Катерина Рашевська
Нова мітла
Відомо, що тему українських дітей, яких украла Росія, порушували на переговорах зі США в Ер-Ріяді. Якою є позиція в цьому питанні нової команди? Що змінилося або змінюється?
Коли на виборах президента США переміг кандидат від Республіканської партії, то особисто в мене не було передчуття якогось кардинального розвороту в цій темі. Ну бо для республіканців діти, сім’я, релігія — одні з ключових цінностей.
Але…
Потім стало відомо про низку рішень щодо скорочення або й припинення фінансування різних програм, що йшли через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). І від цього постраждали деякі неурядові організації в Україні, які, наприклад, надавали послуги з психосоціальної адаптації дітей чи навіть були залучені до процесу їх повернення або реінтеграції. Тому, відверто кажучи, тут стався неприємний сюрприз.
А потім ще один — припинення фінансування Єльської лабораторії гуманітарних досліджень.
Точніше їхньої програми, яка стосувалася документування злочинів проти українських дітей.
Катерина Рашевська
Вони скоротили саме цю програму?
Це велике питання, бо в американській пресі я зустрічала різного роду формулювання. Але з того, що бачила на їхньому офіційному сайті в березні 2025-го, то вони доволі динамічно працювали в контексті інших збройних конфліктів — наприклад, по Палестині, Ємену, Лівану. Тобто фактично робота триває, просто припинили активності, пов’язані з ідентифікацією українських дітей. Нині їх відновили на шість тижнів з єдиною метою — передати зібрану інформацію до appropriate bodies. Це цілком логічно перегукується із заявами американської сторони про «підтвердження підтримки зусиль щодо повернення українських дітей”. Водночас це стандартна процедура під час закриття програм.
І знову в пресі ви побачите: дані передадуть Європолу, Держдепу. Але мені здається, що в цьому випадку компетентними органами є передусім органи України, бо, власне, це наші діти, наші громадяни, частина з них узагалі має статус дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Закриття програми загалом підриває можливості ідентифікувати наших дітей, депортованих або переміщених Росією?
Тут інше питання. По-перше, зараз важливо провести аудит усієї доказової бази, яку вдалося зібрати нашим партнерам. А по-друге, допустити знову таку ситуацію, коли в якоїсь неурядової організації, в нашому випадку в Єльської лабораторії гуманітарних досліджень, є відомості про 30 тисяч українських дітей (я цитую цифру з інтерв’ю Натаніеля Реймонда) і це якась унікальна база, яку можна втратити через видалення, — ну це просто ганьба. У будь-якому разі головним депозитарієм і розпорядником такої інформації має бути Україна.
Катерина Рашевська
І що буде далі в контексті цих тривожних дзвіночків? Приміром, з участю США у Міжнародній групі з розслідування воєнних злочинів РФ в Україні, зокрема депортації українських дітей?
Насамперед нам зараз варто критично ставитися до будь-яких новин про внутрішню політику США або зовнішню, у тому числі про їхню участь у Міжнародній коаліції з повернення дітей або у Спільній розслідувальній групі, яка документує воєнні злочини, злочини проти людяності. Бо ось була новина про те, США вийшли з Міжнародного центру розслідування злочину агресії — і почалося: все, депортацію українських дітей більше ніхто не документує, докази не збиратимуть. Але це, знаєте, як солоне і гостре. Оскільки агресія — це один міжнародний злочин, а воєнні злочини, у тому числі депортація українських дітей — це зовсім інше.
Маємо розуміти, що членство США в організації, що документувала злочин агресії, — це було щось безпрецедентне й унікальне. Із серії очевидного і неймовірного. Оскільки їхнє ставлення саме до цього міжнародного злочину, до речі, як і в дуже великої кількості інших держав-наших партнерів, досить специфічне. І той відкат, який ми спостерігаємо, — відсутність у резолюції Генасамблеї ООН, запропонованій Штатами, згадки про Росію як агресора, про засудження агресії, — це просто повернення до їхньої стандартної лінії в зовнішній політиці.
Водночас наскільки мені відомо, анонсу про те, що США вийшли зі Спільної розслідувальної групи, не було, як і про вихід з Міжнародної коаліції з повернення українських дітей.
Але все якось дуже непевно?
Маємо інший приклад — з Міжнародним кримінальним судом. США з 2023 року передавали їм докази, які стосуються депортації українських дітей. Не знаю, чи це триватиме за нової адміністрації. Важко уявити, як в умовах санкційного тиску на МКС з боку США американці раптом продовжать це робити. Тому, на жаль, зараз МКС у дуже скрутному становищі.
Катерина Рашевська
Проте сподіваюся, що саме розслідування триватиме, його темпи не зміняться і ми вийдемо бодай на якісь проміжні рішення. Але люби, боже, правду. Не буде гарним кейс про депортацію, якщо в ньому фігуруватимуть 33 дитини — це ті, яких підтвердила Вірджинія Гамба, спецпредставниця генсека ООН, відповідальна за захист дітей у зонах конфліктів. Або близько двохсот, яких підтвердила Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні. Це зовсім маленькі цифри. І якщо МКС оперує тими самими даними, то отримати рішення проти Марії Львової-Бєлової (а я думаю, що щодо неї МКС буде сміливішим) не те щоб зовсім неможливо. Але навіть якщо воно буде, то його важко оцінити. З одного боку, це ніби підтвердження міжнародного злочину. А з іншого боку, це м’яч на поле РФ і її пропаганди про те, що ми набрехали про масштаби й узагалі нам довіряти не можна. Бо рішення МКС вони все одно не виконуватимуть.
Ми оперуємо цифрою 19 546 дітей, яких Росія депортувала або примусово вивезла і яких ми змогли верифікувати. Водночас на окупованих територіях, приміром, процес вилучення дітей із сімей триває. То чому цифра не змінюється?
Зараз цим реєстром зайнялося Міністерство юстиції. Воно чистить його. Дивиться, можливо, вже хтось досягнув повноліття або статус дитини як депортованої чи примусово переміщеної змінився або не підтвердився. Тобто складають такий список, яким справді можна послуговуватися в інтересах повернення українських дітей. І далі ми побачимо оновлену цифру.
Чому цифра, скажімо, не росте? Бо часто дуже важко ідентифікувати дитину. І коли росіяни вказують, що вони передали якихось дітей у російські сім’ї, то можуть згадувати якусь цифру, але без персональних даних. Що ти в такому разі додаси в той реєстр? Порожні клітинки з номером? Дійсно, трошки фруструє те, що вже два роки ми говоримо про 19 546 дітей. Але пропоную подивитися на іншу цифру — 1 256 дітей, яких ми повернули з окупації, з депортації, з примусового переміщення. Ця цифра росте. І оце великий позитив.
Момент повернення депортованих РФ дітей додому
Як Росія може скористатися моментом цієї невизначеності в подальших діях США?
Зараз існує велика загроза, що Росія зможе просувати власну візію. Приміром, Дональд Трамп заявив, що він ніколи не знав про депортацію дітей, про її масштаби, а тепер, як дізнався, був сильно вражений і допомагатиме. Але людині, яка не дуже в темі, можна нав’язати будь-які наративи. А в їхньому продукуванні російська пропаганда, на жаль, дуже потужна. У брехні, яку вони створюють, є частина правди або спотвореної реальності, і тому в неї легко повірити. Особливо зважаючи на те, що Україна перебуває в невигідному становищі, адже діти під контролем Росії і розповідати вона можна все, що завгодно. Приміром, що вони не хочуть повертатися додому, що вони не знають тих законних представників, які за ними приїжджають, що вони люблять РФ і тепер вважають її батьківщиною, мають російське громадянство, що хочуть там жити. Це я не свої припущення транслюю, це ті наративи, які вже активно просувають.
Тобто чи не найбільший ризик у тому, хто і яку картинку сформує у президента США?
Що росіяни розповідають американській стороні з цієї теми, можна лише припустити. Але дуже позитивно те, що саме ми порушили питання депортованих дітей на переговорах, хоча гуманітарних аспектів, які можна було б обговорювати, дуже-дуже багато. Україна продовжує казати, що для нас це пріоритет. Насправді це важливо і в контексті українського суспільства. Бо як можна жити в країні, з якої вкрали дітей і вона не зробила все, щоб їх повернути, про це всі забули, загалом життя пішло за кримським сценарієм?
Під час технічних консультацій в Ер-Ріяді, можу припустити, Україна оперувала списком дітей, яких Росія має повернути першочергово. Це діти у стані надзвичайної вразливості: сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, яких росіяни вилучили із сім’ї вже на окупованій території. А це означає, що дитину може взяти під опіку якась родина з Новосибірська, вивезти її туди і потім цю дитину не знайдеш. Бо хоча опікун і не має права, за російським законодавством, змінювати персональні дані, але ми вже стикнулися з такими випадками. І росіяни подавали це під соусом: ой, ця дитина так полюбила прийомних російських батьків, що вирішила змінити прізвище на їхнє. А коли дитині виповнюється 14 років, то за згодою піклувальника взагалі можна все змінити. Тож якщо треба буде приховати дитину, вони це успішно зроблять.
Катерина Рашевська
Тобто ще раз — ми вкотре озвучили проблему й запропонували рішення, тому чекаємо на якісь зрушення. Бо спочатку мають бути маленькі кроки, щоб зрозуміти, наскільки добра воля РФ, а потім уже переходити до якихось глобальних речей. Мені сподобалася позиція радника з національної безпеки США, який сказав, що повернення українських дітей має розглядатися як захід з побудови довіри між сторонами. Ми це постійно просували в комунікаціях з американською стороною, намагалися показати: як повірити РФ, що вона дотримуватиметься якогось перемир’я, адже вона не може виконати навіть маленький спектр зобов’язань, у розробці яких активно брала участь і які взяла на себе майже сто років тому.
А є ж такі діти, яких ми або повертаємо зараз, або не повертаємо ніколи. Скажімо, маленькі діти з Херсонського обласного будинку дитини, яких навіть за заявами росіян 20 зі 48 вже передали в російські родини. Думаєте, вони їх віддадуть? Ймовірність невисока. Тим паче маленькі діти адаптуються. Або ж росіяни вдаються до такої ж тактики, як і з затриманими цивільними. Просто кажуть: у нас таких немає. Ми кажемо: «У вас є Маргарита Прокопенко, ми знаємо, що вона в родині Сергія Миронова». — «Ні, то не вона, звідки ви взяли». — «Ми дамо генетичний матеріал, у нас є братик і сестричка Маргарити в Україні в прийомній родині». І навіть якщо вони погодяться на ДНК-експертизу, думаєте вони її належно проведуть? Чи, може, допустять якусь незалежну моніторингову місію, медичну команду, яка провела б експертизу?
Дар’я Касьянова: «Повертати дітей стає все складніше й буде ще гірше»
Незмінні цілі
Враховуючи це, чи є якісь ознаки, що Росія справді піде в цьому питанні на поступки?
Річ у тім, що ми маємо продовжувати битися, як би не було. Замість того, щоб скиглити, маємо висувати вимоги. І нехай хтось із нас сміється, каже, що ми наївні й Росія ніколи на це не погодиться. Ну клас. Бо якщо ми виходитимемо з цієї позиції, то можемо відразу йти здаватися. Тобто це просто деструктивно. І Україна повинна до кінця стояти на тому, щоб змінити процес повернення, і пробувати будь-які варіанти, щоб цього домогтися. Адже так, до сьогодні умови диктували росіяни. А їм невигідно повертати велику кількість дітей. Особливо їм невигідно повертати дітей, які можуть свідчити в Міжнародному кримінальному суді. Тому вони, вочевидь, повертають тих, хто залишається на окупованих територіях, хто не був примусово переміщеним, депортованим. Особливо часто вони повертають тих, у кого є родичі десь в Україні чи Європі.
Ба більше, Росія зі свого боку намагається створити картинку, що всі українські діти, яких вона вивезла в складі дитячих будинків, перебувають у російських родинах. Вони відкрито кажуть про 380 дітей станом на жовтень 2022 року, але їх точно набагато більше. І ми продовжували документувати передачу дітей у російські сім’ї і протягом 2024 року. Проте все одно більшість таких дітей, я впевнена, залишаються в сиротинцях. Вони їх розкидали по різних регіонах, по різних установах, щоб легше було асимілювати.
Катерина Рашевська
А під опіку віддають найчастіше наймолодших?
Найчисленнішою групою серед тих 380 дітей, про яких я говорила, були хлопчики-підлітки 14–17 років. Тобто це були свідомі дії росіян, спрямовані на те, щоб цих дітей вилучити з української групи і спробувати перетягнути їх на свій бік або щонайменше не відпустити назад.
Насправді росіяни дуже сильно бояться українських підлітків.
І росіяни дуже сильно хочуть використати українських підлітків. Це стосується не тільки дітей з окупованих територій чи депортованих дітей. Йдеться і про територію, підконтрольну Україні, і навіть країни ЄС.
Тобто намагаються дотягнутися до них, де тільки можна.
І тут не так страшні ті самі, приміром, підпали, які вчиняють підлітки, як оця інформаційна кампанія навколо того. Про те, що в нас такий внутрішній спротив, що діти не хочуть війни, дорослі не хочуть війни, це війна Зеленського чи «преступного киевского режима».
Тому я і кажу, що головним їхнім інтересом залишається зробити так, щоб і кейс на рівні Міжнародного кримінального суду щодо депортації дітей був зведений нанівець. Щоб виставити Україну як державу, яка набрехала, яка сама не могла дати раду дітям, потім не могла їх адекватно порахувати, не могла їх адекватно повернути, надати їм належну допомогу.
Паралельно вони залякують дітей, які перебувають під їхнім контролем. Переконують, що тут дуже погано ставляться до російськомовних. І будь-які подібні випадки РФ роздмухує до немислимих масштабів, що діти бояться повертатися. Так само дуже сильно роздмухують наратив про те, що Україна мілітаризує дітей. Щойно тобі виповниться 18 років, то тебе відразу відправлять у ЗСУ. Просувають тему заборони виїзду хлопців за кордон. Вони кажуть: ти будеш як у клітці. І тому частина дітей, яких повертали з РФ, на жаль, побажали поїхати за кордон, а не в Україну саме через успішну російську пропаганду.
І що довше залишаються українські діти під впливом РФ, то більшими агентами російських наративів вони з волі чи неволі стають. Приміром, був випадок, коли дітей з окупованої Луганської області возили в Індію, де вони розповідали про те, що так звана ЛНР — це частина Росії, що так завжди було, що Україна знущалася з них, а з Росією вони дуже щасливі. Це наші діти, яких спочатку включили у «Движение первых», «Юнармию». Вони пройшли всі ці підручники. Далеко ходити не треба, подивіться «Донбасоведение». Дітей з п’ятого класу вчать, що українські нацисти напали, бомбили мирні міста, використовували хімічну зброю, і всі — від металурга до вчительки — пішли в «ополчєніє» воювати за рідну землю. Це обов’язкова шкільна програма.
Ще одним яскравим свідченням того, що мета росіян — домогтися, аби надалі тема повернення дітей не педалювалася, як і тема притягнення до відповідальності. Це заява Марії Львової-Бєлової. Вона кілька місяців тому сказала, що передала (чи передає або передаватиме, там незрозуміло) список з трьомастами українськими дітьми, які мають возз’єднатися з родичами в Україні. При цьому вона сто разів підкреслила, що це не депортовані, не викрадені, ніякі там не зниклі діти, що всі вони опинилися під контролем Російської Федерації у зв’язку з певними сімейними обставинами. А зараз їх потрібно повертати, бо вони висловили таке бажання і російські органи влади отримали спеціальні запити від українських родичів.
Чого вони цим досягають?
Применшуючи цифри, росіяни намагаються продемонструвати, що це ми завищуємо масштаби проблеми і кількість дітей, які перебувають під російським контролем. Мовляв, ось, ми повертаємо дітей з нашого списку, а ви робіть аудит, хто там з них депортований, хто не депортований, а кого ми евакуювали з міркувань безпеки. І хай тоді українська сторона пояснить, чому так довго шукала законних представників, чому ті не зверталися, чому не хотіли забирати дітей-сиріт. А, на жаль, така ситуація теж є. Бо ж дітей не безпідставно вилучили з родин українські органи влади.
У цьому контексті, до речі, росіянам вигідно працювати з Катаром як з посередником у поверненні дітей. Там на всю країну один сиротинець і їм узагалі ця історія не дуже зрозуміла. І я переконана, що російська сторона грає на темі соціального сирітства, коли батьки є, але опікуватися дитиною вони не можуть: дивіться, у них діти були в якихось незрозумілих закладах, а ми дали їм сім’ю, маму і тата, і їм ще щось не так. Де ж ми їх викрали? Тут дуже багато таких культуральних аспектів, які Росія використовує на свою користь.
Діти та батьки йдуть зі йдуть зі шкільного подвір’я в окупованій Волновасі, 11 квітня 2022 року.
Це при тому, що в них ті самі дитячі будинки й інтернати.
Там ще гірше. Так само росіяни посилили свою пропаганду всередині ООН з тією ж метою: щоб зняти питання депортованих дітей з порядку денного. США нам дуже допомагали в Раді Безпеки ООН проводити спеціальні слухання про українських депортованих дітей. Ми знаємо, що змінився очільник місії США, тому поки що невідомо, якою буде їхня лінія. І я сподіваюся, що в разі необхідності цю ініціативу підхоплять інші постійні члени, наприклад, Великобританія. Бо якщо не порушувати цю тему на найвищому рівні, то вона просто втратиться, а ООН поглинуть проросійські наративи.
Мені особисто дуже страшно, що колись ми опинимося в реальності Криму до 2022 року, коли про депортованих українських дітей не говорили в МКС, коли росіяни просто вкрали статусних дітей і досі не надають нам жодної інформації про їхню долю, коли вони продовжували влаштовувати їх у свої родини, а ми дивилися і не знали, що з тим робити. І за вісім років це настільки нормалізувалося, що росіяни подумали: так само буде і після повномасштабного вторгнення. Тож це було нашим досягненням, що ми такого не допустили. Зараз нашою великою перемогою є те, що деякі країни Глобального Півдня підтримують нас. Бразилія виступає за повернення українських дітей. Південна Африка взагалі висловила бажання бути державою-посередником у цьому процесі.
Важливо добиватися того, щоб міжнародне співтовариство не забувало про те, що Росія робить з дітьми. Це, до речі, також питання санкцій. Хай би що не просила РФ, але не можна знімати санкції з осіб, які мілітаризують українських дітей, перетворюють у солдатів, які депортують їх, відбирають насильно з родин і роблять з цього справжню політику. Тим паче, що у зв’язку з перемовним процесом виник ще один ризик для нас.
Мілітаризація дітей є одним з найбільш загрозливих інструментів окупації рф.
Який саме?
Я не здивуюся, що рано чи пізно на якомусь етапі переговорів постане питання відповідальності. І що стосується Міжнародного кримінального суду, то Путін може скористатися статтею 16 Римського статуту, яка фактично передбачає, що задля відновлення миру, ведення мирних переговорів можна прийняти відповідну резолюцію Ради Безпеки ООН. І тоді розслідування, яке ведуть щодо особи, призупиняють на рік.
І тут йому достатньо буде голосів «за» або «утрималися». Якщо ніхто з постійних членів Радбезу ООН не заветує, то Путін отримає де-факто тимчасову амністію. І для цього, щиро кажучи, йому треба переконати тільки США і Китай. А Великобританія і Франція з 80-х років минулого століття дотримуються стратегії, що коли їм щось не подобається, вони просто утримуються. З того, що мені відомо, на жаль, це цілком обґрунтовані побоювання, що цю статтю можуть застосувати.
Необхідно виходити з того, що загальна мета і бачення РФ у питаннях дітей наразі не змінилися — повертати їх вони не хочуть. І тому ми й наші партнери завжди наполягаємо: говорити про повернення депортованих, примусово переміщених дітей під час переговорів недостатньо. Треба говорити про гарантії для місцевого населення, яке залишається на окупованих територіях, зокрема для дітей. Бо щодня РФ порушуватиме їхні права, перетворюватиме українських дітей на власних громадян, на власних солдатів, які будуть готові йти вбивати, захищаючи якісь спотворені російські традиційні цінності.
Група дітей з окупованої Запорізької області була вивезена на ‘перевиховання’ в Білорусь. 28 підлітків, батьки яких стали членами окупаційного профсоюзу працівників охорони здоров’я, були вивезені у санаторій ‘Случь’, Мінська область 5 серпня 2024 р.
Що ви маєте на увазі?
Під час переговорів також варто охопити аспекти діяльності гуманітарних коридорів, пунктів пропуску, через які діти зможуть безпечно повернутися на підконтрольну українську територію. Друге питання — насильницька паспортизація. Це потрібно зупинити, надати українцям, яким вже нав’язали громадянство, право від нього відмовитися без жодних наслідків і більше ніколи не вважатися громадянами Росії. Третій аспект — це освіта. Росія не може виховувати українських дітей як власних патріотів. Вона не може поширювати свою програму на окуповану територію. Я, звісно, ніколи б у житті не повірила Росії, що вона зберігатиме діяльність українських шкіл. Тому проміжною і найадекватнішою позицією є дати дітям можливість навчатися онлайн в українських школах. Не глушити зв’язок, не блокувати сайти, не влаштовувати обшуки ФСБ.
Усе це звучить не дуже реалістично.
І це жахливо! Проте якщо ми не будемо навіть говорити про це, не будемо озвучувати і вимагати, то що? Ми ідентифікували 19 546 депортованих дітей, хоча розуміємо, що цифра більша. А коли йдеться про дітей в окупації, то це 1,6 млн, щодо яких чинять цілий букет порушень. Ми маємо показати РФ, що вона там тимчасово. Так, це повністю не відповідає її пропагандистським наративам про те, що Росія «здесь навсегда». Але яка мирна угода, якщо Росія там ввела свої освітні стандарти? Це анексія. Ми не можемо визнати анексію де-факто чи ad-hoc. Насправді це дуже небезпечна річ. Бо якщо ми щось підпишемо таке, то Росія потім, років через 80, піде в Міжнародний суд ООН або в інший орган і наполягатиме на тому, що ми конклюдентними діями (через поведінку. — LB.ua) визнавали анексію і перехід суверенітету до неї. Тобто в будь-якому разі потрібно озвучувати протиправність поширення російського законодавства і включення українських територій до складу РФ.
Чи вже озвучувала це українська сторона?
Це те, що ми адвокатуємо і під час відкритих заходів, і під час приватних консультацій з компетентними органами влади України. І вони готові порушувати це питання. Зрозуміло, що на переговорах великий спектр усього, починаючи з атак на об’єкти енергетичної інфраструктури. Але це не може бути десь там, поза контекстом.
«Є високий ризик втратити велику кількість дітей, які виїхали, які залишилися на окупованих територіях, яких вивезли в Росію»
Вистава в Театрі на Подолі присвячена другій річниці видання Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт Путіна та Львової-Бєлової за примусову депортацію українських дітей.
Гетто окупованих територій
Коли ми говоримо про мілітаризацію дітей на окупованих територіях, то про які масштаби йдеться?
Насправді це залежить від того, що ми розглядаємо як мілітаризацію. Оскільки мілітаризація — це і урок «Разговоры о важном», і відвідини дітей у школах російськими учасниками так званої СВО, і встановлення понад 1800 парт героїв у школах. Це уроки з основи безпеки і захисту батьківщини, на яких діти виготовляють частини устаткування для російських солдатів, маскувальні сітки, починають керувати дронами. Тобто мілітаризація відбувається в рамках формальної освіти. Скільки дітей під цим перебуває? Це щонайменше 600 тисяч українських школярів на окупованих територіях, яких примусово включили в систему російської освіти. І після трьох років окупації не піти в російську школу сьогодні фактично неможливо. А ще ж є садочки, де відкривають спеціальні групи на кшталт кадетських класів у школах. Тобто більшість дітей постраждала від мілітаризації та політичної індоктринації, бо нею пронизана вся система освіти.
Хто в цій історії найвразливіший?
Вони намагаються акцентувати свої зусилля на родинах у складних життєвих обставинах. Переконують батьків і дітей із таких сімей, що треба вступати в кадетські класи слідчого комітету, в козацькі класи. Тому що там дітям дають стипендію, вони там постійно проживають, їм оплачують проїзд додому на якісь свята, на канікули. Дитина повністю на забезпеченні. А далі її можуть відразу зарахувати до якогось військового навчального закладу — і свій шлях вона продовжить уже в російській армії. Тому так, на жаль, вони маніпулюють вразливим становищем деяких сімей.
Вербування українських дітей у росгвардію
І вони в цьому ефективні?
На жаль, так. А як інакше, якщо вони створили фактично гетто на окупованій території? Якщо ти без російського паспорта, то залишишся без базової медичної або екстреної допомоги. Якщо закінчуєш школу, маєш узяти російський паспорт. А потім починається: чому ви не член «Юнармии», чому не член «Движения первых» або ще якогось руху. Он на території окупованої Херсонської області вигадують свої, аби вислужитися перед Путіним, — рух «Патриот», у них є урок «вєри і побєди». Водночас відповідно до Сімейного кодексу РФ, батьки зобов’язані виховувати дітей як патріотів Росії. Тому якщо батьки не виконують це, то дитину з родини можуть вилучити. І люди живуть у постійному страху.
А ви вже фіксували подібні кейси?
Ми фіксували безліч кейсів, коли цим погрожували. Особливо коли діти перебувають не в біологічній сім’ї. Опікунам просто поголовно цим погрожують: якщо ви не берете російський паспорт, якщо ви не переоформлюєте опіку за російським законодавством, ми вилучаємо дітей, передаємо їх в іншу родину. Подібна ситуація з таборами перевиховання. Наразі я не можу стверджувати стовідсотково, що батьків і тепер примушують віддавати дітей у табори, як це було у 2022-му. Оскільки формально для того, щоб дитина поїхала, її батьки або законні представники мають підписати згоду. Водночас важко собі уявити, що ти не підписуєш дозвіл, якщо тобі погрожують позбавленням батьківських прав чи коли до тебе приходять озброєні люди й кажуть підписати.
Ви писали, що Марія Львова-Бєлова продовжує відвідувати окуповані території.
Востаннє вона була в Херсонській області наприкінці березня. Це чи не десяте або навіть одинадцяте турне. Тобто це вказує на те, що вони не збираються ні віддавати ці території, ні дітей із цих територій.
Марія Львова-Бєлова зустрічалася з Володимиром Сальдо під час візиту в Херсонську область.
І тут варто чітко усвідомлювати: щойно Росія захоплює територію і встановлює там ефективний контроль, під її прицілом опиняються передусім діти.
Вона в них бачить свій ресурс.
І це не чиясь, а насамперед наша справа як держави запобігати депортаціям і використанню дітей Росією у своїх цілях. Тому нам необхідно продовжувати реформу з деінституалізації. Бо діти мають бути в родинах, а не в закладах. Тому потрібні зрозумілі й робочі алгоритми евакуації закладів. Необхідні просвітницькі кампанії з приводу загроз вербування українських дітей.
Ми дуже багато зусиль витрачаємо на те, щоб підтримувати стосунки з нашими партнерами на тему вкрадених дітей. Але потрібно повторювати і власним громадянам про цю проблему і наскільки вона небезпечна. Бо коли батьки з прифронтових територій ховають дітей від евакуації, то це ненормально. Це про травму, але також про те, що немає довіри і немає віри в те, що ти комусь потрібний на іншій території, що ти там зможеш пустити коріння, інтегруватися і що так буде краще. Це створює величезний страх і небажання кидати своє небезпечне життя під обстрілами, і навіть ризик потрапляння під контроль РФ не такий страшний, як оця невідомість. Зрештою, якщо ми не вибудуємо довіру один до одного, буде дуже важко говорити про реінтеграцію, про єдність України і наш потенціал до резильєнтності. Хоча в перші місяці повномасштабного вторгнення ми продемонстрували, що він у нас є.
