Мені пишуть, що Віктор Бабарико в Білорусі – це кандидат, приємний Москві. Нібито працював у російських структурах і таке інше. Ось людей нічому не вчать навіть очевидні приклади.
Погляньмо на Порошенка: російськомовний, колишній діяч СДПУ(о) і Партії регіонів, міністр уряду Азарова, вірянин Московського патріархату, відвідувач київського клубу Дмитра Кисельова, якщо ви розумієте, про що я. А чим усе скінчилося? Реально вів війну проти Росії і навіть томос організував. Так, залишив нам усім провальні Мінські угоди, реанімовану корупцію і повсталого з небуття Медведчука, але ж не тому, що нібито працював на Кремль.
Інший приклад: Кучма. У нього взагалі ідеальний життєвий шлях радянської людини. Бідному хлопцю із села вдалося здобути освіту, влаштуватися на виробництво і дорости до самої верхівки в цілковитій лояльності до радянської влади. Ішов на вибори вже у незалежній Україні, обіцяючи москволюбивій частині електорату все, що вони хотіли. А чим скінчилося? Скрутив роги проросійським сепаратистам у Криму (Мєшкова пам’ятаєте?), реально розвивав систему держави і навіть залишив ідеологічну конструкцію “Україна – не Росія”. Так, після Кучми в нас залишився національний розкол, олігархи і політико-кримінальне утворення на кшталт анклаву на Донбасі, але це все теж не тому, що Кучма нібито працював на Кремль.
Тому! Не треба підходити до оцінювання політичних діячів стереотипно. Білорусь, як і Україна, формує власний політичний сенс. І це сама собою антикремлівська річ. Бабарико і хто завгодно інший у Білорусі розвиватиме самостійну Білорусь, цього вже не скасуєш. Путін може спробувати хіба що завоювати цю країну в тому чи іншому вигляді, але сама вона до нього не прийде.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
