Викривачам Єфремова.
Я не вірю вам, панове! Ваша чеснота, що захлинається лютим гавкотом, – лицемірство. Ви не помічали або спускали на гальмах дебоші, нахабство і злочини можновладців та їхніх дітей. Ви їздите або мрієте їздити на машинах із номерами, які захищають машину та її водія від будь-якого огляду. Кого, до речі, із водіїв таких машин, які збили людей на смерть, віддали під суд, у кого з них хоча б брали пробу на алкоголь? А кого з жертв звичайних аварій – вони щодня! – ви згадували?
Ви хоч раз публічно цікавилися, чому в нас досі випускають такі машини, що під час зіткнення з “іномаркою” людей, які сидять там, треба виймати автогеном? Ні, вас цікавить Україна або пам’ятники й назви вулиць в інших країнах. Не бачу виправдання Єфремову, але ви ж біснуєтеся не тому, що обурені його поведінкою або співчуваєте жертві. Просто ви давно ненавиділи його, але безсилими були щось із ним зробити. А зараз, так – ваш час.
Ви хочете, щоб ми – ті, для кого він читав свого “Громадянина”, – або встали в один ряд з обвинувачами, або були настільки дурними й аморальними, щоб вимагати його звільнення, хоча тільки зовсім хвора людина може вважати, що вчинений Михайлом Олеговичем злочин може залишитися безкарним. Але я не прокурор – це не моя справа – вимагати для Єфремова строк. А якби мене обрали для колегії присяжних, я б просив звільнити мене від цього обов’язку – я захоплююся його творчістю, я дуже вдячний йому, щоб бути об’єктивним.
Так, знаю, що він винен, знаю, що його посадять, і це буде справедливо, так, мені огидний п’яний за кермом, але я не можу радіти тому, що він, Єфремов, буде в тюрмі. І я буду втішений, коли він, відсидівши своє, вийде на волю.
Ви, звісно, пішли далі, трагедія – лише привід для вас. Ви розгорнули кампанію проти нас усіх – подивіться, мовляв, які вони – п’ють, колються, людей убивають як попало. Але нахабна і демонстративна зневага до закону і загальноприйнятих норм характерна все-таки не для нас, а для людей, наближених до влади, яких над іншими ставить саме їхнє становище, а головне, становий характер нашого суспільства (Єфремова це, зрозуміло, не виправдовує).
Думаю, заради цього п’янкого відчуття вважати всіх холопами, а себе – людьми государевими, а не тільки заради можливості красти, ви й готові служити будь-якому государю. У нас, ліберастів, як ви витончено висловлюєтесь, звісно, теж усяке буває, але серед моїх друзів, наприклад, немає жодної людини з алкогольною або наркотичною залежністю. Як немає й жодного, хто б сідав п’яним за кермо або підтримував сьогоднішню владу.
Загиблого шкода. Сподіваюся, сім’я Єфремова або він сам зроблять усе, щоб у його вдови не було, принаймні, матеріальних проблем, хоча людину не повернеш. А Михайлу Єфремову я щиро бажаю гідно пройти ті важкі випробування, які на нього чекають.
Джерело: Leonid Gozman / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
