Ми вже писали про розгін Євромайдану 30 листопада 2013 року та події на Банковій 1 грудня 2013 року. З того часу, протест в центрі Києва тривав безперервно. Простір на площі Майдану Незалежності, прилеглих частинах вулиць Хрещатик та Інститутська нагадував невеличке містечко з наметами, кухнями, медпунктами тощо. На той час протестувальники встигли зайняти Будинок профспілок, будівлю Київської міської держадміністрації та Жовтневий палац. Вулиці, що ведуть до Майдану, були перегороджені барикадами з дощок, будівельних піддонів та інших підручних засобів.
У неділю, 8 грудня, на Майдані пройшло народне віче, відоме як “Марш мільйонів”. Увечері того дня, на бульварі Шевченка, повалили пам’ятник Леніну. Міліція не втручалася. У вівторок, 10 грудня, Кетрін Ештон, представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки, після розмови з Януковичем відвідала Майдан та поспілкувалась з людьми. А Янукович під час круглого столу з трьома попередніми президентами Кравчуком, Кучмою і Ющенком, обговорював Євромайдан. Говорячи про масові протести, він сказав, зокрема, що необхідно демократичним способом вирішити, що з ними робити. “Кияни не тільки на Майдані, а й поза Майданом теж є кияни, тому вони мають вільно пересуватися у центрі Києва”, – передавав тоді слова Януковича кореспондент DW.
Президент Віктор Янукович під час зустрічі з Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком
А вже за декілька годин, біля однієї з барикад, в оточенні міліції, судові виконавці зачитували рішення суду. В ньому йшлося, що протестувальники мають негайно очистити від наметів і загороджень центр Києва. Як з’ясувало слідство, судових рішень про звільнення центру Києву існувало аж два. І обидва ухвалені різними судами ще напередодні — 9 грудня.
Близько 1-ї години ночі 11 грудня силовики оточили Майдан і почали штурм барикад. Підрозділи МВС пішли на штурм Майдану одразу з трьох напрямків: з боку вулиць Михайлівської, Інститутської та Європейської площі. Протестувальники, що залишились на Майдані на ніч, стримували натиск силовиків. А на Майдан прибувало все більше людей, щоб стримати правоохоронців.
Історія Революції Гідності крізь призму судових справ: розгін Євромайдану 30 листопада 2013 року
Цього разу правоохоронці не використовували спецзасоби так, як це відбувалось при розгоні 30 листопада чи на вул. Банковій 1 грудня. Скоріш, намагалися саме витіснити людей з площі. Нагадаємо, що, станом на 10 грудня начальник МВС Києва Віктор Коряк вже був звільнений після жорстокого розгону учасників мирної акції протесту 30 листопада і став підозрюваним у кримінальній справі (яка так і не дійшла до суду).
Майдан вистояв. Удень 11 грудня силовики остаточно відійшли з площі та Хрещатика. Під час штурму близько сорока протестувальників отримали тілесні ушкодження. Щонайменше вісьмох затримали і забрали до Шевченківського райвідділу міліції, але згодом відпустили.
“Один беркутівець схопив мене за комір, зірвав каску і шапку і відібрав прапор і кинув його на землю, висмикнув мене зі строю. Я впав. Потім почали бити, але м’якше, ніж 30-го (листопада 2013 року), однозначно… Потім потягли мене в автозак, але якийсь нардеп мене відбив”, — розповідав про штурм Роман Ратушний. Він був тоді на барикаді на Інститутській. 8 червня 2022 року Роман загинув у бою під Ізюмом. Воював розвідником у складі 93 омбр “Холодний Яр”. А розгляд справи щодо штурму Майдану в ніч з 10 на 11 грудня, в якій Роман був потерпілим, досі триває.
Штучні приводи для легалізації штурму Майдану
Влада часів Майдану намагалася створювати начебто законні підстави для розгону протестувальників. 30 листопада 2013 року таким приводом була “охорона громадського порядку під час встановлення ялинки”. Для штурму в ніч з 10 на 11 грудня використали судові рішення. Цікаво, що розслідування штурму Майдану стосувалося не тільки дій правоохоронців, які здійснювали силове витіснення. Є судові справи щодо людей, залучених до ухвалення судового рішення, яке стало підґрунтям для силових дій проти протестувальників.
Двоє різних судів в один день, 9 грудня, ухвалили рішення про “звільнення” Майдану. В обох випадках це були ухвали про забезпечення позову. Тобто, не кінцеве рішення суду, а тимчасовий захід, який має діяти на час розгляду справи по суті. Але який підлягає негайному виконанню. Різниця в тому, що Печерський райсуд зобов’язував фізичні та юридичні особи усунути перешкоди у користуванні центральними вулицями Києва. А ОАСК вимагав вчинити певні дії головне управління МВС, управління державної служби надзвичайних ситуацій та Київську міську державну адміністрацію. А саме — заборонив цим органам “сприяти блокуванню автомобільних доріг та вулиць”.
Євген Аблов
Рішення Окружного адміністративного суду ухвалював сумнозвісний суддя Євген Аблов. Більше про нього можна дізнатися з висновку громадської ради доброчесності. 9 грудня Аблову на розгляд надійшов позов від громадянина Євгенія Гриненка.
Ось що з’ясувало слідство під час розслідування:
Слідство вважає, що позивач Гриненко був підставною особою, а позов був придуманий та написаний у прокуратурі Києва.
На думку слідства, цим процесом керував один з керівників прокуратури Києва — Сергій Тимченко. Начебто, саме йому влада доручила забезпечити протидію акціям протесту шляхом отримання потрібних судових рішень, й він дав доручення підготувати відповідний позов до ОАСКу.
Далі треба було знайти формального позивача. Саме таким і став Гриненко. Він розповів слідчим, що йому подзвонив знайомий міліціонер та попросив бути позивачем.
Гриненко погодився, приїхав у прокуратуру Києва на вулиці Предславинській та підписав вже готові позов і заяву про забезпечення позову. Далі йому допомагав інший прокурор — Олександр Руденко. На думку слідства, він супроводжував Гриненка до Окружного адмінсуду, організував сплату судового збору та подачу документів у канцелярію й отримував ухвалу про забезпечення позову, та, фактично, контролював його дії.
Гриненка, врешті-решт, суд звільнив від кримінальної відповідальності за пособництво у незаконному перешкоджанні мирним акціям протесту. У 2021 році Голосіївський суд закрив справу через закінчення строків давності. В ухвалі йдеться, що Гриненко погодився з обставинами, викладеними в обвинувальному акті.
“Судом встановлено, що обвинувачений розуміє, що клопоче перед судом про його звільнення від відповідальності за так званих нереабілітуючих обставин і питання виправдання не поставатиме… З виступу обвинуваченого слідує, що обставини, викладені в обвинувальному акті, стосуються його, дій, якій він вчиняв у час, який він підтверджує”.
Зараз Солом’янський райсуд продовжує слухати справу за обвинуваченням Сергія Тимченка, колишнього начальника управління представництва, захисту громадян та держави в суді прокуратури м. Києва, та Олександра Руденка, колишнього прокурора прокуратури м. Києва. Вони обвинувачуються у незаконному перешкоджанні організації та проведенню мирних акцій.
Щодо судді Аблова. Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у травні 2017 року виявила порушення у його діях, проте, закрила справу через закінчення строків давності для притягнення до відповідальності за такий дисциплінарний проступок.
суддя Печерського суду Вікторія Горкава
Друге рішення про необхідність звільнення Майдану ухвалила суддя Печерського суду Вікторія Горкава.
9 грудня їй надійшов позов від Київської міської ради проти партій “Батьківщина” і УДАР Віталія Кличка, а також адвокатки Євгенії Закревської, Володимира Чемериса, Михайла Каменєва і Михайла Лебедя. Всі вони, ще після першого розгону, подавали повідомлення про проведення безстрокового мітингу на Майдані та прилеглих вулицях.
У позові мерія вимагала від них та “будь-яких інших осіб” звільнити тротуари, пішохідні переходи, автодороги від “різних предметів, які на них перебувають та перешкоджають проїзду транспортних засобів і вільному переміщенню пішоходів”.
Чиновники подали до суду клопотання про те, щоб на час розгляду позову заборонити відповідачам і “будь-яким іншим особам” блокувати центральні вулиці. Суддя Горкава задовольнила це прохання і постановила відповідну ухвалу. Її передали для негайного виконання до відділів Державної виконавчої служби Печерського та Шевченківського райуправління юстиції в м. Києві. Та використали як формальний привід для силового звільнення Майдану від учасників протесту. Саме цю ухвали зачитували виконавці перед початком штурму в ніч з 10 на 11 грудня.
Застосування тимчасового заходу було зрештою скасовано Апеляційним судом міста Києва 11 березня 2014 року. А 9 квітня 2014 року суддя Горкава закрила провадження у справі.
Штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року
На думку слідства, ланцюжок прийняття рішень про штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року був майже таким самим, як і при розгоні 30 листопада. Але до суду дійшли лише 3 справи щодо правоохоронців. В одній є чинний вирок, одна зупинена через мобілізацію обвинуваченого. Розгляд третьої триває.
Слідство вважає ініціатором штурму експрезидента Януковича, який залучив до цього тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. А той, своєю чергою, — заступника Ратушняка та керівництво Головного управління МВС України в місті Києві.
10 грудня заступник начальника ГУМВС України у м. Києві – начальник міліції громадської безпеки Петро Федчук затвердив розрахунок сил та засобів міліції. Для охорони громадського порядку в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року виділили сили в кількості 5101 чоловік — з числа «Беркуту», військових частин Внутрішніх військ та працівників міліції з різних регіонів України.
Приблизно о 23-й годині 10 грудня на Хрещатик у Києві прибули підрозділи київського та кримського “Беркуту”. На Інститутській були підрозділи беркутівців з Харківської, Миколаївської, Дніпропетровської та Запорізької областей. На вулиці Михайлівській — Вінницької, Сумської та Тернопільської областей.
Саме керівнику кримського підрозділу “Беркут”, Сергію Марченку, у 2024 року оголосили обвинувальний вирок. Справа стосувалась штурму Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року та державної зради.
Сергій Марченко, будучи у той час заступником командира полку кримського “Беркуту”, безпосередньо на місці керував своїм підрозділом.
Його підлеглі працівники в кількості близько 100 осіб рухались по проїжджій частині вулиці Хрещатик на рівні Будинку профспілок України у складі двох груп. Одна — у напрямку КМДА, а інша — у напрямку готелю “Козацький”. Вони діяли, не маючи законних підстав, та без попередження про намір застосування фізичної сили та спеціальних засобів.
У результаті незаконних дій кримського “Беркуту” під керівництвом Марченка 20 учасникам акції протесту було завдано тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості та фізичний біль.
Також було затримано 8 осіб. Їх помістили до конвойного автомобіля та доставили до Шевченківського райвідділу міліції. Однак, через деякий час затриманих звільнили.
Сергій Марченко
Ось як описував ті події один зі свідків під час судового розгляду:
“Підійшовши ближче до Будинку профспілок, побачив співробітників “Беркуту” формений одяг яких суттєво відрізнявся від інших, вони мали нашивки “Беркуту” АР Крим. Представники даного підрозділу дуже уважно слідкувати за обстановкою, до них час від часу підходили різні люди, вони щось говорили, певно, віддавали накази, бо потім ті швидко повертались на позиції. У цей час почались активні дії біля входу в Будинок профспілок, співробітники “Беркуту” АР Крим почали активно намагатись зруйнувати намети активістів, залазили на них, щоб розбити. Представники Майдану намагались їх застерегти про небезпеку, бо в наметах було пальне для генераторів, але на це ніхто не зважав. Вони продовжували все громити, при цьому висмикували активістів з шеренги, звалювали їх на землю та наносили тілесні ушкодження. Зауважив, що агресії чи неправомірних дій з боку представників Майдану не спостерігав, навпаки, коли в тисняві молоді хлопці з Нацгвардії втрачали свідомість, їм допомагали саме представники Майдану”.
2 жовтня 2024 року вирок Сергію Марченку набрав законної сили. Заступника командира кримського “Беркута” засудили до 15 років позбавлення волі. Розгляд відбувався у спеціальному судовому провадженні (in absentia), оскільки Марченко переховувався від слідства (і працював у так званих “правоохоронних органах” окупаційної влади Криму).
Вирок Марченку підтвердив незаконність дій правоохоронців під час штурму Майдану у ніч на 11 грудня. Та надав оцінку державній зраді колишнього правоохоронця, що всупереч присязі служити народу України, перейшов на бік країни агресора.
Також суд задовольнив цивільний позов потерпілого під час штурму Майдану до Марченка та Міністерства внутрішніх справ України, про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 тис. грн.
представник потерпілого Оксана Михалевич
“Суд погодився з правовою позицією сторони потерпілого. І визнав, що за злочини, вчинені правоохоронцями, має відповідати держава в особі МВС. Я сподіваюсь, що це стане початком подібної практики. Та призведе до реальної компенсації шкоди потерпілим. А ще зменшить потік скарг до Європейського суду з прав людини”, — прокоментувала вирок представниця потерпілого Оксана Михалевич.
Досі немає вироку у справі командира роти запорізького “Беркуту” Юрія Калмикова та його підлеглого, командира відділення Віктора Цвигуна. Ще у 2016 році прокурори направили до суду обвинувальний акт стосовно беркутівців. Вони обвинувачуються у перешкоджанні мирним зібранням та перевищенні службових повноважень під час силового штурму Майдану у ніч з 10 на 11 грудня 2013 року на вулиці Інститутській у Києві, внаслідок чого 12 громадян отримали тілесні ушкодження.
Зокрема, слідство вважає, що під час цих подій старший прапорщик Віктор Цвигун схопив неповнолітнього протестувальника Романа Ратушного, завдав йому удар рукою в плече, після чого той впав на коліно. За версією прокуратури, потім він ще кілька разів ударив лежачого потерпілого руками та ногами, «після чого до нього приєдналися кілька невстановлених працівників «Беркуту». Через це Ратушний отримав ушкодження, які експерт оцінив як легкі.
Роман Ратушний під час подій Майдану у січні 2014 року
Ця справа понад 7 років перебувала на стадії підготовчого провадження в судах. Тільки 4 березня 2024 року Подільський суд призначив судовий розгляд, а у квітні оголосили обвинувальний акт.
Історія Революції гідності крізь призму судових справ: побиття на Банковій 1 грудня 2013 року
Третя справа зупинена з листопада 2023 року у зв’язку з призовом обвинуваченого на військову службу. Юрія Спасських, ексзаступника начальника відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУМВС України в Києві, обвинувачують в організації вбивств і завданні тяжких тілесних ушкоджень протестувальникам 18.02.2014, перевищенні службових повноважень (з наслідками різної важкості по епізодах 11.12.2013, 22.01.2014, 18.02.2014), незаконному перешкоджанні мирним зібранням та інших злочинах.
З тим, що дії правоохоронців у ніч штурму на Майдані 11 грудня 2013 року були незаконні, погодився і Європейський суд з прав людини. Розглядаючи скаргу, зокрема, заявника Романа Ратушного, ЄСПЛ визнав, що під час штурму Майдану в ніч на 11 грудня 2013 року мало місце порушення ст. 3 (заборона катування) та ст. 11 (свобода зібрань та об’єднання). Відповідне рішення ЄСПЛ оприлюднив ще 21 січня 2021 року у справі № 15367/14.
