За декілька днів нацисти перетворили Бабин Яр на “конвеєр смерті”, вбиваючи мирне населення – дітей, жінок і чоловіків
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв масових розстрілів у Бабиному Яру. Трагедія сталася 79 років тому після окупації Києва нацистами. За декілька днів німці вбили практично усе єврейське населення міста, яке не встигло виїхати. За перші два дні було вбито майже 34 тисячі людей – чоловіків, жінок, дітей.
“Коридор смерті” замість евакуації з Києва
19 вересня 1941 року до Києва увійшли підрозділи німецьких військ. Одразу після окупації міста нацисти почали переслідувати єврейське населення.
Перші розстріли у Бабиному Яру відбулися 27 вересня. Жертвами стали військовополонені євреї та євреї, заарештовані патрулями Вермахту, зондеркомандою 4а.
Проте страшні масові вбивства відбувалися 29-30 вересня 1941 року. По Києву розклеїли оголошення з наказом євреям Києва та околиць з’явитися у понеділок, 29 вересня, о 8 годині “на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської (біля цвинтарів)”.
В оголошенні наказували взяти з собою документи, гроші, цінні речі, теплий одяг, постільну білизну нібито для евакуації. Містом ширилися чутки про те, що євреїв збирають для переселення.
“Зі своїх помешкань вони виходили ще вдосвіта, щоб дістатися раніше потягу і зайняти місця. З дітьми, що плакали, зі старими та хворими… Перев’язані мотузками клумаки, обдерті фанерні валізи, залатані кошики, скриньки з теслярськими інструментами. Бабусі несли, перекинувши через шию, наче гігантські намиста, плетениці цибулі – запас провізії на дорогу“, – згадує у романі-документі “Бабин Яр” письменник Анатолій Кузнєцов.
У понеділок вранці поліцейські почали оточувати вулиці, якими мали йти їхні жертви, і сам Бабин Яр. Дорога, якою йшли євреї, отримала назву “коридор смерті”. Спочатку ніхто не здогадувався, що буде у кінці маршруту, а потім люди опинялися у пастці.
Тих, хто добровільно не залишив свої квартири, примусово виводили німецькі поліцейські, які іноді вбивали євреїв на місці.
Німці направляли євреїв, які прибували на єврейський цвинтар, ліворуч до східної огорожі сусіднього військового цвинтаря, де відбирали в них теплий одяг, ювелірні прикраси та документи.
Перекладач казав прибулим євреям, що їхній багаж буде доставлено залізницею. У цей момент багато жертв усвідомлювали, що на них чекає.
Люди опинялися у пастці, де з одного боку була стіна військового цвинтаря, а з іншого – кордон поліції.
На краю ділянки були пагорби, а між ними – вузькі проходи, через які євреїв заганяли до центру Бабиного Яру. Там декілька команд СС, зондеркоманди 4a та 45-го поліцейського батальйону, розподілені вздовж південної частини Яру, розстрілювали євреїв пострілами в потилицю.
Колишній шофер зондеркоманди 4а Фріц Хефер назвав те, що відбувалося у Бабиному Яру, – “конвеєром”: “Це був конвеєр, що не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом з ними. Я спостерігав за всім цим недовго. Підійшовши до ями, я настільки злякався того, що побачив, що не міг довго туди дивитися. В ямі я побачив вже 3 ряди трупів, покладених у ряд протяжністю приблизно 60 метрів. Скільки пластів лежало один на іншому, я розгледіти не міг”, – наводить слова Хефера “Історична правда”.
За даними Меморіального центру, упродовж першого дня було вбито 22 тис. осіб, а впродовж другого – близько 12 тис. Згідно з наявними даними, німецькі загони за два дні розстріляли 33 771 єврея. Ввечері 30 вересня солдати 113-го саперного батальйону підірвали краї Бабиного Яру, щоб приховати тіла, а потім, як показує низка німецьких фотографій, близько сотні радянських військовополонених вирівнювали поверхню місця поховання.
Далі до 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом, – ще близько 17 тисяч осіб.
Вбивства у Бабиному Яру продовжувалися і потім. Окрім євреїв, у Бабиному Яру розстрілювали ромів, караїмів, пацієнтів психіатричних лікарень, комуністів-підпільників, радянських військовополонених.
Біля Бабиного Яру також є пам’ятник українській поетесі Олені Телізі, яку нацисти розстріляли 22 лютого 1942 року. Днем раніше там були страчені Михайло Теліга та поет Іван Рошко-Ірлявський.
Спогади очевидців
Актриса Діна Пронічева мешкала у Києві на вул. Тургенєвській, вона одна з небагатьох вцілілих під час масових розстрілів. 29 вересня Пронічева планувала провести своїх батьків Мирона Олександровича, Анну Юхимівну Мстиславських та сестру Іду, а потім – повернутися до чоловіка додому.
У стенограмі вона згадує, що вулицями міста рухались великі маси людей, у тому числі старі та діти різного віку, несли з собою переважно речі та продукти харчування. Їх проводжали рідні і знайомі, українці, росіяни, громадяни інших національностей. Вулиці, що ведуть до місця збору – району біля цвинтарів – були заповнені.
Батьки Діни Пронічевої вийшли вперед і загубилися в натовпі, більше вона їх не бачила.
У Бабиному Яру їй вдалося врятуватися, бо вона впала з обриву на тіла загиблих ще до пострілу і прикинулася мертвою. По тілам ходили німецькі офіцери та перевіряли, чи немає живих, і їй наступили на руку. Діна протягом трьох днів намагалася вийти за межі Бабиного Яру. На третій день їй вдалося сховатися в сараї. Однак власниця сараю повідомила про це німцям, і Пронічева вдруге потрапила до Бабиного Яру. Цього разу її посадили у вантажівку, але в районі Шулявки Діні та її подрузі Любові Шамин вдалося вистрибнути. Вони ховалися у дружини двоюрідного брата Діни Проничева, а потім перебралися на Дарницю, яка тоді була далекою окраїною Києва. Після завершення війни, в січні 1946 року, Діна була свідком на процесі у Києві, коли судили і стратили ряд німецьких офіцерів. Там вона розповіла про трагедію Бабиного Яру.
Ще одна, кому пощастило вижити, – Геня Баташева. Вона розповіла, що на момент трагедії у Бабиному Яру їй було 17 років. Вона з подругою підійшла до німецького поліцейського і сказала, що насправді росіянка і попросила його допомогти. Німець повірив і погодився сховати їх у своїй машині.
“Я сказала, що ми сестри, німці записали нашу адресу, а потім питають прізвища. І тут, я думала, нам кінець. “Я, – кажу, – Баташева, а Маня – Чернецька (була у нас сусідка у дворі з таким прізвищем). Німці здивувалися, а я їм на пальцях показую, не рідні ми, двоюрідні сестри. Посадили нас у машину, знаєте, “емка”, ззаду у неї таке віконечко невелике… Коли водій привіз нас із Манею на ріг вулиці Мельника і відпустив, ми не придумали нічого кращого, як повернутися до себе додому на Тургенєвську“, – згадує Баташева.
Данина пам’яті жертв
У Києві 29 вересня на території Бабиного Яру Меморіальний центр Голокосту відкриє аудіосвітлову інсталяцію. Інсталяція розташована на відстані не менше ніж 10 метрів від ймовірної найвіддаленішої межі єврейського цвинтаря.
Зокрема, на Дорозі Скорботи та на площі біля пам’ятника “Менора” встановлять аудіоінсталяцію. У Меморільному центрі кажуть, що це джерело звуків, що сприятиме обізнаності людей про трагічні події часів окупації Києва. Відвідувачі зможуть почути імена загиблих у Бабиному Яру, фрагменти з мемуарів, свідчень, історичних документів, юдейські та християнські релігійні тексти, відомі музичні твори, а також композиції видатних сучасних українських та світових композиторів та виконавців. Деякі з цих музичних творів були спеціально написані для проєкту Меморіального центру “Бабин Яр”. Щогодини лунатиме звук, який символізує пам’ять про жертви Бабиного Яру.
В урочищі встановлять монокуляри, завдяки яким кожен відвідувач зможе побачити, як виглядала ця територія 79 років тому.
У Меморіальному центрі кажуть, що сьогодні територія Бабиного Яру зовсім не схожа на місце трагедії 1941-1943 років. Рельєф змінився до невпізнаваності, цвинтарі знищено. Тут облаштований парк, а поруч збудовані багатоповерхівки.
Генеральний директор Меморіального центру Макс Яковер каже, що протягом багатьох років провадилася політика забуття і у Бабиному Яру навіть була автошкола, та зараз це має змінитися.
“Ми представимо перші проекти на території Бабиного Яру. Найбільший з цих проєктів (аудіоінсталяцію, – ред) – 40 м у діаметрі – буде відкритий на ділянці, де планується зведення меморіалу. Тривалий час тут був полігон для автошколи, вигулювали тварин та грали у футбол”, – каже Яковер.
Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” заснували в 2016 році. Планувалося, що у 2023 році в Києві відкриють меморіал. Однак наразі ще триває робота над концепцією центру.
Стосовно центру вже виникло кілька спірних моментів. По-перше, у 2019 році російський режисер Ілля Хржановський прийняв пропозицію стати художнім керівником Меморіалу – це викликало хвилю критики через концепцію психологічного експерименту. Також режисерові згадали його проект “Дау”, де не зовсім законно знімали немовлят із харківського дитбудинку.
По-друге, меморіал належить російським олігархам українського походження Михайлу Фрідману і Герману Хану – і проект росіян в Києві охрестили “троянським конем”.
