іловайську трагедію. Так, на день змінюють графік, і це не призводить до якихось суттєвих аварій чи щось такого. Тобто досвід є», — наголошує представниця організації.
Катерина додає, що вони готові спілкуватися і шукати компроміси, бо розуміють, що Київ — велике місто, але впевнені: якщо це спрацювало в інших містах, то можна зробити і в столиці.
Перед тим, як реєструвати петицію, команда Moment of honor community зверталася до Київської міської державної адміністрації, також у Департамент транспорту. Відповіді поки що не отримала. LB.ua теж направляв у КМДА запит на коментар, утім нам досі не відповіли.
До речі, про озвучку: завдання вже полегшує те, що в окремих районах столиці нещодавно встановили нові системи оповіщення про повітряну тривогу, де, крім основного звуку, лунає ще й голосове повідомлення.
Рівень бізнесу
Один з напрямків роботи Moment of honor community, над яким також працювала Ірина Цибух — комунікація з бізнесом щодо культури пам’яті.
«Але є бізнеси, які вже долучилися до ініціативи з хвилиною мовчання: узяли наш голос мережа кав’ярень “Ідеаліст”, “Ветерано піца”, книгарня “Сенс”. Ми коли готувалися до Іриної лекції, для наочності попросили радійників, чоловіка та жінку, записати оголошення. І дали представникам бізнесу QR-код, щоб вони завантажили його собі», — пояснює Катерина.
Організація пропонує й опцію персоналізувати запис. Наприклад, додати назву закладу й власний текст-звертання до відвідувачів. Або згадати того, кому вони хочуть присвятити цю хвилину мовчання.
Хвилина пам’яті в Києві на Хрещатику
«Ця лекція (“Вшануй”. — LB.ua) була першою, загалом планували широку комунікаційну кампанію. Ми хотіли збирати бізнеси в різних українських містах і розповідати, що в їхніх силах зробити. Бо хвилина мовчання — це найпростіший, найбюджетніший і найменш конфліктогенний спосіб ушанувати загиблих», — зазначає Катерина.
Комунікаційниця мережі кав’ярень-книгарень «Сенс» Анастасія Радіонова підтверджує — в обох закладах: і на Хрещатику, і на Арсенальній — хвилину мовчання запровадили у травні 2024 року. Увесь процес зайняв до трьох днів.
«Команда “Сенсу” розуміє, чому важливо вшановувати пам’ять українських героїв. Під час хвилини мовчання працівники не приймають замовлень, не готують кави й не спілкуються з відвідувачами й між собою», — пояснює Анастасія.
Новину про хвилину мовчання, каже, їхні підписники сприйняли з вдячністю. Гостям цей ритуал також відгукується.
«Ми побачили це в коментарях і реакціях у соціальних мережах, у словах вдячності. Нині о 9:00 гості, які сидять за столиками, підводяться; хто обирає книжки чи робить замовлення — відволікаються й зупиняються», — зазначає Анастасія.
Гаяне Авакян, співзасновниця платформи «Меморіал» зауважує, що в Україні також є компанії, яким важливо вшанувати пам’ять про співробітників.
«На жаль, є компанії, в яких масові загибелі серед працівників через ракетні удари по цивільних об’єктах. І ми думаємо, що найближчим часом це питання політик пам’яті на рівні корпорацій буде більш актуальним. Це якраз внутрішній запит», — пояснює вона.
Ритуал з хвилиною мовчання запровадили мережа пекарень «Завертайло» й кондитерських Honey: від жовтня 2023 року в п’ятьох закладах обовʼязковий звук відліку о 9:00.
«Усі одномоментно зупиняються, зупиняється робота кавомашин, весь персонал витримує хвилину мовчання», — ділиться Марина Фролова, бренд-директорка компанії.
Зараз вирішили додати й озвучку перед відліком — повідомлення українською та англійською мовами, бо часто іноземні гості не розуміють, що відбувається, каже представниця компанії.
На момент впровадження традиції, каже, не було конкретного рушія для такого рішення, окрім розуміння важливості формувати культуру вдячності та вшанування памʼяті про полеглих воїнів.
Перехожі на Центральній площі Чернівців під час хвилини мовчання.
«Це було сформоване відчуття, що така хвилина мовчання дійсно потрібна як частина щоденної рутини. У компанії є чітка, артикульована позиція підтримки мілітарного напрямку, і це спільна позиція команди та співробітників, яка проговорюється ще на етапі співбесіди. Тому це був логічний, органічний крок. І їх не хвилина включає — вони включені ще до того, як починається відлік», — зазначає Марина.
10 людей з команди нині служать у лавах Сил оборони. Хтось приєднався з перших днів, хтось згодом. У травні 2024 року втратили співробітника, колишнього менеджера Honey на Подолі Дениса Зеленого — загинув на Лиманському напрямку під час виконання бойового завдання.
«Тепер ми ще більше відчуваємо і розуміємо важливість цього акту вшанування. Немає людини в команді, у якої в близькому колі чи сімʼї хтось не служить. Але тепер у всіх, на жаль, зʼявилася +1 людина, яку вони згадують у цю хвилину», — пояснює представниця компанії.
Стосовно реакції гостей закладів — конфліктних ситуацій не траплялося, каже Марина.
“Бувало, людина не зорієнтувалася, продовжувала розмовляти по телефону або люди за столиком. Але через декілька секунд вони включалися вже в цій тиші. Конфліктів чи обурення, що комусь саме в цю хвилину не принесли кави чи сніданку — точно можу сказати, що не було», — запевняє бренд-директорка.
Колообіг трагедій і мистецтво часу війни
Загальнонаціональна хвилина мовчання в пам’ять про загиблих героїв о 9-й ранку в Чернівцях
Рівень медіа й соцмереж
Платформа «Меморіал» — одна з тих, хто впроваджує інформаційні ініціативи стосовно хвилини мовчання. Зокрема, співпрацює з медійними партнерами, які щодня о 9-й ранку публікують на своїх ресурсах історії загиблих воїнів.
«Це історії з фотографіями, текстом. Для нас це такий диджитал-спосіб показати втрати персоналізовано, а не узагальнено», — пояснює Гаяне.
Друга ініціатива — серія публікацій на власних ресурсах, де медійні люди діляться, кого вони згадують у хвилину мовчання.
«Ці спогади й історії для того, щоб показати, що зупинка о 9-й — це не просто момент, коли ми маємо стояти і робити вигляд, що в нас скорбота. А ми маємо згадувати конкретних людей, яких ми знали і яких втратили. І це наша хвилина, яку ми віддаємо протягом дня для пам’яті», — пояснює співзасновниця організації.
Значну роль у розвитку цієї культури пам’яті відіграють також лідери думок, вважають у «Меморіалі». Тут Гаяне наводить приклад бойової медикині Олени Риж, яка щодня у своєму інстаграмі викладає відео о 9-й ранку.
«На цих відео вона стоїть і присвячує цю хвилину пам’яті людям, з якими вона була знайома чи не знайома, про втрату яких вона дізналася. Олена досить медійна, і багато хто з її підписників почав повторювати цей ритуал. Це показує, що нам насправді потрібен маленький приклад дуже просто дії — і тоді легше буде вибрати комфортний нам ритуал пам’яті», — пояснює Гаяне.
Особистий рівень
«За час, поки ми обговорюємо з різними людьми тему хвилини мовчання, тільки одна сказала мені, що їй це не потрібно. І це була вдова українського Героя. Для неї скорбота не має часових обмежень, і вона пам’ятає про свою втрату не лише о 9-й ранку. Це її висловлювання показало мені, що хвилина мовчання потрібна скоріше тим, хто не втратив близьких. І це наш спосіб показати, що нам не все одно і що ми розуміємо ціну своєї свободи та свого життя», — міркує співзасновниця «Меморіалу».
Антон Лягуша, академічний директор магістерської програми з дослідження памʼяті та публічної історії Київської школи економіки вважає, що коли ми говоримо про хвилину мовчання, то говоримо саме про фундамент культури пам’яті.
«Бо хвилина мовчання з ритуалу має перерости в цінність, а культуру пам’яті формують цінності — що ми пам’ятаємо, про кого, як», — пояснює кандидат історичних наук.
На його думку, важливо називати цей ритуал не просто хвилиною мовчання, а хвилиною пам’яті та вдячності.
Антон Лягуша
«Ми маємо пам’ятати про загиблих, маємо бути вдячними тим, хто віддає життя, щоб ми жили, хто зараз воює. Тобто ми персонально можемо наповнити цю хвилину додатковими сенсами, у цьому немає нічого поганого. Ба більше, це дає нам шанс кожного дня, особливо в ситуації комфортного життя, пам’ятати, знати і згадувати про те, що для того, щоб жити, хтось зараз бореться, хтось загинув. І це повертає в реальність, дуже важливу для нас», — пояснює Антон.
Він не виключає, що після перемоги цей ритуал переросте в щорічний, як до 2022 року. І буде прив’язаний до певних дат залежно від календаря цієї війни. На рівні з іншими ритуалами пам’ятування, наприклад, як щороку 29 серпня деякі українські ресторани залишають вільним столик з соняхами у вазі в пам’ять про жертв Іловайської трагедії.
«Але сьогодні важливо, щоб ритуал з хвилиною мовчання був щоденним, бо, по-перше, щодня гинуть люди, по-друге, це те, що формує національну свідомість, дух, і по-третє, це те, що нас повертає до розуміння, що війна триває тут і зараз. Бо всі ми живемо в постійній ситуації соціальної катастрофи», — зазначає Антон.
Ідею зупинки руху в місті він теж підтримує, хоч і можливі певні логістичні труднощі.
Хвилина мовчання у Вінниці на площі Перемоги, 1 вересня 2023 року.
«Але це правильно, і місто має зупинятися, життя на хвилину має зупинятися. Це всього хвилина, але вона значить більше, ніж інші 23 години 59 хвилин кожного дня нашого з вами життя. Бо хвилина мовчання — це ще й можливість внутрішніх рішень. Можливо, хтось під час цієї хвилини вирішить задонатити, піти у військо чи розмовляти українською. І якщо ми щодня зупинятимемось у спільному згадуванні, горюванні та вдячності — це означає, що ми точно конструюємося як політична нація, що вкрай важливо», — пояснює Антон.
***
Наступним кроком після хвилини мовчання в Moment of honor community бачать меморіальний комплекс, куди могли б приходити люди.
«Зараз офіційно це стіна пам’яті біля Михайлівського, куди приводять делегації, але чи видно по ній весь масштаб нашої трагедії? Неформальне місце зараз — це прапорці на Майдані. Нам хотілося б створити якесь усвідомлене місце, куди хотілося б приходити й де кожен, хто втратив близького на війні, міг прийти і відчути — оце про мого сина, доньку, батька. Що це не просто братська могила», — пояснює Катерина Даценко.
Чому ж в Україні культура пам’яті й меморіалів проблемне місце? Тут вона згадує слова Чеки, що річ у нещодавно відновленій незалежності. І фактично у відновленні незалежності інститутів.
«Ми дуже добре граємо в проєкти, але нам складно даються стратегії. Тому питання в оцій молодій незалежності й нерозумінні, що буде через десять років. Мені здається, якби ми стратегічно мислили у фінансових, в економічних, освітніх, оборонних планах, то з пам’яттю в нас не було б проблем. І ми тоді ставили б питання “А що буде після нас?”», — додає Катерина.
Війна. Дім. Пам’ять: український док на Docudays
