Щодо Нагірного Карабаху. Відповідаю на прохання зробити зведення щодо минулих днів.
Військові підсумки:
1. Жодних серйозних проривів ніде не було. Це моя думка. Я не можу підтвердити інформацію, яку подають сторони. Були спроби проривів із боку ЗС Азербайджану – на півночі та півдні. Чим завершилися, мені сказати складно. На мою думку, із початку війни Азербайджан домігся обмеженого результату в кількох районах польового Карабаху, і на цьому поки все. Лінію фронту ще не закріплено.
2. У боях усе частіше використовують дальнобійну артилерію, менше літають БПЛА й авіація. Фронт усе ще динамічний, але імхо, уже потроху остигає. Військові ресурси у сторін виснажуються, але до кінця ще далеко, зрозуміло.
3. Бліцкригу в Азербайджану не вийшло, і вони перейшли до довгострокового бою, який і буде визначальним у цьому конфлікті. Головними чинниками сторін тепер стануть економіка, фінансові ресурси, коронавірус і позиція міжнародних гравців.
Міжнародно-дипломатичні підсумки:
1. Фокус із введенням російських миротворців у Карабах поки що відправлено на смітник. І вірмени, й азербайджанці м’яко уникли цього питання навіть під час переговорів у Москві, відсунувши його на другий план.
2. Спроба Москви нав’язати базові контури перемир’я знову не вийшла. Сторони не готові до перемир’я і не хочуть його, поки що. Друге гуманітарне перемир’я 18 жовтня протрималося, звісно, не 5 хвилин, як перше, а навіть кілька годин, але однаково очікувано провалилося.
3. Туреччина так і не долучилася до формату переговорів щодо нагірно-карабаського врегулювання. Новий виток ескалації після перемир’я 10 жовтня не допоміг. Ердоган усе ще почувається гравцем на лаві запасних.
4. Вірменська діаспора поступово проштовхує вигідні Вірменії ініціативи і порядок денний у різні представницькі політичні органи на Заході. Резолюції із засудженням Азербайджану і Туреччини, а також на підтримку Вірменії, ухвалили парламенти Люксембургу, Австрії та Нідерландів, а також міськрада Мілана в Італії. У Штатах у Конгресі зареєстрували символічну резолюцію про виключення Туреччини з НАТО, а у Франції в парламенті просувають питання визнання незалежності НКР.
5. США зайняли жорсткішу позицію щодо Туреччини й Азербайджану. Держсекретар Майкл Помпео вперше виступив із різкою заявою, у якій була навіть критика на адресу Туреччини та Азербайджану. МЗС Азербайджану навіть протестувало у відповідь. Це вперше, коли адміністрація Трампа так різко виходить проти однієї зі сторін. Я думаю, це пов’язано з різкою заявою штабу Байдена, який і зовсім зайняв цілком чітку й конкретну позицію – проти Туреччини та Азербайджану.
6. Росія намагається перейти на наступний левел урегулювання нагірно-карабаської проблеми, щоб не втрачати впливу і дипломатичної хватки – ініціювати зустріч лідерів Вірменії та Азербайджану face-to-face у Москві. Цікаво, що і Пашинян, і Алієв нібито погодилися з такою можливістю. Це може допомогти РФ зберегти ініціативу щодо Карабаху і вплив на сторони конфлікту, уникаючи необхідності телефонувати по допомогу до Ердогана і залучати Туреччину до формату переговорів.
7. Іран усе більше посилює свою риторику щодо сторін конфлікту. У Тегерані вже безпосередньо попереджають і Вірменію, й Азербайджан, що відповідатимуть, якщо їхню територію знову обстріляють і постраждають люди. До того ж, із неділі з Ірану знято міжнародне збройне ембарго, і там уже заявили, що вони готові відновити імпорт і експорт озброєнь. Передусім, звісно ж, експорт. Це цікаво може змінити баланс сил у Карабасі.
8. У Сирії та Лівії події несподівано змінюються. У який бік – складно сказати, тут можна говорити як про зрив російсько-турецьких домовленостей, так і навпаки: про їхню нову модальність. Карабах тут виступає як один з елементів торгу на світовій дошці. У Сирії турки демонтують відразу кілька опорних пунктів у провінції Ідліб, які потрапили в оточення сирійських військ у серпні 2019-го і лютому 2020 року. А в Лівії східний уряд у Тобруку вже не йде у відставку.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
