Почнемо з найголовнішого — власне переговорів про припинення війни. За інформацією агенції Bloomberg, Дональд Трамп хоче досягти припинення вогню в Україні у максимально стислі строки — уже до Великодня, який цього року припадає на 20 квітня. Спецпредставник президента США генерал Кіт Келлог стриманіший у обіцянках і вважає, що війну треба завершити швидше, ніж за рік.
Українські артилеристи за роботою
У будь-якому випадку ми бачимо, що американці хочуть швидких результатів. Звідти й поспіх в організації спілкування Трампа з Путіним, й ціла низка заяв президента США і його посадовців з явною метою сподобатися Кремлю, й небажання бачити європейців за столом перемовин, й зустріч з росіянами в Саудівській Аравії.
На жаль, поспішаючи почати розмову з РФ, адміністрація США, вочевидь, не розробила ані чіткої стратегії на перемовини, ані навіть приблизної візії, як мали би виглядати параметри сталого миру, які б влаштували Україну і на які могла б погодитися Росія. Логіка Дональда Трампа у 2025-му, схоже, приблизно така ж, як у Володимира Зеленського зразка 2019 року: треба сісти за стіл, щоб сторони виклали свої вимоги, а тоді “зійтися десь посередині”.
“У наших американських партнерів немає якогось єдиного плану, є різні варіанти та різні ідеї — як прийнятні для нас, так і неприйнятні, — розповів LB.ua український дипломат, близький до перемовин. — Вони (представники команд Трампа, — LB.ua) часто суперечать один одному, створюючи надто багато хаосу”.
Ще один співрозмовник, близький до Офісу президента України, додав, що ситуацію ускладнює конкуренція між представниками команди Трампа, яким президент США доручив або дозволив займатися темою перемовин.
“Кожен з них приходить до президента Трампа зі своїми ідеями, які часто суперечать одна одній”, — зазначив він.
Жертвою такої конкуренції уже став спецпредставник президента США по Україні та Росії Кіт Келлог, якого технічно посунули на другий план. В тому числі, як припускають наші співрозмовники, через “надто проукраїнську”, з погляду оточення Трампа, позицію. Опоненти Келлога зіграли витончено: The Washington Post, одне з “улюблених” видань трампістів, на початку лютого опублікувало статтю про те, що донька генерала допомагає Україні від початку повномасштабної війни, а сам він також може мати певні симпатії до України.
Кіт Келлог
Окрім відсутності “єдиного голосу” у партнерів, найбільш проблемним (станом на зараз) питанням у комунікації з американською адміністрацією є, за словами наших співрозмовників, небажання Вашингтона давати будь-які гарантії безпеки Україні. Навіть у контексті гучної угоди про надра.
“Драфт угоди, який привіз до Києва Бессент (міністр фінансів США, — LB.ua) взагалі не містив жодного пункту про безпекові гарантії. Жодного! — розповів згаданий український дипломат. — Натомість там справді партнери прописали передачу їм 50% надр з корисними копалинами. На наші запитання, а де, власне, гарантії безпеки від США, вони відповіли, що американські компанії, які прийдуть в Україну, самі по собі є максимальною безпековою гарантією”.
Саме обговорення угоди (меморандуму) про корисні копалини перетворилося у квест: первинний текст документу міністр фінансів США передав 12 лютого, а вже у п’ятницю, 14 лютого, коли мала відбутися зустріч Володимира Зеленського з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом на полях Мюнхенської безпекової конференції, українська делегація мала би передати свої зауваження до угоди.
Зауважень було чимало. Крім відсутності у документі безпекових гарантій запитання викликали й запити американців. Як розповів The Washington Post поінформований представник української влади, адміністрація США, фактично, наполягала “на контролі над більш широким спектром копалин, включаючи рідкісні метали та важливі елементи, такі як літій, графіт і уран, які іноді можна сплутати з рідкісноземельними елементами”.
Такі надмірні апетити Білого дому українську владу відверто здивували: у Києві традиційно вважали, що вимога щодо надр є, передусім, грою на внутрішньоамериканську аудиторію, адже Дональд Трамп неодноразово обіцяв виборцям, що не допомагатиме Україні безкоштовно.Проте, президент США, ймовірно, справді розглядає подальшу підтримку України як інвестицію, що має принести цілком конкретні дивіденди.
“Тепер Трамп бачить Україну інакше. Ці люди (українці, — LB.ua) сидять буквально на золотій жилі. Я показав йому (Дональду Трампу, — LB.ua) карту, — заявив у Мюнхені сенатор-республіканець Ліндсі Грем, близький соратник Дональда Трампа. — Нам буде що захищати. У нас буде економічний інтерес в Україні, якого ніколи не було. І це — кошмар для Путіна”.
В пʼятницю на українців чекав ще один раунд “турборежиму по-американськи”: отримавши близько 10-й ранку українську версію документу, американці повідомили, що мусять вивчити її, а тому переносять заплановану зустріч Володимира Зеленського з Джей Ді Венсом на 17.00. І що вона відбудеться лише у випадку фінального підписання меморандуму про надра.
Такий агресивний підхід, мабуть, є цілком прийнятним для ділових переговорів, але навряд чи є доречним у міждержавних стосунках. Як, до речі, й вимога Білого дому компенсувати надрами надану раніше допомогу Україні.
У підсумку, угоду не підписали, а зустріч таки відбулася. Співрозмовники LB.ua оцінюють її як позитивну: віцепрезидент США говорив про потребу сталого миру та уважно слухав пропозиції української сторони.
Зустріч Президента України Володимира Зеленського з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом, 14 лютого 2025 року на полях щорічної Мюнхенської конференції з безпеки
“Білий дім розуміє, що важливо підтримувати Україну надалі, — розповів співрозмовник, близький до ОП. — Тому нас запевнили, що всі заплановані при попередній адміністрації пакети допомоги будуть виділені. Подальша допомога залежатиме, в тому числі, від угоди по копалинах”.
Втім, вже 16 лютого речник Ради національної безпеки Білого дому Брайан Г’юз зазначив, що “президент Зеленський недалекоглядно поставився до чудової можливості, яку адміністрація Трампа надала Україні”.
А спецпредставник президента США з питань Близького Сходу Стів Віткофф того ж дня дуже наочно відповів на запитання про те, чи є Україна рівноправним представником перемовин (12 лютого Дональда Трампа запитали про це на пресконференції і він ухилився від відповіді, назвавши питання “цікавим”). Вітхофф заявив, що вирушає до Саудівської Аравії разом з радником з питань національної безпеки Майком Волтцом для переговорів з представниками РФ.
Україну при цьому про зустріч не попередили. (Те, що Зеленський у ці дні відвідає Саудівську Аравію — збіг, його візит є плановим).
“Україна про це нічого не знала. А Україна розцінює будь-які переговори про Україну без України (такими), які не мають результату. І ми не можемо визнавати будь-які речі або будь-які домовленості про нас без нас. І ми не будемо такі домовленості визнавати”, — заявив президент України.
Ще одна велиезна проблема, яка виразно проявилася у Мюнхені, — ставлення нової американської адміністрації до європейців: Джей Ді Венс розповів лідерам континенту, що основна загроза для європейців — не від Росії та Китаю, а від самої Європи через слабкість їхнього демократичного укладу (при цьому майже нічого не сказав про російську агресію).
Джей Ді Венс аід час виступу у Мюнхені
Чого варта наша демократія? Перший день Мюнхена
Кіт Келлог, у свою чергу, заявив, що не бачить представника ЄС за столом перемовин між Україною та Росією. (Згодом держсекретар США Марко Рубіо висловився за участь представника Європи у переговорах).
Після почутого президент Франції запросив на термінову зустріч лідерів Великої Британії, Німеччини, Польщі, Італії, Нідерландів, Іспанії та Данії (представлятиме країни Північної Європи), а також генсека НАТО і президента Європейської Ради, щоб обговорити ризики, пов’язані з ймовірним зменшенням військової присутності США на континенті, можливою відмовою Вашингтона продовжувати підтримку України, а також зі спробами Білого дому якомога швидше домовитися з РФ.
“Ймовірно, наші європейські партнери почули за закритими дверима від Джей Ді Венса та інших американських гостей, того ж міністра оборон Хегсета, щось таке, що потребувало негайного обговорення”, — припустив співрозмовник LB.ua, близький до ОП.
“Ми їх дуже просимо не загострювати публічні стосунки з американською адміністрацією, — додав згаданий український дипломат. — І, тим більше, не йти на конфронтацію, на якісь обміни публічними заявами”.
“Єдине, що (Європа) має зробити, — це дати Україні якомога більше, щоб вона могла краще сказати “ні” пропозиціям, які спробують запхати їй в горло (США та Росія), — заявив Financial Times західний чиновник, ознайомлений з переговорами.
На тлі агресивної риторики США заяви міністра закордонних справ Китаю Ван Ї у Мюнхені були взірцем конструктивності: він говорив про повагу до міжнародного права і територіальної цілісності, про те, що європейці обов’язково мають бути за столом переговорів з Росією. Власне, китайська риторика у таких випадках завжди є майже бездоганною, чого не можна сказати про дії Пекіна, який за останні три роки став головним споживачем російських енергоносіїв, наповнюючи бюджет РФ нафтовими та газовими юанями, допомагаючи обходити санкційні обмеження та постачаючи ресурси і технології для російського ОПК.
На зустрічі з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою Ван Ї, за інформацією наших джерел, нібито передав послання: Росія готова до переговорів і хотіла б “стійке рішення”.
Андрій Сибіга і Ван Ї
Хоч наш співрозмовник, близький до ОП, переконаний, що таке послання слід сприймати не інакше, як “фальшиву демонстрацію конструктивності з боку РФ”.
“А також, як спробу наперед забезпечити собі алібі на випадок, якщо переговори з американцями зазнають фіаско: мовляв, ми були готові до “стійкого рішення”, не погодилася Україна”, — сказало наше джерело.
Що далі?
Чекаємо новин з Саудівської Аравії.
Чекаємо рішень європейських партнерів за підсумками консультацій у Парижі.
Чекаємо рішень, які, ймовірно, ухвалять лідери держав, що приїдуть до Києва 24 лютого. Українська влада сподівається, що вдасться не лише зібрати дуже представницький саміт, а й напрацювати спільне бачення щодо закінчення війни, яке можна буде пред’явити Дональду Трампу як консолідовану позицію України та її партнерів.
