Голова президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв і прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру під час зустрічі в Москві, серпень 1961 р.
Індія з часу здобуття незалежності в 1947 році завжди ухилялася від вибору сторін у протистоянні глобальних гравців. В епоху біполярного антагонізму США та СРСР Індія співпрацювала з Радянським Союзом, підтримувала прохолодні відносини зі США, прагнула дружніх зв’язків з Китаєм на основі Панча Шила (п’ять принципів: взаємна повага до територіальної цілісності й суверенітету; взаємний ненапад; невтручання у внутрішні справи одне одного; рівність і взаємна вигода; мирне співіснування) і просувала ідею неприєднання до жодного блоку.
Зараз, коли формується нове біполярне протистояння між США й КНР, Нью-Делі став пріоритетним партнером Вашингтона у стримуванні Пекіна. Відносини Індії з Китаєм залишаються напруженими попри те, що обидві країни пов’язують тісні економічні зв’язки. З Москвою Нью-Делі теж підтримує теплі відносини. Тож у стосунках з великими державами Індія намагається постійно балансувати: утримувати Росію і КНР від надмірного зближення, зберігати й розвивати стратегічне партнерство зі США у сфері технологій, оборони й торгівлі та заробляти на західних санкціях проти РФ.
Сама ж Індія описує свою нинішню зовнішню політику як дотримання національних інтересів через «стратегічну автономію». Нью-Делі приєдналося до кількох, здавалося б, несумісних між собою альянсів, таких як БРІКС і ШОС, у яких домінують Китай і Росія, і QUAD, у рамках якого взаємодіють зі США, Австралією та Японією. Держава вважає себе лідером Глобального Півдня, водночас впроваджує політику India First, засадничої для неї в контексті російського вторгнення в Україні.
Справа наліво: президент Південної Африки Джейкоб Зума, президент Китаю Сі Цзіньпін, президент РФ Володимир Путін, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Бразилії Ділма Руссеф на церемонії підписання документів під час саміту БРІКС в Уфі, 9 липня 2015 р.
Економіка понад усе
Економічні інтереси є, мабуть, найважливішими чинниками, що визначають зовнішню політику Індії. П’ята економіка світу, що впевнено рухається до того, щоб стати третьою вже до кінця десятиліття, водночас є лише 136-ю за рівнем ВВП на душу населення — 2731 долар США. Коли в 1991 році Індія розпочала реформи з економічної лібералізації, вважалося, що країна наздоганяє Китай; зараз ВВП Індії становить п’яту частину ВВП Китаю.
Тому Індія максимально націлена на те, аби залучати іноземні інвестиції у свою економіку й розширювати зовнішню торгівлю. І при цьому закуповувати сучасну військову техніку й передові технології, аби убезпечити себе в доволі нестабільному регіоні. Як велика економіка світу, що зростає найшвидше, Індія вбачає в собі силу стати локомотивом глобального економічного піднесення.
Передвиборчий маніфест владної Бгаратія джаната парті обіцяв перетворити країну на «надійний глобальний виробничий центр» до 2047 року, коли вона мала б приєднатися до клубу розвинених держав.
Очікуваний темп зростання ВВП Індії у 2024 році становить 8,2 %, що є найвищим показником серед великих економік світу, а дефіцит бюджету — лише 5,8 %. Золотовалютні резерви Нью-Делі влітку сягали 640–660 млрд доларів, поступаючись за обсягами лише Китаю та Японії. Цього року фондовий ринок Індії обігнав Гонконг і став четвертим за величиною у світі після США, Японії та Китаю.
Економічними успіхами Нью-Делі завдячує в тому числі своїй ефективній стратегії невтручання у протистояння глобальних гравців. В умовах боротьби за глобальне лідерство між США та КНР, російського вторгнення в Україну, бойових дій на Близькому Сході, Індія намагається зберегти хороші відносини з усіма важливими акторами міжнародних відносин. Саме тому уряд країни жодного разу не засудив на офіційному рівні агресію Москви.
Президент Росії Володимир Путін і прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді під час зустрічі в Кремлі, 9 липня 2024 року.
Нафта як запорука дружби
Зараз Індія третя у світі за споживанням нафти, у якому 83 % становить імпорт. Санкції ЄС і G7, що фактично закрили для Росії західний ринок і встановили стелю цін 60 доларів за барель, виявилися для Індії неймовірно вигідними. Москва, втративши традиційні ринки, мусила робити значні знижки для альтернативних покупців, зокрема й найбільшого — Нью-Делі. У 2021 році Індія імпортувала 50 тис. барелів російської нафти на добу, у 2023 році — 1,9 млн барелів. Тепер приблизно третина її нафтового імпорту — з РФ.
Індія у свою чергу експортує нафтопродукти, вироблені з російської нафти, до Європи, країн Перської затоки, Південно-Східної Азії та США. У 2024 році індійські нафтопереробні заводи отримали 10 мільярдів доларів сукупного прибутку, що є найвищим показником за всю історію.
Не приєднавшись до санкцій Заходу й купуючи нафту, Індія збільшила свої важелі впливу на Росію, оскільки стала одним із двох ринків на пару з КНР, куди РФ може продавати великі об’єми нафти.
Події останніх тижнів сигналізують, що цей вплив може навіть збільшитися. Йдеться про можливе рішення Саудівської Аравії відмовитися від скорочень видобутку, запроваджених ОПЕК+ під час пандемії та російського вторгнення, аби втримати ціни на нафту на високому рівні.
Видобуток нафти в РФ
План Саудівської Аравії, за даними медіа, передбачає, що видобуток нафти поступово збільшать з грудня цього року — на 1 млн барелів на добу вже до грудня 2025 року, а також розширять експорт, аби захопити частку ринку й отримати вищі прибутки.
Велика бензоколонка: чи можна примусити Росію до миру через зниження цін на нафту?
Такий крок може боляче вдарити по бюджету Росії, оскільки країна надмірно залежить від доходів від продажу нафти. І тут варто згадати, що Росія витіснила з індійського ринку саме Саудівську Аравію. І та намагається відвоювати втрачене.
Це додатково посилить вплив Нью-Делі на Москву, оскільки нафтовий експорт РФ залежний від ринку Індії, тоді як остання може отримати альтернативних постачальників дешевої нафти.
Інвестиції Заходу надважливі для Індії
ЄС — провідний інвестор в економіку Індії: обсяг прямих інвестицій європейців у 2022 році сягнув 108,3 млрд євро. Також найбільший торговельний партнер, на якого у 2023 році припадало 12,2 % (124 млрд євро) від загального обсягу, випереджаючи США (10,8 %) і Китай (10,5 %). І другий за величиною ринок збуту для індійського експорту (17,5 % від загального обсягу) після США (17,6 %), тоді як Китай посідає лише четверте місце (3,7 %). Торгівля послугами між ЄС та Індією склала 50,8 млрд доларів 2023 року.
Робітник працює на фабриці з виробництва шовку, Срінагар, штат Кашмір.
Близько шести тисяч європейських компаній працюють в Індії, забезпечуючи безпосередньо 1,7 мільйона робочих місць і ще 5 мільйонів опосередковано. Крім того, в березні 2024 року Індія підписала угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ, до якої входять Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн, за умовами якої отримає 100 млрд доларів інвестицій упродовж 15 років.
Обсяг прямих іноземних інвестицій США склав 66,7 млрд доларів. США, нагадаємо, є найбільшим ринком збуту для Індії та другим торговельним партнером після ЄС, на якого у 2023 році припадала торгівля товарами на суму 118 млрд євро.
Індія сьогодні має 114 компаній-єдинорогів із загальною капіталізацією 350 мільярдів доларів, більшість орієнтована на західний ринок. Роль Індії в технологічній сфері зросла за часів Моді, який особисто переконував керівників глобальних технологічних компаній, таких як Google, Cisco, Meta, Microsoft, Adobe, IBM і Tesla, відкривати офіси й інвестувати в країну.
У той самий час Індія для ЄС є десятим за об’ємом торговельним партнером, а для США — дев’ятим з частками приблизно 2–3 %.
Західні технології для Made in India
Торговельні війни США та КНР активізували співпрацю Заходу з Нью-Делі у сфері технологій. У 2022–2023 роках країна підписала цілий ряд угод, зокрема; щодо Ініціативи з критичних і новітніх технологій (iCET) зі США, про створення Ради з питань торгівлі та технологій з ЄС, Індійсько-Тихоокеанську економічну рамкову; започаткувала Тристоронній технологічний діалог зі США та Південною Кореєю; сформувала принципи QUAD для стандартів критичних і новітніх технологій. У червні 2024 року Індія, ЄС, США та Південна Корея домовилися створити біофармацевтичне об’єднання, щоб забезпечити надійність постачань сировини й подолати залежність найбільшої у світі фармацевтичної промисловості — індійської — від Китаю, який забезпечує майже 70 % активних компонентів.
Фармацевтична компанія, Індія
Усі ці партнерства неймовірно важливі для Індії, аби технологічно розвивати економіку за умов, коли рівень безробіття становить 7,6 % (серед молоді 15–29 років — 12,4 %), 42,6 % робочої сили задіяно в сільському господарстві, а 90–95 % зайнято в неформальній економіці, яку держава не оподатковує.
Тож ЄС і США мають змогу впливати на Індію, використовуючи питання торгівлі, інвестицій чи технологічної співпраці. Погіршення стосунків з ключовими економічними партнерами може боляче вдарити по економіці Індії та сповільнити її розвиток.
Значний потенціал впливу, зокрема, має Франція завдяки співпраці в ядерній енергетиці, ВПК і науковій сфері. А також Японія, важливий економічний партнер у стримуванні Китаю в рамках QUAD, вона ж фінансує один з ключових проєктів Моді — швидкісну залізницю між Мумбаї та Ахмедабадом, яку планують завершити до 2027 року.
Геополітична складова партнерства Індії та США
У Вашингтоні існує двопартійний консенсус у сприйнятті Нью-Делі як стратегічного партнера, а Пекіна — як стратегічного суперника. Індія теж сприймає глобальні й регіональні амбіції КНР як значну загрозу своїм інтересам. В умовах, коли США намагаються зменшити взаємну економічну залежність із Китаєм, Індія стає одним з найважливіших економічних партнерів, значущим ринком для товарів ВПК, постачальником сировини й товарів і майданчиком, куди американські компанії можуть перенести чутливе виробництво з Китаю.
Навіщо приїздив Нарендра Моді
США планують надати Індії технології виробництва двигуна GE 414 для нового покоління винищувачів. Також Нью-Делі й Вашингтон у 2023 році уклали угоду про продаж 31 безпілотника MQ-9 Reaper на суму 4 мільярди доларів. Ще США працюють, щоб Індія врешті відмовилася від покупки російського озброєння.
Reaper MQ-9 здатні виконувати дуже складні завдання.
У той самий час Нью-Делі не бажає встрягати в будь-яку конфронтацію з Пекіном через географічну близькість і загрози, що з неї випливають.
Китай: партнерство з присмаком війни
Китай традиційно є геополітичним суперником Індії. Він політично й економічно підтримує Пакистан, з яким Індія перманентно ворогує після розподілу Британської Індії на дві незалежні держави в 1947 році та з яким воювала у трьох великих війнах і ряді прикордонних конфліктів різного рівня інтенсивності.
Індія також протистоїть спробам Китаю налагодити партнерства з Бангладеш, Шрі-Ланкою, Непалом, Мальдівами й Бутаном, зовнішню політику якого контролює Нью-Делі.
Ще Індія — єдина велика держава регіону, яка протистоїть китайській ініціативі «Один пояс, один шлях». Країни мали кілька прикордонних конфліктів, зокрема, у 2020 році КНР захопив в Індії дві тисячі квадратних кілометрів спірного регіону Аксай-Чин.
Попри це, двостороння торгівля сягнула історичного максимуму у 2023 році — понад 118 млрд доларів, з яких 101,8 млрд — експорт КНР і лише 16,7 млрд — Індії. Дисбаланс у двосторонній торгівлі в розмірі 85 млрд доларів є однією з найбільших проблем уряду Моді.
Президент Китаю Сі Цзіньпін і прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді під час прогулянки в Ухані, столиці центральної китайської провінції Хубей, 28 квітня 2018 р.
Індії також доводиться підключатися до китайських ланцюгів постачання: поза ними країна, не надто розвинена промислово, не може бути частиною світових виробничих процесів, особливо високотехнологічних продуктів, таких як сонячні батареї, електромобілі.
Виробничі потужності КНР настільки глибоко вплетені у світову економіку, що Нью-Делі довелося скасувати обмеження, запроваджені після прикордонного конфлікту 2020 року, згідно з якими компанії, що мали частки китайського капіталу, не могли інвестувати в Індії без схвалення уряду. У підсумку Apple переніс 14 % виробництва iPhone до Індії, завдяки чому індійський експорт мобільних телефонів зріс на 42 %, до рекордних 15,6 млрд доларів.
Індійська промисловість навіть і близько не наздоганяє за об’ємами й продуктивністю китайську, тому в таких секторах, як важке машинобудування, електромеханіка, телекомунікаційне обладнання, побутова техніка, місцеві виробники змушені покладатися на китайську продукцію та технології.
Тож навіть якщо індійсько-китайські відносини залишатимуться напруженими, на економічні й торговельні взаємини це не вплине, оскільки економічні резони затьмарюють геополітичні інтереси.
Відносини з Росією: чи тільки нафта?
Індія зберігає близькі партнерські відносини з Росією, що засвідчує, зокрема, перший закордонний візит Моді після переобрання на посаді саме до Путіна. Тим часом час відсутність Моді на цьогорічному саміті ШОС в Астані сигналізує, що Нью-Делі дедалі більше дистанціюється від міжнародних платформ, де Росія та Китай відіграють провідну роль, оскільки намагається уникати антизахідних коаліцій.
Основа економічних відносин між Нью-Делі та Москвою закладена ще за часів Холодної війни, коли СРСР продавав Індії зброю та військову техніку, технології, енергетичні ресурси. Проте згодом рівень економічних відносин і торгівлі почав знижуватися. У довоєнних 2019–2021 роках зовнішня торгівля країн трималася на рівні 9–10 млрд доларів на рік. Частка прямих іноземних інвестицій Росії складає лише 1,2 млрд доларів, що просто мізер порівняно з частками ЄС і США.
Індія стала другим після Китаю постачальником заборонених технологій для Росії
Російський нафтовий танкер «Усть-Луга» .
Після 2022 року товарообіг Росії та Індії в цілому зріс на 458 % через уже згадану дешеву підсанкційну нафту, що тепер складає до 90 % російського експорту в Індію. 2023 року експорт Індії до Росії становив лише 4,26 млрд доларів, тоді як імпорт — 61,43 млрд доларів.
Москва та Нью-Делі поставили перед собою амбітну мету досягти двостороннього товарообігу в 100 мільярдів доларів до 2030 року. При цьому Індія намагається скоротити торговельний дефіцит і розширити експорт у Росію. Відколи проти РФ запровадили обмеження на торгівлю нафтою, Нью-Делі наполягає на розрахунках у рупіях, аргументуючи це тим, що використання доларів загрожуватиме вторинними санкціями США. Проблема для Москви полягає в тому, що Делі контролює курс рупії і ця валюта не повністю конвертована, через що її складно обміняти на іншу.
Делі заохочує витрачати рупії в себе та пропонує Москві інвестувати в індійські ринки капіталу або інфраструктурні проєкти в обмін на частки в акціонерному капіталі, і за даними місцевих медіа, Росія в підсумку погодилася вкластися в тому числі в державні цінні папери Індії, акції приватних і державних компаній і навіть інфраструктурні проєкти, витративши більшість грошей, що зависли в країні.
Отже, зовнішня торгівля Росії та Індії є вагомою лише через фактор нафти, що, нагадаємо, дає важелі впливу Нью-Делі. Решта ж економічних зв’язків між країнами мізерні, тому Росії ніяк ефективно економічно не натиснути на Індію.
Співпраця у сфері ВПК
За даними SIPRI, з 2008-го по 2022-й Індія була найбільшим у світі імпортером озброєнь, здійснивши закупівель на понад 85 млрд доларів. Понад половина цих поставок — від Москви. Загалом приблизно 60 % техніки індійської армії вироблені або в СРСР, або в сучасній Росії. Однак з 2017-го по 2022 рік експорт російської зброї до Індії скоротився на 37 %.
Сьогодні можливості Москви експортувати зброю, комплектуючі й навіть обслуговувати вже продане суттєво обмежені через війну з Україною та вплив санкцій, тому варто очікувати подальшого спаду її ролі в оснащенні індійської армії. Чудово ілюструє цей процес історія з експортом систем ППО. 2018 року Індія замовила в Росії 11 дивізіонів ЗРС С-400 з доставкою до кінця 2023 року. До початку повномасштабного вторгнення в Україну Москва передала шість дивізіонів С-400, однак поставку решти у 2023 році відклали до 2026-го.
Пускові установки ЗРК С-400 армії РФ.
В таких умовах Нью-Делі намагається скорочувати залежність від російського ВПК, відмовляючись від закупівлі нового озброєння, та переважно обмежується угодами про обслуговування та модернізацію раніше придбаного. Індія робила ставку на радянське та російське озброєння через його порівняну дешевизну із західним та оскільки його можна було купляти із знижками або в кредит.
Зараз же експортні спроможності російського ВПК знизилася, що спонукає Індію переходити на закупівлю озброєння на Заході, що дає США та Франції значні важелі впливу.
Моді, хіндутва й імперські замашки
У червні 2024 року Нарендра Моді виграв треті вибори поспіль, зараз за тривалістю перебування на посаді прем’єр-міністра він поступається лише Джавахарлалу Неру та Індірі Ганді.
Моді став вагомою фігурою в індійській політиці ще на початку нульових, коли він став головним міністром штату Гуджарат (перебував на цій посаді з 2001 по 2014 рік). В 2002 році в Гуджараті відбулися міжетнічні сутички, під час яких загинули за різними оцінками від однієї до двох тисяч осіб. Моді був причетний до заохочення насильства, так само як і поліція та урядовці штату, які підбурювали заворушення та передавали погромникам списки будинків, де проживали мусульмани. Правозахисники, які вивчали заворушення 2002 року, стверджують, що вони були сплановані заздалегідь і фактично були етнічною чисткою. Тоді ці події призвели до міжнародної ізоляції Моді: США та інші західні країни відмовляли йому у видачі віз.
Саме за часів перебування Моді на посаді головного міністра штату Гуджарат був сформований його імідж “сильного лідера”, який заклав основу для його політичного підйому, і в підсумку поставив його в один ряд з такими автократами як Сі Цзіньпін, Володимир Путін та Реджеп Тайїп Ердоган. Однак перемога Моді на загальних виборах 2014 року призвела до швидкого розвороту в політиці Заходу, який прагматично почав співпрацювати з новим лідером Індії.
Головний міністр Гуджарату Нарендра Моді в робочому кабінеті в Гандінагарі, столиці штату, грудень 2014 р.
І впродовж наступних десяти років чоловік, що надихається та популяризує в Індії хіндутву — сумішшю екстремальної форми етнонаціоналізму та фашизму, що спонукає до насильства щодо мусульман та інших меншин, став одним із найвпливовіших лідерів світу, якого Захід навіть закликає брати на себе більшу роль в глобальному порядку денному. За прем’єрства Моді Індія приймала саміт G20, двічі головувала у Раді Безпеки ООН, стала активним учасником QUAD і долучилася до нових форматів співпраці з Асоціацією держав Південно-Східної Азії.
Моді пропонує країні економічний розвиток, масштабні інфраструктурні проекти та іноземні інвестиції. В умовах бідності та масового безробіття, населення “найбільшої демократії світу” готове закривати очі на занепад демократії, свободи слова, релігійної свободи, ріст етнічного насильсива та соціальної несправедливості.
Індія також веде доволі агресивну політику щодо своїх сусідів, вважаючи їх своєю сферою впливу та агресивно реагує на найменші втручання в “свої інтереси”. Уряд Моді шантажував Непал економічним ембарго та окупацією частини його території, підтримував в Бангладеш маріонетковий режим Шейх Хасіни Ваджед, втручалася в внутрішню та зовнішню політику Мальдівських островів, індійська армія вбивала мирне населення під час “миротворчої операції” у Шрі-Ланці.
Окремо варто згадати конфлікт з Пакистаном, який продовжує підживлювати агресивна політика та нездатність до компромісу обох сторін. Кашмірський конфлікт залишається невирішеним через відмову Індії дозволити кашмірцям реалізувати своє право на самовизначення. Індія призупинила всі контакти з Пакистаном, країни підтримують прикордонний терроризм один проти одного.
Солдати індійської армії під час патрулювання кордону у пункті Балад на кордоні Індії та Пакистану, приблизно 45 км від північного індійського міста Джамму.
***
Підсумовуючи, Індія має важіль впливу на Росію — імпорт російської нафти. Однак чи підштовхне Москву до переговорів ризик втратити частину нафтових доходів? І чи готова сама Індія відмовитися від дешевої російської нафти, яка приносить мільярди її компаніям і бюджету, заради миру в Україні? Та ще й підштовхувати своєю відмовою Росію в обійми КНР, свого стратегічного супротивника.
Чи могло б щось спонукати Моді відмовитися від російської нафти та співпраці з Москвою загалом?
Гіпотетично тиск Заходу міг би вплинути на мотивацію Нью-Делі. США та ЄС мають можливості для цього (торговельні, економічні, технологічні важелі), питання лише в тому, чи готові американці та європейці ставити під загрозу взаємовигідну співпрацю й ослаблювати позиції держави, яка є ключовим балансиром КНР? Та головне, чи хоче Моді стати посередником у припиненні війни, яка, об’єктивно, його країні вигідна?
