Війна в Нагірному Карабасі для Азербайджану – визвольна. Про це президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив “РИА Новости” в інтерв’ю, стенограму якого пресслужба глави держави опублікувала 15 жовтня.
“Для азербайджанського народу – це війна визвольна, а для Вірменії – це війна загарбницька. Ні для кого не секрет, і це факт, який уже знають і міжнародні посередники, що так званої армії Нагірного Карабаху не існує. Сьогодні в тому об’єднанні, яке вірменська сторона так називає, 90 відсотків військовослужбовців – громадяни Вірменії. Їх призивають на військову службу вірменські військкомати і відправляють на окуповані території Азербайджану: в Агдам, Фізулі, Джебраїл, Кяльбаджар, Губадли, Лачин, Зангілан. Запитання: а що вони там роблять? На міжнародно визнаних територіях Азербайджану сьогодні перебувають вірменські окупаційні сили”, – сказав Алієв.
За його словами, це не можна виправдати ні з погляду міжнародного права, ні з погляду людської моралі.
“Неможливо протягом 30 років вести політику щодо недопущення азербайджанців на їхні споконвічні землі. Це ж території, де вірменське населення ніколи не жило. Інше питання, що там усе зруйновано і, щоб туди повернутися, треба витратити величезні сили і час. Але таку позицію ніяк виправдати не можна. Тому ми і наші військовослужбовці б’ються і гинуть на азербайджанській землі. А вірменські військовослужбовці, вони гинуть на землі, яку їхній уряд хоче тримати під окупацією”, – пояснив президент Азербайджану.
Бойові дії між Азербайджаном і Вірменією цього року почалися із 27 вересня і тривають досі. Міноборони Азербайджану звинувачувало Вірменію в “масштабній провокації”, обстрілі позицій азербайджанської армії та оголосило про початок “стрімкого контрнаступу”. Вірменська влада зі свого боку заявила, що азербайджанські військові ініціювали наступ на Нагірний Карабах. Під час конфлікту сторони використовують танки, важку артилерію й авіацію. Повідомляли про загиблих і поранених військовослужбовців і мирних жителів.
Воєнний стан ввели як у Вірменії, так і в окремих районах Азербайджану. Обидві країни, що беруть участь у конфлікті, оголосили мобілізацію.
Туреччина відкрито підтримує в цьому конфлікті Азербайджан. Росія взяла на себе на час роль миротворця, закликавши Туреччину та інші країни переконати Азербайджан і Вірменію повернутися до мирного врегулювання конфлікту в Нагірному Карабасі.
3 жовтня у Вірменії заявили, що Азербайджан перейшов у масштабний наступ, який силам самооборони невизнаної республіки вдалося зупинити.
9 жовтня під час переговорів у Москві представники Азербайджану і Вірменії домовилися про припинення вогню в Нагірному Карабасі із 12.00 10 жовтня. Однак після настання перемир’я обидві сторони звинуватили одна одну в його порушенні.
Вірменія висунула тезу про те, що безпека в районі Нагірного Карабаху забезпечить його незалежність. Азербайджан у відповідь пригрозив розривом зв’язків країнам, які визнають незалежність Нагірного Карабаху.
Нагірний Карабах оголосив у 1991 році за підтримки Вірменії про незалежність від Азербайджану. Це призвело до бойових дій, що тривали до 1994 року. Збройний конфлікт завершився підписанням Бішкекського протоколу про перемир’я і припинення вогню, але час від часу між сторонами виникають збройні сутички. За час конфлікту в регіоні загинуло понад 30 тис. осіб.
