Це ущелина Суамбари-Сарсанг, 1993 рік, здається, четверта карабаська війна.
Так, пика в мене там місцями перекошена. Але не тому, що аж надто багатьох того дня поруч зі мною вбили. А тільки від холоду і смороду.
Карабах – не смертельна хвороба і, найімовірніше, вона ніколи не розростеться у глобальну війну і не поховає обидва народи. Водночас хвороба тяжка, невиліковна й нескінченна. Її буде успадковувати кожне нове покоління і вірмен, і азербайджанців. Періодично все освітлюватимуть охоплені вогнем танки, а генеральські пики (на час) потіснять в ефірах естрадні дупи.
От, якраз змінилося покоління й усе в Карабаху почалося знову. Але не варто драматизувати. Карабах – це не тільки хвороба, але і форма спілкування. А у двох симпатичних народів знову виникла в ньому потреба.
Джерело: nevzorovofficial / Instagram
