Богдан Мірошников Блогер MYROSHNYKOV
Ця осінньо-зимова кампанія окупантів з північнокорейським присмаком мала на меті вдарити по нашим болючим місцям після ліьнього контрнаступу, який не досяг цілей.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; margin: 10px 0; order: -2; } #mobileBranding { margin: 0 !important; } }
Вони хотіли якщо не розгромити наші війська в зоні колишньої АТО/ООС, то хоча б вийти на адмінкордони Донецької та Луганської областей.
Сил та засобів було залучено дуже багато.
Згадати тільки перші дні наступу на Авдіївку – десятки ворожих бронемашин та танків щодня горіли після невдалих спроб бліцкригу, окупанти втрачали найбоєздатніші війська сотнями. Так було приблизно тиждень.
Далі вони були змушені змінити тактику та повернутися до малих піхотних штурмів за підтримки арти та менш масоване застосування бронетехніки.
Кількість ділянок для одночасного потужного наступу була зменшена.
Але це було хвилями – періодично вони все ж влаштовували чергові спроби бліцкригу з наступом одночасно на 10-12 ділянках.
Логічним завершенням першого етапу стала оперативно-тактична пауза, коли окупанти продовжували наступ, але в менших обсягах. Бо залучені сили були вже в не самому кращому стані.
Приблизно з 16-17 січня почався другий етап. І знову спроби наступати на 8-10 ділянках одразу, але вже переважно на півдні Авдоса.
Помітили, як це резонує з початковими планами ворога?
В тому й справа.
Якщо ми не допустимо помилок Соледара (а ми їх частково допустили майже рік тому під Авдосом) у подальшому, то всі ці грандіозні плани ворога остаточно підуть коту під хвіст.
А північна корея не резинова – робити стільки БК на експорт у стані перманентної війни вони не можуть. Зазначу, що саме на експорт.
Тому вкрай важливо нам не помилятися далі, бути максимально зґуртованими та лупати сю скалу до переможного.
