Homo sovieticus у пошуках господаря.
Юрій Фельштинський нещодавно написав, що причина любові багатьох російськомовних емігрантів до Трампа – їхній спільний расизм. Думаю, що шановний історик спрощує. Це лише одне із джерел трампофілії. Homo sovieticus підтримують Трампа, тому що його образ і риторика ідеально вписуються у звичну для них картину світу.
Путінізм успадкував образи “наших” (СРСР, Росія) і “ворогів” (Захід, США) із радянського минулого. Це світогляд традиційних Homo sovieticus. Однак є чимало антирадянськи й антипутінськи налаштованих людей, яких можна назвати модернізованими Homo sovieticus. Формально вони прокляли комуністичну ідеологію, однак не подолали її повною мірою, а просто вивернули навиворіт: поміняли плюс на мінус, а мінус на плюс. Усе те, що вважали гарним за СРСР (ліві, інтернаціоналізм, атеїзм, революція тощо) стало поганим, а погане – гарним (праві, націоналізм, релігія, споживацтво тощо). Водночас збереглися радянська нетерпимість, обмеженість, провінціалізм.
Російськомовні трампісти – найчастіше такі модернізовані Homo sovieticus. Вони продовжують жити в біполярному чорно-білому світі, жорстко розділеному на своїх – наших і ворогів – чужих. Головні образи в ньому: великі праведні “ми”, які протистоять підлим “ворогам”, на яких заведено звалювати всі проблеми, як це і робить Трамп. Радянська картина світу в них збережена в дзеркально перевернутому вигляді і збігається з оптикою американського президента. Вони просто змінили плюс на мінус: комуністи, ліваки, “пригноблені негри та мексиканці”, антикапіталістичні бунтарі склали образ ворога. Праві американці-расисти на чолі з мільярдером, “акулою капіталу”, яка ніби зійшла із крокодилівських карикатур, із символу світового зла перетворилися на правильних “наших”. Homo sovieticus, які вирішили, що вони праві американські патріоти, потрібен був капіталістичний “батько народів”, і вони знайшли його у Трампі.
Homo sovieticus виховано в рабстві. А рабам потрібен господар. Навіть більше, раби люблять сильних, жорстких господарів (“чем тяжелее наказания, тем им милее господа”). Правильний господар має бути авторитарною особистістю. Головний елемент світогляду Homo sovieticus – образ бажаного господаря, патріархального батька нації, що захищає “нас” від “ворогів”. Для такого роду росіян – це Путін, для емігрантів – Трамп. Цілком природно, що люди, які виросли в авторитарній країні, де авторитарну сім’ю вважають нормою, підтримують авторитарну особу як главу держави.
Нагадаю деякі відомі характеристики авторитарної особистості:
силове мислення і культ сили: мислення в таких категоріях, як панування – підпорядкування, сильний – слабкий, вождь – послідовники; ксенофобія, ненависть до інтелігенції, до гуманізму; авторитарна агресія: тенденція вишукувати людей, які не поважають традиційні цінності, щоб засудити, відкинути і покарати їх; ідентифікація себе з образами, які втілюють силу; виставляння напоказ сили і крутості; проєкція своїх неусвідомлених, інстинктивних страхів на зовнішній світ, прагнення бачити скрізь ворогів і переслідувачів; перебільшена сексуальна заклопотаність і схильність до сексуального домінування; віра у містичне приречення власної долі, схильність до мислення в жорстких категоріях.
Трамп, як і Путін, просто ідеально відповідає всьому цьому. Адорно міг би використати їх обох як живу ілюстрацію своєї теорії.
Звісно, Трампа підтримують не тільки колишні радянські люди, але й безліч звичайних американців. Річ у тім, що психологія Homo sovieticus не унікальна. Це варіант архаїчної племінної свідомості, однаково властивої реднекам-патріотам з американської глибинки, радянським сталіністам, пострадянським соціал-дарвіністам; расистам, націоналістам, традиціоналістам усіх націй і мастей.
Джерело: Игорь Эйдман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
