Митрополити Онуфрій та Агафангел у Києво-Печерській лаврі
Що сталося?
Ввечері 31-го жовтня в Telegram-каналі Одеської єпархії УПЦ МП оприлюднили заяву митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела щодо необхідності засудження ієрархами УПЦ МП рішення синоду РПЦ щодо усунення від виконання обов’язків митрополита Донецького та Маріупольського Іларіона за станом здоров’я та скерування його на спокій до Сімферопольської єпархії.
Заява спричинила ефект цунамі – її почали репостити на своїх ресурсах колеги Агафангела з інших єпархій. Врешті її оформили у відкритий лист-вимогу, під яким – станом на зараз – підписався 31 ієрарх УПЦ МП.
Ознайомитися з повним текстом можна, наприклад, на сайті Вінницької єпархії.
Тобто УПЦ МП виступила проти власної ж матері-церкви РПЦ? Ого!
Саме так. Але не вся УПЦ МП, а лише частина її єпископату. Втім, доволі впливова частина.
Цікаво. А Онуфрій з митрополитом Антонієм Паканичем, керуючим справами в УПЦ МП та головним провайдером інтересів Москви в цій структурі, теж підписалися?
Ні. Понад те, на офіційному ресурсі УПЦ МП жодних згадок про лист 31 ієрарха немає.
Верхівка УПЦ МП
Так чого ж вимагають «бунтівники»?
Ви будете сміятися. Дослівно вони закликають РПЦ «до відмови від агресивної церковної політики щодо Української Православної Церкви та її багатостраждальної пастви, до поваги кордонів канонічної Української Православної Церкви, суверенітету та територіальної цілісності України».
Але насамперед – скасувати рішення про «відправлення на спокій» (тобто про фактичне звільнення) донецького Іларіона.
Ба більше, називають себе «канонічно самостійними» «згідно Томосу (Грамоти)» для УПЦ МП від Патріарха Алексія від жовтня 1990-го року. Хоча і в Києві, і в Москві чудово знають: ця грамота дійсно дає УПЦ МП широкі права в самоуправлінні, але ніколи не була Томосом і точно не проголошує її канонічну незалежність.
«Прокинулися» називається. А хто такий митрополит Іларіон, через якого виник конфлікт?
24 жовтня 2024 року Синод РПЦ ухвалив рішення звільнити вже згаданого митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона (Шукало) від управління Донецькою єпархією Української Православної Церкви та відправити його на спокій до Сімферопольської єпархії, одночасно призначивши йому грошове утримання від «попереднього місця роботи».
В центрі митрополит Іларіон (Шукало)
Новим очільником Донецької і Маріупольської кафедр призначили єпископа з Владивостока Владіміра (Самохіна).
В Москві діяли, з їхньої точки зору, логічно. Донецьку область вони вважають «своєю територією», а УПЦ МП була, є і залишається – з позиції канонічного права – частиною РПЦ. Навіть більше, перші особи УПЦ МП, митрополити Онуфрій та Антоній (Паканич) – все ще номінально є членами Синоду РПЦ.
Тобто Москва вважає, що має всі формальні підстави «хазяйнувати». Очільник єпархії УПЦ МП в Донецьку і Маріуполі хоч і був максимально лояльним до Москви, влаштовувати її з якихось причин перестав, тож туди вони відрядили нового єпископа. А колишнього в Крим відправили з почестями, під «крило» до митрополита Тихона (Шевкунова), одного з найвпливовіших ієрархів РПЦ.
Хіба Росія анексувала в УПЦ МП тільки єпархії в Донецькій та Луганській областях? Ніби раніше чинили так само і ніхто не обурювався.
Абсолютно вірно. Кримські єпархії перепідпорядкували майже одразу після окупації. Слідом – ті, що знаходилися на захоплених територіях Донеччини і Луганщини. Ну, і вже після великого вторгнення – ті, що «прописані» в окупованій частині Запорізької та Херсонської областей. На Харківщині було те саме. В процесі її звільнення відступали не тільки російські військові, а й попи-колаборанти. Наприклад, митрополит Ізюмський і Купʼянський УПЦ МП Єлисєй (Іванов), який навіть публічно благословляв очільника проросійської «адміністрації».
Митрополит Єлисей та очільник проросійської «адміністрації» Віталій Ганчев
Жодного разу керівництво УПЦ МП не сказало жодного слова.
Навіть коли на наступний день після славетного Собору в Феофанії в травні 2022-го всі кримські парафії УПЦ МП хором заявили, що з рішенням Собору щодо «розриву з Москвою» не погоджуються і самі «попросилися» під омофор (тобто в підпорядкування) Москви. В результаті очільником «Кримської митрополії» призначили Лазаря (Швеця).
Київська митрополія УПЦ МП цю подію демонстративно проігнорувала. Як і те, коли жовтні 2023-го Лазаря відправили «на спокій», а замість нього в Крим заслали так званого «духівника Путіна» Тихона (Шевкунова). Насправді «духівником» диктатора – в класичному сенсі цього слова – Шевкунов ніколи не був, але в структурі РПЦ відігравав дуже важливу роль. Його навіть називали потенційним «спадкоємцем» Кирила. За що, власне, й поплатився засланням з Пскова, де він розбудував потужну церковну та навколоцерковну інфраструктуру, до Криму.
І щоб ви цілком розуміли всю глибину цинізму: один із найбільш проросійські налаштованих топів УПЦ МП, митрополит запорізький запорізький Лука (Коваленко) ще в кінці 2022-го збирав своїх підлеглих священників, що опинилися в окупації та особисто (!) намовляв їх також попроситися в пряме підпорядкування Москви. Як «акт доброї волі». Треба віддати належне – ті відмовились категорично. А Лука після таких дій спокійно повертався до Києва і стояв разом з Онуфрієм, настоятелем Києво-Печерської Лаври митрополитом Павлом (Лебедем), більш відомим як «Паша-Мерседес» та іншими не менш достойними людьми під воротами Банкової – домагався «діалогу» з Президентом Зеленським.
Митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука під час обшуків СБУ)
А чому так? Чому за кримські єпархії і Лазаря не боролися, а навколо Іларіона здійнялася така буча?
Тому що Митрополит Онуфрій і весь Синод УПЦ МП з Москвою «порвали» тільки на словах – реально сваритися зі своєю материнською структурою та своїм патріархом Кирилом вони не готові.
А Агафангел дружить з Іларіоном ще з давніх часів і він просто вступився за друга.
За інформацією LB.ua, після Синоду РПЦ 24 жовтня він кілька разів особисто говорив з митрополитом Онуфрієм про необхідність втрутитися.
Попри те, що Агафангел – один з найбільш впливових членів Синоду УПЦ МП, Онуфрій його прохання проігнорував. Натомість поїхав додому, в Чернівці. Він завжди так робить, коли воліє нічого не робити.
Але Агафангел не відступився, згуртував навколо себе понад тридцять єпископів і оприлюднив лист-вимогу.
Тобто Агафангел – такий затятий революціонер?
Зовсім ні. Так про нього можуть подумати або ті, хто має коротку пам’ять, або ті, хто зовсім не знає новітню церковну історію України.
Митрополит Агафангел (Саввін)
Митрополит Агафангел – один із найстарших в УПЦ МП за хіротонією. Активну церковну карʼєру робив ще в радянські часи. Був депутатом першого скликання Верховної Ради від партії комуністів. Завжди виступав категорично проти української автокефалії, був затятим опонентом Філарета (Денисенка). Традиційно намагався бути якомога ближче до влади (радянська звичка), при цьому відомий своїми відверто українофобськими поглядами. Автор відомої фрази «На Майдані зібралися всі сили пекла» (як він в 2004-му за Януковича агітував, навіть згадувати не хочеться).
Тобто «борцем проти системи» Агафангела точно не назвеш. Однак люди, що знають його близько, свідчать: останнім часом його поведінка помітно змінилася. Особливо, після «прильоту» в Кафедральний собор в Одесі, який є його дітищем і який він відбудовував (освячувати теж приїздив очільник РПЦ).
Була версія, що історія з листом погоджена з очільником УПЦ МП. Мовляв, він загрібає жар руками Агафангела. І при цьому дозволяє «випустити пару» єпископам, які незадоволені небажанням УПЦ МП все-таки порвати з Москвою.
Але ні, це неправда. Онуфрій демарш Агафангела не санкціонував.
І що Агафангелу за це буде? Його виженуть з Синоду?
Звісно, ні, йому нічого не буде. Він занадто «великий». І, повторюсь, надто авторитетний в УПЦ МП.
Сам факт листа-вимоги є дуже важливим для консервативного та внутрішньо замкнутого середовища УПЦ МП, але якісь практичні наслідки він навряд чи матиме. Марно чекати, що його автори завтра всі разом перейдуть до ПЦУ. Чи ще більш неймовірне – зажадають від Онуфрія поновити канонічне спілкування з Константинополем, яке Москва – а за нею й УПЦ МП – розірвала в 2018-му, як помста за Томос. Понад те, одне із рішень згаданого Собору УПЦ МП в Феофанії цей пункт підтверджує.
Синод УПЦ МП
Водночас лист є важливим свідченням неоднорідності цього середовища, що точно мала б використати українська влада (якщо, звісно, вона вміє грати в довгу. Як саме – ми докладно писали:
Патріархат для України: вигадка чи реальність?
До речі, про остаточне розірвання зв’язку з Москвою. Відповідний закон кілька місяців тому набрав чинності. УПЦ МП вже почала виконувати його приписи?
Ні, і не збирається. Їхня стратегія така ж, як була на Соборі в Феофанії: тягнути час. А далі «якось воно буде».
А діалог з ПЦУ хіба не відбувається? Кількість переходів громад збільшилася?
Динаміка переходів не змінилася, залишається на плюс-мінус сталому рівні. Щодо діалогу, то очільник ПЦУ митрополит Епіфаній ще наприкінці літа запропонував митрополиту Онуфрію «діалог без будь-яких умов». Але відповіді досі не отримав. Про що Вселенський Патріарх Варфоломій навіть питав телефоном Президента Зеленського і дуже засмутився, почувши відповідь.
