З ініціативи першої леді України Олени Зеленської 11 вересня 2020 року Україна стала повноправною учасницею міжнародного «Партнерства Біарріц», яке було започатковане лідерами країн Групи семи (G7) – Канадою, Францією, Німеччиною, Італією, Японією, Великою Британією та США – з метою посилення відповідальності «Великої сімки» та консолідації зусиль інших держав для досягнення рівних прав і можливостей у суспільстві та відсутності обмежень за будь-якими ознаками.
У авторській колонці дружина Президента розповіла про основні цілі та зобов’язання України як учасниці «Партнерства», передає пресслужба Офісу Президента.
Знак рівності
Самі того не помічаючи, ми живемо зі стереотипами, запрограмованими в нас ще з минулого сторіччя, множимо їх та проектуємо на тих, хто поруч. Настав час це змінити.
Україна приєдналася до Партнерства Біарриц. Про що це? Про красивий пляж на Атлантичному узбережжі Франції, на якому, до речі, менш як сто років тому жінка не могла з’являтися у такому звичному для нас сьогодні купальнику? Чи, як дехто скаже, скептично посміхнувшись, «знову про гендерну дискримінацію»?
Партнерство Біарриц — це про рівність, рівні права та можливості. Право самостійно обирати професію, можливість вільно пересуватися, не зіштовхуючись з архітектурними перешкодами та з ментальними упередженнями. Право бути прийнятим суспільством не з жалістю, як до жертви, чи із захопленням, як до героя, котра / котрий «примудрилися» пристосуватися й жити на повну, а зі ставленням як до рівних.
Це про руйнування бар’єрів: фізичних, ментальних, соціальних, економічних. Надуманих і тих, що реально існують. Отримала підвищення? Ну зрозуміло, яким чином. Бабуся з нафарбованими нігтями та губами? Вже зовсім «того» на старості. Дитина з аутизмом? Співчуваємо, але їй не місце серед наших учнів. Народила — хрест на кар’єрі. Постав її на місце кулаком — ти чоловік чи ганчірка? Стереотипи, які зростали разом з нами ще з пелюшок, ми множимо й проектуємо на тих, хто підростає поруч, і методично кодуємо в їхні налаштування.
Це про розвиток універсального публічного середовища, у якому пересування в інвалідному візку чи з дитячим візочком не є фізичним бар’єром. Про можливості не лише потрапити до музею за допомогою пандуса, а й дістатися туди спеціально облаштованим громадським транспортом.
Це про руйнування бар’єрів: фізичних, ментальних, соціальних, економічних
Це про навчання дітей принципів рівності та взаємоповаги. Про нормальність бажання дівчинки бути пожежницею чи військовою, а хлопчика — вихователем у дитячому садку чи дизайнером одягу. Про те, що хлопці також плачуть, і це нормально. Про відмову від нав’язування дітям застарілих поглядів на професії. І про відмову від заборони професій для жінок. Так! І таке в нас існує! Про право людини самостійно вирішувати, ким бути, і право на повагу до її вибору.
Самі того не помічаючи, ми живемо в рамках, запрограмованих у нас ще з попереднього сторіччя. Сильний / слабка, розумний / красива, годувальник / обслуга. Чи такого розподілу ролей ми бажаємо нашим дітям? Напевно ні.
Це про ненормальність твердження «б’є — значить, любить» і хибність переконання, що насильство в сім’ї — проблема особиста і про неї не слід говорити на людях. Про право потерпілого піти від кривдника й не бути засудженим суспільством. Про право отримати допомогу в той момент, коли вона потрібна, а не тоді, коли буде вже пізно.
Це про розрив стереотипу «чоловік добуває мамонта, а жінка його готує». Про право не тільки обирати будь-яку професію за покликом серця, а й отримувати за роботу гідну й рівнозначну за розміром оплату. Сьогодні в Україні у фінансовому секторі, в науці, транспортній галузі жінки отримують у середньому на 25 % менше, ніж чоловіки. Але працюють при цьому стільки ж!
Це про боротьбу з дискримінацією при працевлаштуванні, особливо щодо молоді та людей третього віку. «Ви незаміжня? Тоді ви нам не підходите… Потім буде сім’я, підете в декрет, а хто працюватиме?» або «У вас двоє дітей? Вони ж, напевно, хворіють, і ви на лікарняних часто…» Знайомі фрази?
І чому чоловікові має бути соромно за те, що він допомагає змінювати підгузки чи сам готує для дитини? Чому бути турботливим батьком — це лише приносити гроші в сім’ю? А будь-яка «жіноча» робота одразу таврує чоловіка як «підкаблучника»?
Це про батьківство в чотири руки — усвідомлене, рівноправне. Про право чоловіка взяти відпустку для догляду за дитиною або лікарняний, якщо малюк захворів. Підкреслю — про право, а не обов’язок.
Всі українці повинні мати рівні можливості. А вирішувати, користуватися ними чи ні, — це також право кожного.
І це право не має залишитися красивими словами на папері. У межах Партнерства Україна бере на себе зобов’язання у п’яти сферах і має їх виконати. Не лише розробити універсальні норми для створення безбар’єрного для всіх громадян простору, а й забезпечити їхнє виконання на практиці. Закріпити на законодавчому рівні право чоловіка брати відпустку для догляду за дитиною і право жінки обирати будь-яку професію, отримуючи гідну оплату за свою працю. Створити систему реагування на випадки домашнього насильства з достатньою кількістю притулків для постраждалих і об’єктивною відповідальністю для кривдника. Систему, яка надає допомогу вчасно.
Партнерство Біарриц — про це. Про рівні можливості для всіх українців у всіх сферах життя. І про справжні сімейні цінності: любов і повагу, взаємодопомогу і спільне піклування про дітей.
А ще приєднання України до Партнерства, започаткованого лідерами G7 під головуванням французького президента Еммануеля Макрона, свідчить про прагнення країни до розбудови суспільства нового покоління — для нас і тих, хто буде після.
