Вирок Юрієві Дмитрієву.
1. Заміна трьох років на 13 не має стосунку навіть до видимості суду. Такого розкиду від однієї інстанції до іншої не буває.
2. Причина тільки одна: на нещодавній вирок звернули увагу суспільства – і влада посоромилася або постидалася. Сьогодні ми розслабилися через упевненість, що нічого поганого не станеться, – і в тиші стався злочин. Це гопники, які ніколи не грабують під ліхтарем, а ліхтар тут – ми.
3. Це вирок не Юрієві Дмитрієву, а всім нам – людям, які ставлять особистість вище за державу та її машину. Дмитрієв боровся зі Сталіним і дістав сталінський строк. Репресії тут – і їх уже нічим не прикривають.
3. Що робити далі?
По-перше, припинити мовчати. Більше не можна розслаблятися і думати: “Обійдеться”. Не обійдеться. Нас успішно б’ють поодинці.
По-друге, я пропоную дві прості речі. У нас – людей демократичних думок – величезна вага в суспільстві. Але у владі ми не представлені. Отже, потрібно робити те, що ми можемо. Говорити й вимагати.
Сьогодні вівторок. Якщо щовівторка всі однодумці, зокрема “лідери думок” із величезною аудиторією, будуть просто говорити про політичні репресії в сучасній Росії, це вже зменшить їхні оберти. Гопники бояться ліхтарів. Ми готові?
І далі: час ходити на суди. Просто зараз у Пензі триває апеляція у справі “Сети”. Туди їздять нечисленні журналісти і правозахисники. Триває справа “Нового величия” (процес Павла Ребровського). Триває безліч інших справ – наприклад, активістів “Бессрочки” щодо будки Генпрокуратури тощо. Ходити туди – наш громадянський обов’язок. Ми робили це для жертв 27 липня – і зупинилися. А репресії – тривають.
Хто не ходить у суди – наближає свої власні. Хто не бореться з репресіями – сам стає їхньою жертвою.
Джерело: Дмитрий Гудков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
