Друга група в Україні, перша в Польщі
Воїн/воїнка має самостійно довести, що його/її поранення тяжке, потребує довготривалого лікування або довічного супроводу.
Віталії Іващенко, дружині захисника Вячеслава Щербини, який втратив ліву ногу під Бахмутом улітку 2022 року, довелося стати «трохи» юристкою, медичним консультантом, помічницею-реабілітологом, кур’єром і подекуди викидайлом. Шлях від поранення до реабілітації, визнання ступеня придатності у війську вони з чоловіком проходили удвох.
Вячеслав Щербина з донькою
Вячеслава прооперували на передовій, потім була лікарня у Дніпрі й госпіталь у Києві. Коли почали збирати документи, чоловікові сказали їхати під Бахмут по довідку про обставини поранення (Довідка 5), яку має видавати військова частина.
«Необхідність їхати по довідку в місце дислокації — це частина загальної парадигми ставлення держави до військовослужбовців, — каже Вікторія Тимошевська, директорка фундації «Здорові рішення для відкритого суспільства». — Військовий нібито “належить” частині, він може отримати рекомендацію на реабілітацію після поранення, а може й не отримати. Справжньої логіки в цих приїздах немає, це скоріше запобіжник “щоб не втік”, аби зберігати контроль. А так, звісно, форму про поранення, де вичерпно описані всі деталі, можна було б надсилати в електронному вигляді».
Віталія Іващенко каже, що на початку вони з чоловіком були неначе «сліпі кошенята», бо ніхто нічого не знав, їй доводилося в соцмережах відшукувати поранених військових, щоб дізнатися, як діяти. До частини чоловіка вона їздила сама й неодноразово.
«Перша проблема поранених з ампутаціями: оформлення документів, друга — фантомні болі. Біль сильний, заважає нормально мислити. Скрізь, куди я приходила, люди разом зі мною вчилися оформляти довідки, дивувалися типам документів і їхній кількості. Було таке враження, що з літа 2022 року по лютий 2023-го ми були першопрохідцями. Багато хто здається. І все через нашу бюрократію», — розповідає Віталія.
Віталія Іващенко
У частині Вячеславу Щербині видали довідку з помилками спершу в прізвищі, потім у військовому званні, далі забули зробити Довідку 6 про участь у бойових діях. Пояснили коротко: «Про…бали». Ці документи були потрібні, щоб пройти розширену військово-лікарську комісію (вона передує МСЕК і визначає ступінь придатності військового до служби). ВЛК так само кілька разів давала некоректні документи, і лишень з восьмої спроби Вячеслав Щербина отримав правильний пакет.
Далі — визнання про непридатність, звільнення з військової частини й припинення будь-яких виплат. А ще приниження. Бо ампутована кінцівка, що підтверджує Форма 100, не тотожна інвалідності. Групу в Україні може встановити лише МСЕК — після висновку профільного лікаря.
«Чоловікові дали “бонусом” як військовому другу групу інвалідності. Мовляв, за захист Батьківщини, застосували правку до закону і дали на одну групу вище, ніж дали б цивільному [cт. 7 Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні”. — Авт.]. Військовий без ноги отримує таку саму групу інвалідності, як діабетик? Ви серйозно? У мого чоловіка, як і в інших людей з ампутаціями, немає шансів на одужання. Я вважаю, що це віконце для корупції, тому й не дають за замовчуванням першу групу. МСЕК грається з військовими. Коли ми були в госпіталі, туди просочилась якась жіночка, яка обіцяла “всьо порєшать”, роздавала візитівки. Ми вже виписалися, а вона писала у вайбері й пропонувала допомогти зробити першу групу за 6000 доларів», — розповідає Віталія Іващенко.
Вячеслав Щербина, МСЕК, ІІ група
Воювати із системою в Україні було ніколи: реабілітація, яку пропонували на заході України державним коштом після протезування, була «для галочки». Вячеславу дали каремат, м’ячик і сказали: займайся. Тому сім’я виїхала до Польщі. Віталія знайшла центр безкоштовної реабілітації, чоловік відвідував тренажерний зал і пропрацьовував кінцівку після ампутації, ходив на спеціальні масажі.
Звернулися по довідку про групу інвалідності європейського зразка, аби була можливість паркувати автівку на відповідних місцях. Рішення про групу в Польщі приймає сімейний лікар. На відміну від української МСЕК, йому не потрібні стоси документів, тільки переклад висновків українських колег. У країні, яка не повинна визнавати ветеранів-сусідів і віддячувати їм, український військовий отримав першу групу інвалідності майже автоматично: чоловік зайшов до кабінету сімейника, той сказав одну фразу: «Я все бачу».
Вячеслав Щербина, Польща, І група
За якийсь час Віталія забрала медичний висновок про І групу інвалідності свого чоловіка. Але він актуальний виключно для Євросоюзу, в Україні він не чинний.
Як не парадоксально, медичні документи й довідки, які видають країни ЄС, в Україні можуть бути лише підставою звернутися до сімейного лікаря для додаткової діагностики й лікування або огляду на МСЕК, аби встановити чи підтвердити групу інвалідності. Тож питання гармонізації документообігу медичних форм і висновків між Україною та ЄС є одним з нагальних.
Третя група в Харкові, друга в Києві
Харків’янин Дмитро Олійник торував шлях визнання інвалідності майже два роки. Він став на захист міста першого дня повномасштабної війни у складі підрозділу Kraken, нищив псковський десант у школі №134 на вулиці Шевченка: 27 лютого 2022 року кадрові російські військові невеликими групами проривалися до міста, одна забарикадувалася у школі. До ночі точився бій, школа спалахнула, оборонці Харкова вирішили виходити. Коли пролунав вибух, уламки, вірогідно, від РПГ влучили Дмитрові в стегно. Відтоді його нога всихає. Він сильно шкутильгає, його поранена нога виглядає ніби дитяча порівняно зі здоровою, вона на кілька розмірів менша.
«Мене відвіз побратим у лікарню. Там прооперували, два уламки дістали — потрапили в мʼяку частину стегна, кістку не зачепило, але почався тромбоз артерії. Одна вена, яка відповідає за відтік крові, закрита. Якщо зняти компресійну панчоху, наливається, темніє, кров туди йде, а відтоку немає і нога холодна завжди. Коли кров не надходила, відбулася ішемія — відмирання нервів», — згадує Дмитро.
Дмитро Олійник
Оперативні втручання в Харківській обласній лікарні, Інституті невідкладної хірургії ім. Зайцева, військовому шпиталі, Інституті Шалімова — загалом 15 операцій. Згарячу доброволець Олійник навіть не хотів, щоб його списували, не розумів свого діагнозу, мріяв повернутися до війська. Але потім збагнув: нога зменшується в обсязі та вкорочується. Медицина безсила.
З діагнозом «стійка комбінована ішемічна нейрогенна контрактура правого і лівого суглоба…» він кілька місяців був на сильних наркотичних знеболювальних, спав по кілька годин на добу.
Діагнози Олійника — це непридатність до військової служби. Його нога зафіксована хірургічно, аби під час ходи стопа не підгиналась і раптово не падала. У 2022-му він отримав III групу інвалідності на рік, і тоді ще гадав, що якимось чином зможе знадобитися українській армії. Сперечатися того разу з висновком медико-санітарної комісії Дмитро не став. Через 10 місяців зрозумів, що нога регресує. Із милицею прийшов на засідання комісії в тому самому складі, з тією самою головою, що й минулого року.
«Вирішив я йти на ту МСЕК самостійно, щоб отримати другу групу. Не питали нічого, сказали тільки: “Раздевайся”, — згадує Олійник. — Чому людина на державній посаді розмовляє російською? Вона знала, що я військовий, усі папери мала, виписки, електроміографію. На все це мовила: “Это все неважно, я убедилась, что нога у вас на месте”.
Вікторія Тимошевська каже, що в чинній нормативній базі функціональність не враховується: «Не дуже компетентний лікар дивиться: нога ж є? Є. А як вона функціонує — його не цікавить». Це питання мало б вирішити поєднання вже згаданих Міжнародного класифікатора хвороб і Міжнародного класифікатора функціональності (докладніше про них далі).
Вікторія Тимошевська
«Є випадок, коли комісія в цьому ж складі давала третю групу військовому без ноги до коліна, — продовжує Дмитро. — Він не апелював, “вирок” був на рік. Голова комісії заявила, що краще було б, щоб мені ногу відрізали, тоді мав би другу групу. Я ж до неї не прийшов просити грошей, я прийшов з тим, що мені гарантовано законом».
Він нагадав голові комісії норму статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», але вона після консультації з юристами повідомила, що це стосується лише людей з ампутованими кінцівками.
Що насправді написано в цій нормі закону: «Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час відсічі і стримування збройної агресії РФ, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин)… група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності».
Це означає, що всім захисникам призначають групу інвалідності на одну вищу, ніж з аналогічним діагнозом у цивільного.
Про що досвід Дмитра? Про те, що голова однієї з найбільших МСЕК України або не знала, або не хотіла застосовувати до військового законодавчо прописану норму. Чому? І як часто спрацьовувала її вибірковість? Чи часто поранені знаходили сили оскаржувати її рішення? Чи доводилося комусь платити за те, аби МСЕК виносила рішення за законом? Попри велику кількість історій зі скаргами, серйозних кадрових змін у МСЕК не було.
У Коаліції за соціальну інклюзію переконані: у МСЕК і ВЛК має бути постійна ротація спеціалістів. Працюючи роками на одних і тих самих місцях, фахівці професійно деформуються й утворюють корупційні мережі.
Документи Дмитра Олійника
Олійник не погодився з III групою інвалідності, написав відповідну заяву з вимогою передати його медичну справу до Києва. Він уже звільнився із ЗСУ, його зняли з військового обліку, а в жовтні 2023-го столична МСЕК встановила йому другу групу інвалідності довічно. Тихо, без принижень.
«І тепер я буду вимагати, по-перше, вибачень, по-друге, заміни голови харківської МСЕК, бо я бачу на її посаді військовослужбовця або людину з медичною освітою, яка може нормально оцінювати ситуацію. Я хочу, щоб ми не були непомітними. Буду боротися, мені втрачати нічого. Мати померла після мого поранення, зупинилося серце», — каже захисник Харкова.
Мрія Дмитра – щоб в Україні з’явився зрозумілий “путівник” для пораненого військового, адже у ЗСУ багато військовослужбовців без освіти, яка дає юридичну грамотність. У його розумінні це може бути брошура, яка починається словами “ти пішов служити” і включає розділи “евакуація”, “лікування в Україні та довідка про поранення”, “ВЛК”, “лікування за кордоном”, “встановлення групи інвалідності”.
Цифровізацією проходження ВЛК займається громадська організація «Принцип», яка також входить до Коаліції за соціальну інклюзію. Її у лютому 2023 року заснували правозахисниця Любов Галан з адвокатом Масі Найємом. Люба говорить, що повномасштабне вторгнення стало крижаним душем не тільки для оборони України, а й для ветеранської політики України. “Принцип” сповідує повагу до військових як основу взаємодії держави з ветеранами, тож експерти ГО разом із Мінцифри створили навігатор для поранених бійців та їхніх сімей.
Дмитро Олійник
«Яку відповідь держава собі дає на питання, для чого дбати про ветеранів?
Здається, що ми за ці роки забули і про вдячність, і про прагматичні речі, наприклад про те, як ми підкріплюємо престиж військової служби. У людей, які повертаються, має бути якась мотивація створювати щось для того, щоб держава вижила. Крім того, люди мають відчувати, що вони після завершення служби не є списаним і відпрацьованим матеріалом», – говорить Галан.
Щодо навігатору для військовослужбовців, створеного «Принципом», Дмитро Олійник говорить: «Як спільнодієвий інструмент він мені сподобався, але завжди залишається людський фактор на кшталт “командир сказав інакше”, і таких відповідей у навігаторі уже не знайдеш».
Історія Дмитра деморалізувала не одного військового. «Після Олійника не вірю, що мені взагалі дадуть якусь групу. Фактично він залишився без ноги, а у мене кінцівки вціліли», – каже поранений морський піхотинець Вадим. Цю зневіру міг би подолати постійний контроль якості роботи ВЛК і МСЕКів та відповідні рішення в разі порушень.
Вікторія Тимошевська говорить, що і в ВЛК, і в МСЕК є система оскарження, але немає належної зовнішньої оцінки системи якості, ефективності і прозорості. Людина, не задоволена висновком комісії ВЛК чи МСЕК, може оскаржити рішення у відповідному вищому органі. Але зовнішнього незалежного органу перевірки якості, прозорості, зрозумілості роботи — немає.
«Це потрібно не для покарання лікарів, а для того, щоб вдосконалювати, вивчати ці помилки і шукати способи їх запобігання, — говорить Вікторія. — Люди, які приймають рішення по всій Україні, мають керуватися одними й тими ж настановами, — говорить експертка. — А у нас немає бази, яка б дозволяла аналізувати і ретроспективно показала, що люди з певними діагнозами отримують таку-то групу інвалідності. Щоразу є лише субʼєктивна оцінка, своє тлумачення”.
Обмежена придатність
Усі кейси ветеранів про шлях після поранення різняться кількістю зібраних стосів документів, вироком медичних комісій, ступенем образи на бюрократію.
38-річний киянин Володимир пішов добровольцем у військкомат у перший день повномасштабної війни, потрапив до Сил спецоперацій. Узимку 2023-го під Бахмутом отримав поранення в ногу, 14 осколків залишилися у м’яких тканинах, їх не стали виймати, особливо ті, що поруч із нервовими відростками. Коли виписався з лікарні, став ходити до ВЛК, як на роботу: йому мали визначити ступінь придатності.
О п’ятій ранку зайняти чергу, бо людей дуже багато, отримати талони до кабінетів різних лікарів. Кожен із них мав надати своє суб’єктивне бачення його придатності для подальшого проходження служби і відповідний папірець з “вироком”.
“Одному фізично впоратись дуже складно, особливо хлопцям не місцевим, які у Києві винаймають житло. Прийшов о восьмій – потрапиш до лікаря не раніше п’ятнадцятої години. Терапевт приймає одну людину на годину, у коридорах немає де сидіти. Поруч навіть оренда на квартири зросла, бо попит великий, багато поранених винаймають житло. Ніякої цифровізації на ВЛК немає, усі з цими папірцями, талонами. Ще й відділення розкидані по території, до торакального хірурга треба йти в окремий корпус. От якраз він написав мені, що я придатний до служби, тоді як інші лікарі говорили: відновлення нервів – тривалий процес. Я не можу швидко ходити, бігати взагалі не про мене, у легенях накопичується рідина, бо звідти теж не витягли осколок. Невролог теж написав “придатний”, хоча додав, що з ногою “х..ня”. Далі терапевт дивиться на усі записи колег, він останній у цій плеяді лікарів, розуміє, що я не можу повернутися в частину і дає мені відпустку на місяць. Аби за 30 днів я знову повернувся на друге коло ВЛК”, – згадує Володимир.
Дещо змінилося з часу історії Володимира: створення електронних черг на ВЛК у десяти містах країни (Київ, Львів, Вінниця, Одеса, Харків, Житомир, Чернівці, Рівне, Біла Церква, Дніпро). Але комісії все одно працюють лише в окремі години і дні, і військовим доводиться так чи інакше довго чекати. Ще до роботи ВЛК стали залучати цивільних лікарів. Раніше ВЛК були акредитовані при військових частинах, тепер же цивільні заклади охорони здоров’я можуть розгорнути свої бази та укласти договори з ТЦК СП. Та, знову ж таки, ці лікарі не отримали додаткового навчання. Тож це «додало рук», але не змінило принципово підходу.
Наступного разу уже досвідчений ветеран ішов із повним пакетом документів, мало стояв у чергах і раптово потрапив до іншого невролога. Він подивився, що провідність нерва порушена на 42% і написав, що Володимир обмежено придатний.
“У моєму стані за місяць нічого не змінилося, просто інша людина подивилася мої документи. Заключне слово терапевта повторило те, що написав невролог: таким чином я став обмежено придатним. Згодом командир прийняв рішення про переведення мене на небойову посаду, у межах ССО працюю інструктором. Поки можу бути корисним Україні – буду займатись”, – каже Володимир.
Попереду в нього висновок МСЕК щодо відсотка втрати працездатності, на основі чого мають призначити виплати. Він би дуже хотів, аби усі поранені військові мали правовий навігатор, бо у військових частинах та шпиталях мало що пояснюють. Як колишній айтівець упевнений, що можна швидко оцифрувати нормативну базу, знищити паперові дублюючі документи, виписати алгоритм шляху пораненого.
Тимчасовий новий керівник Мінветеранів. Що відомо про Олександра Порхуна та як його оцінює спільнота
“Щоб не сталося такого, як у мене. Не написав рапорт на оздоровлення? Ну це твій про..б”, – сміється інструктор Сил спецоперацій.
Не такий позитивний через статус “обмежено непридатний” сержант однієї з бригад, що зараз виконує завдання на Півдні України. Йому видається, що у МСЕКах по всій Україні є якась негласна команда — не присвоювати групу інвалідності, якщо є рішення про обмежену придатність. Бо це може призводити до протиріччя з законом про мобілізацію: з одного боку, не можна мобілізувати людей з інвалідністю, а з іншого боку, військових з інвалідністю не демобілізують, не списують у військових частинах.
В Україні ВЛК та МСЕК послуговуються радянським класифікатором хвороб, тоді як цивільна медицина уже давно послуговується Міжнародною класифікацією.
“Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) переглядається раз на 2-4 роки, перевстановлюються коди захворювань, — пояснює Тимошевська. — Захворювання і функціональність не дорівнюють одне одному, з одним і тим самим діагнозом дві різні людини можуть мати цілком різні потреби й можливості. Відповідно, саме в поєднанні двох кодів мав би поставати висновок про обмеження і потрібну допомогу: наприклад, фізичну, мовленнєву чи ерготерапію. Усі сфери життя людини кодуються в індивідуальний реабілітаційний план. Користуватися цими класифікаторами мали б вміти і лікарі первинної ланки, і вузькі спеціалісти (напр, травматологи, неврологи). Адже МСЕК, по суті, дивиться «на папірці» (на висновки спеціалістів), а не на людину.
Отже, заклади охорони здоровʼя мали б орієнтуватися не на національний класифікатор хвороб, а на Міжнародну класифікацію, люди мають отримувати діагноз, закодований за МКХ. Але в 402 наказі МОЗу класифікація стара: вони в чомусь подібні, але відрізняються.
Тому коли лікар пише, що людина обмежено придатна, це лишає велику дискрецію для представників ТЦК і командирів частин щодо подальшого залучення цієї людини».
В ідеалі мало б відбутися об’єднання МКХ11 і МКФ (Міжнародний класифікатор функціональності). Над побудовою системи впровадження МКХ працює консалтингова компанія Civitta.
«Припустімо, я лікар комісії, в мене є пацієнт інсулінозалежний, але відповідальний, молодий, користується інсуліном регулярно, контролює свій стан, ніяких вторинних наслідків діабету з точки зору судин, зору, нирок, цю людину записано обмежено придатною, — говорить Тимошевська. — Що це означає для мене? Це означає, що він/вона може виконувати певні військові задачі в умовах, де йому має бути забезпечена постійна наявність інсулінів в тих дозуваннях і формах, у яких він/вона має їх отримувати.
Дійсно, ця людина може виконувати функції, наприклад, логістичні, але не бути на “нулі” й іти на завдання на три доби з можливістю затриматись. Тому це скоріш за все тилові посади де є безперервний доступ до лікування; з зоні безпосередніх бойових дій забезпечити безперервний доступ до лікування з дотриманням всіх вимог до зберігання ліків практично дуже складно ( майже неможливо).
Ветеран полку «Азов» в реабілітаційному центрі в Києві, 2 листопада 2022 року.
Так само і людина, яка, скажімо, отримала ампутацію нижньої кінцівки. Якщо людина запротезована і виявляє бажання, то вона може продовжувати нести службу. З точки зору лікаря, приймаючи рішення про обмежену придатність, я не роблю помилки, ніякого злочинного наміру немає».
Часто виникає питання про те, чому групу інвалідності треба щороку підтверджувати, люди з ампутаціями кажуть: «у мене що, нога за рік відросте?» Насправді, говорить Тимошевська, резон в цьому є: «Скажімо, людина втратила ногу — в перші місяці вона практично несамозарадна, в кращому випадку ходить на милицях, а скоріше — пересувається на візку. Втім, після успішного протезування людина повертає собі здатність рухатися, отже, це справді інакша функціональність. А от якщо протезування було невдалим і пізніше розвинулися ускладнення — навпаки, функціональність знижується і така людина потребуватиме додаткової реабілітації та допомоги, і це має врахувати лікар”.
Інша річ, якщо людина, наприклад, втратила зір так, що його неможливо відновити: тут щорічне підтвердження буде лише знущанням.
Що далі?
Поки що в Україні відсутня спільнота ветеранів, тому що демобілізації не було, до цивільного життя повертаються здебільшого військові, які пережили поранення. У майбутньому до цього кола долучаться усі військовослужбов(и)ці, а також їхні родини, які стануть родинами ветеранів.
Навесні 2023 року низка громадських правозахисних організацій створила широку коаліцію, яка має на меті змінити парадигму роботи МСЕК/ВЛК та забезпечити військовослужбовцям вільний доступ до якісних медичних послуг зі збереженням гідності. Співтворцями Коаліції стали фундація “Здорові рішення для відкритого суспільства”, ГО “Принцип”, ГО “Юридична сотня”, БФ “Пацієнти України”, Український центр охорони здоров’я, УГСПЛ, Громадянська стійкість, УГСПЛ, UHC, БФ Ліга Сильних та ГО Fight for right.
Незалежні експерти мають на меті змінити суспільний договір щодо включеності ветеранів російсько-української війни у суспільство. Це не, умовно, про лавочки під будівлями ВЛК та МСЕК, а про зміну парадигми ставлення до ветеранів і загалом — побудову суспільства, де кожен і кожна зберігають гідність як у здоров’ї, так і в хворобі.
Поки стейкхолдери будуватимуть стратегію, сотням тисяч не залучених до цього українців є над чим подумати. Не помічати ветеранів та їхні родини, як це відбувалося під час АТО/ООС, не вийде. У кожній сім’ї, на кожному поверсі багатоповерхівки уже є сім’ї, дотичні до бойових дій. Це досвід і травма національного масштабу. Ми сильні тоді, коли можемо відчувати біль один одного.
“Я служив і робив свою роботу добре. Чому держава робить свою роботу погано?” Через що проходять ветерани і їхні сім\’ї
