Чому мені сподобалися підсумки місцевих виборів.
Так. Мені сподобалися підсумки. Тому що той негатив, який ми бачимо, він був очікуваним. І передбачуваним. Від Шарія в Харкові до Попова в Києві. Якщо не жити у своєму маленькому світі, дивитися на цифри соціологів (не всіх підряд, не соціологів Пальчевського, а на фірми з репутацією), то жодних сюрпризів від результатів проросійських сил немає. Ми можемо скільки завгодно нарікати на те, що в Україні голосують за прорадянські сили, але це просто факт. В Україні є приблизно 30% населення, яке живе в парадигмі “русского мира”. Це видно за всіма опитуваннями, не тільки пов’язаними з виборами. Вони є, і з ними нічого не поробиш.
Їх 30% загалом, але розподілена вата в подушці, звісно, нерівномірно.
На заході їх майже немає, на сході їх більшість. У Києві “русскомирцев” приблизно 10%. І їх особливо видно, коли явка низька. Це факт. Щодо цього не варто журитися або заламувати руки. Ось є такий відсоток вати в голові, ось є такий відсоток прорадянського, навіть можна сказати і проросійського, населення. Як у місті, так і у країні. І їхнє голосування завжди передбачуване. І так, 2019-го “русскомирцы” побачили в Зеленському свого. Як і всі інші. Зеленський мовчав, удаючи гарного хлопця, а кожен уже сам приписував йому ті якості, які хотів. Але капітуляції від нього в Москві так і не дочекалися, і всі російські телеканали разом із телеканалами Медведчука (а це, по суті, одне й те саме) почали паплюжити його на чому світ. От “русскомирцы” й повернулися в рідну гавань. Пішли від “Слуги народу” до перевірених друзів Путіна. І, зрозуміло, за них проголосували.
Ну, а тепер щодо того, що мені сподобалося.
По-перше, “За майбутнє” Коломойського. От скільки ти грошей не вкидай, скільки білбордів не вішай, а однаково не пішло. Однаково майбутнє олігарха не цікавить багатьох людей. Особливо не пощастило Коломойському і Ко в тому, що всі їхні тези про “зовнішнє управління” тощо добре заходять “русскомирцам”, але вони голосують за найбільш проросійських товаришів. А друзі Коломойського не першої свіжості – не перший вибір для тих, хто хоче товаришувати з Росією. А тим, хто не хоче товаришувати з Росією, не дуже до душі тези російської пропаганди.
Напевно, у цьому причина їхнього прольоту. Або люди просто не люблять олігархів і, нарешті, зрозуміли, про чиє майбутнє піклується ця партія. Окремий привіт тим, хто вирішив поставити на кон свою репутацію і пішов до їхніх списків.
Ось і пролетів Коломойський, як Верещук над Києвом. До речі, ролика із Мері Поппінс нам так і не показали. Можливо, його готували на результати виборів? А пролетів Коломойський, і тепер не мають сенсу претензії олігарха щодо того, щоб поставити Палицю, який не палиться, на посаду прем’єр-міністра. А то було б зовсім сумно.
По-друге, Пальчевський. От усіх задовбав своїми білбордами. І повторив шлях Думчева. А така доля власника російського паспорта і завсідника медведчуківських ефірів, де він просто городить потік безладної маячні, не може не тішити. Не можна бути опудалом із нізвідки, вгатити багато грошей і виграти. От не працює. І добре, що не працює.
Отож, якщо Кличко перемагає в першому турі без другого з Поповим, то це навіть плюс. Була б більшою явка, потрапив би до другого туру той самий Притула, і можна було б чекати на дискусію про розвиток міста. Але коли в тебе в супротивниках представник “русского мира”, жодної дискусії не треба. Ти однаково переможеш. То навіщо ж витрачати гроші ще й на другий шлях. Уже краще так. Швидше відмучитися.
І, до речі, про боксерів, борців та інших спортсменів із 90-х. Вони відіграють позитивну роль на південному сході. Вони як “свої сучі діти” перемагають друзів Путіна. І в Одесі, і в Харкові, де Кернес перемагає хоч тушкою, хоч опудалом. Й оскільки “місцевим елітам” вигідніше не мати у себе “ДНР”, вони радше підтримуватимуть Українську державу, ніж російську. А в Маріуполі завжди переможе людина Ахметова. І це може не подобатися, просто якщо не розуміти, що людина із проєвропейськими цінностями там не переможе ніколи. Принаймні протягом найближчих років 20. І це умова задачі, від якої і треба відштовхуватися.
А “слуги народу”? Та з ними все зрозуміло. Більше б Дубінських у лавах партії. Даєш ще більше повторень тез радянської пропаганди про зовнішнє управління. Даєш ще більше доріг під час чуми. Чи навчить чогось цей результат? Навряд чи. Але він є справедливим. І тому приємно. Зеленський усюди став “своїм серед чужих, чужим серед своїх”. Тому що коли в тебе немає позиції – це добре в перший місяць, коли ти мовчиш. А потім ти своєю напівпозою не задовольняєш ні тих, ні інших.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
