Людям хочеться, щоб їхні інтереси в Києві представляв сильний мажоритарник, міцний господарник, який займається проблемами округу, а не своєю політичною кар’єрою
– Чому правозахисник вирішив піти у велику політику?
– А хто ж має займатися політикою і законотворчістю? Саме ті люди, які використовують закон у своїй щоденній роботі. Хто, якщо не ми, розуміємо, що таке застосування закону в суспільстві.
– Із якої причини ви вирішили балотуватися від Чернігівської області?
– Після реформи укрупнення районів до складу 208-го округу занесли Ніжинський район. А я родом із цих місць – народився в селі Сальне поблизу Ніжина. Чернігівщина та її проблеми мені не чужі.
Приблизно із 2015 року я активно вивчаю питання реалізації прав власників земельних паїв. Здавання земельних паїв в оренду – одна з важливих складових доходу людей, які живуть у селах. Усе почалося з того, що після смерті брата до мене перейшли три паї, які належали йому. Я почав оформляти спадщину і тільки тоді зрозумів, як воно насправді людям реалізовувати своє право власності. У мене з’явилося багато ідей у вигляді законопроєктів. Я пропонував їх тоді різним депутатам і партіям. Але вони нічого особливо не робили.
2018 року, коли я робив перші кроки у великій політиці, питання відкриття ринку землі вже мусували. Я абсолютно впевнений: щоб люди могли повноцінно реалізувати своє право власності, багато законів ще необхідно вдосконалити. Це те, що я багато років роблю. І ви можете побачити, якою є реальна підтримка в мене серед людей. Минулого року я балотувався в сусідньому Срібнянському районі у 209-му окрузі, у мене рейтинг був 37%, у Ніжинському – 35%. Такого результату я досяг протягом місяця публічної діяльності.
– А чому зараз ви вирішили йти зі “Слугою народу”?
– Минулого разу я балотувався від “Батьківщини”. На той момент це була єдина політсила, яка перебувала в опозиції до чинної влади. Думки й підходи цієї партії мене влаштовували. Зараз оголосили довибори у 208-му окрузі, і Юлія Тимошенко вирішила підтримати Олега Ляшка. Я не коментуватиму цього рішення, поважаю Тимошенко як політикиню, але не згоден із її вибором.
Люди занадто добре знають і самого Ляшка, і методи його роботи. Вони хотіли б бачити його на окрузі, але набагато частіше бачили на екранах телевізорів. Людям хочеться, щоб їхні інтереси в Києві представляв сильний мажоритарник, міцний господарник, який займається проблемами округу, а не своєю політичною кар’єрою як лідер партії.
Я подав свою заяву на розгляд партії “Слуга народу”. Спочатку це було спілкування з чернігівськими депутатами – запропонував їм свою кандидатуру, показав свою позицію з усіх питань. Команда президента високо оцінила результати моєї роботи і запропонувала мені балотуватися у 208-му окрузі. Вважаю, що запуск програми президента “Велике будівництво” дасть багато для моєї рідної Чернігівщини. Ремонтують школи, дитсадки, а головне – дороги. Це те, чого так бракує області. Моє завдання – максимально розширити дію цієї програми завдяки активній роботі з Державним фондом регіонального розвитку та місцевою владою.
Треба спрямувати гроші на створення потужностей із перероблення зернових, молока тощо. Такий малий і середній бізнес забезпечить село робочими місцями
– Що саме пропонує ваша програма розвитку Чернігівської області?
– Я свою програму писав не “зі стелі”, як роблять деякі політики, я провів низку зустрічей з аграріями, із керівниками місцевих громад. Чернігівщину часто називають депресивним регіоном, і дуже тривалий час, щоб вивести область із такого стану, нічого не робили. Сьогодні за цілою низкою напрямів є серйозні зміни, але я своє завдання як депутата бачу в різкому розширенні реалізації таких програм у регіоні.
Для цього необхідний ефективний діалог місцевої влади та центральних органів влади, а найкращим перемовником у цьому процесі є народний депутат. Саме тому депутатам-опозиціонерам часто складніше домагатися вирішення проблем округу. Моє членство в команді президента й ефективна зв’язка “місцева влада – народний депутат – Кабмін” забезпечать вирішення проблемних питань у найкоротші строки.
Ще 2005 року ухвалили закон про стимулювання розвитку регіонів, призначений суто для депресивних районів. Далеко не всім вдалося скористатися цими програмами. Але дехто впорався. Наприклад, Львівська область. До 2009 року вона теж була депресивним регіоном. Але потім на підставі цього закону підписали угоду між Львівською обласною державною адміністрацією, Львівською обласною радою та Кабміном і було виділено перші гроші. А сьогодні ми бачимо, що це вже точно не депресивний регіон – там і туризм, і виробництво. За рівнем розвитку вони далеко попереду Чернігівщини.
Закон дає право облрадам та адміністраціям брати гроші в Кабміну на співфінансування приватного бізнесу. Спрямовувати гроші не тільки на соціальний розвиток, а й на будівництво об’єктів, які дають робочі місця.
Треба спрямувати гроші на створення потужностей із перероблення зернових, молока тощо. Такий малий і середній бізнес забезпечить село робочими місцями. Місцевим треба давати гроші на побудову виробництв. Тоді людям буде де працювати. Навіть більше, якщо зробити дороги, пустити автобуси, люди із задоволенням їздитимуть на роботу із сіл до райцентру.
А поки що в нас така картина: щоранку третина Ніжина виїздить на роботу до столиці. Бахмач – те саме. Я днями зустрічався з місцевим підприємцем Миколою Булахом, у нього є колосальний проєкт із будівництва в Бахмачі заводу з виробництва рослинної олії. Реалізація цього проєкту дасть змогу вирішити проблему зайнятості в місті. Тут можна переробляти весь соняшник, який вирощують у Чернігівській області, і навіть частково Сумській. Але, окрім проєкту, нічого немає. Потрібні великі гроші. Брати кредит? Потрібна застава. У нас є готова програма і закон, у межах якого можна це зробити.
– Чого бракує, щоб закон повноцінно запрацював?
– Потрібні місцеві ради, які розуміють, як ефективно використовувати положення закону для розвитку області, їх тісний зв’язок із народним депутатом і активна позиція місцевого бізнесу. Я вже провів кілька зустрічей, зокрема з губернатором Чернігівської області Андрієм Прокопенком, щодо допомоги місцевим підприємцям у реалізації їхніх проєктів. Саме тому важливо оновити склад місцевих рад, особливо обласної, які в єдиній вертикалі та співпраці з виконавчою гілкою ухвалювали б місцеву нормативну базу про таку підтримку.
Отже, чому “Слуга народу”? Тому що це керівна партія, яка буде ще чотири роки при владі. І я впевнений, мені вистачить сил зробити так, щоб мене почули. Я можу багато чого досягти, перебуваючи в цій команді.
– Які ще проблеми актуальні для Чернігівської області та яке рішення ви бачите?
– Катастрофічний стан доріг. Населені пункти маленькі й розташовані на значній відстані один від одного. Ремонтувати дороги між ними для держави, напевно, дорого й нерентабельно. Але я хочу все-таки достукатися до президента і його команди, щоб усі почули: 30% населення України живе в селах. Щоб якість життя покращилася, там дороги теж потрібно побудувати. До мого рідного села можна їхати прямо по бездоріжжю – через Бровари, Русанів, Басань, Макіївку і до Сального, виходить 100 км. Якщо їхати в об’їзд трасою, через Ніжин – 150 км. А за часом одне й те саме, і все тому, що дороги немає.
Власним прикладом я показав, що домогтися вирішення питань можна. Кілька років тому разом із моїм партнером Ігорем Калиниченком ми створили правозахисну організацію “Правозахист плюс”, яка працює в регіоні і допомагає місцевим жителям. Ми почали спільно працювати над розв’язанням проблеми з дорогами. У жовтні минулого року зібрали понад 3 тис. підписів під зверненням про будівництво дороги та розвезли звернення в усі організації – президенту, у Кабмін, профільні міністерства тощо. Ось результат: у березні мені зателефонував начальник “Автодору” Чернігівської області, запросив на нараду голів сільрад щодо будівництва дороги. Я уточнив, щоб часу не витрачати: знову ямковий ремонт? Ні, сказав, будівництво. І що думаєте, ми приїхали і були здивовані, що нарешті кошти, які виділяли на ямковий ремонт, спрямували на проєкт будівництва нової дороги. Та влада, що зараз, хто б що не казав, але чує людей.
– Тобто дорога буде. А як скоро?
– Буде в будь-якому разі. Уже оголосили тендери. На будівництво 40 км нової дороги виділили майже 800 млн грн. А це ділянка від Ічні до Києва.
– Що в Чернігівській області із соціальною інфраструктурою?
– Це одна з найбільших проблем. Чернігівщина – експериментальний регіон, де немає поштових відділень. Їх закрили через відсутність рентабельності.
– Ідея була в тому, щоб зробити пересувні поштові відділення, які виконували б не тільки функцію пошти, але банку і доставляння товарів.
– Ідея гарна. Але тепер нехай приїдуть і подивляться, як на практиці це працює. Машина приїздить у центр на певний час – дві-три години. Туди ще й потрібно дійти. І не кожен може встигнути.
– Чи не простіше тоді робити платежі у смартфоні?
– А могли б ви зі мною поїхати в Чернігівську область? Там навіть GPS не працює, не те що мобільний інтернет. Я, щойно зайду до Верховної Ради, відразу запропоную законопроєкт. Є “Держчастотнагляд”. Нехай виїжджає і заміряє силу сигналу. І якщо сила сигналу 40%, люди, які там живуть, платитимуть 40% тарифу на зв’язок. Це чесно. Щоправда, тоді половина Чернігівської області взагалі нічого не платитиме. Тому що в нас вітер подув – і хвиля з’явилася, вітер змінився – уже немає зв’язку, ніхто вам дотелефонуватися не може. Яка “Країна у смартфоні” в таких умовах? Нам до цього ще дуже далеко.
– Як же тоді реалізовують дистанційне навчання у школі, про яке стільки говорять, через коронавірус?
– Це все від села дуже далеко. Ми рухаємося до технологій, але занадто повільно.
Якщо орендар відмовляється викупити ділянку за ціною, яку просить селянин, розірвати договір оренди не можна. Я вважаю, що цю норму потрібно скасувати
– Багато хто чекав на ухвалення закону про землю. Його ухвалили. Одні радіють, інші не дуже. Ви як вважаєте, зробленого досить чи потрібно рухатися далі?
– Пишуть, я латифундист – це перебільшення (сміється). У мене всього шість гектарів землі в селі. Дати можливість людям реалізувати своє право власності на землю давно було треба. Ніхто не наважувався – проводили торги. Те, що зробив президент із командою, – великий плюс. Але ще потрібно законодавство вдосконалити багато в чому. Дати право продавати землю – це одне, але я не хочу, щоб у нас із землею сталося те, що сталося із продажем держпідприємств.
Поясню. Де люди візьмуть гроші на землю? Ціну, яку зараз ставлять, я вважаю маленькою, але навіть за цією ціною – $2 тис. за гектар – як її придбати? Оренда паю площею один гектар – 5 тис. грн на рік. Тому для придбання платіж кредиту з відсотками не має перевищувати 5–6 тис. грн на рік. Інакше він просто не потягне цього.
– Що, по-вашому, ще потрібно зробити, щоб придбання землі було аграрію до снаги?
– Основний дохід громад на Чернігівщині – саме від землі. Їм більше немає за що жити. Створімо земельний банк, даймо гроші громадам і право викуповувати землю. Тобто власники паїв зможуть реалізувати своє право і продати пай, а потім уже громада зможе розпорядитися землею. Тоді договір про оренду буде між фермером і громадою, а не як зараз – із купою пайовиків. Так буде простіше і аграріям, а громада зароблятиме гроші. Маленький приклад. Куликівський район – аграрій Віктор Труш платить 17 млн грн на рік орендних платежів. А уявіть, ця сума піде у громаду. Не потрібно більше жодних преференцій.
– Ви спілкуєтеся зі своїми потенційними виборцями, їм подобаються такі ідеї?
– Люди хочуть продати, але багато хто не розуміє вартості землі. Мені часто кажуть: Анатолію, хочу продати землю, щоб купити сину квартиру. Вони просто не усвідомлюють, скільки це коштує. Але, втім, більша половина пайовиків готова продавати. Подивіться на віковий ценз власників паїв. Там люди, яким далеко за 60 років, і це для них хоч якась можливість допомогти своїм дітям. Сьогодні великі агрохолдинги не викуповуватимуть паїв.
– Чому ви так думаєте? У них якраз гроші є.
– Щойно зайшла мова про відкриття ринку землі, моментально агрохолдинги переуклали договори оренди з людьми і продовжили їх на 25–40 років, а орендну плату на копійки підняли. Найстрашніше, що, відкриваючи ринок землі, законодавець не прибрав першочергового права орендаря на викуп землі.
Що це означає? Я у вас орендую пай. До вас приходить інша людина і пропонує викупити землю за вигідною вам ціною, скажімо, за $5 тис. Але за чинним нині законом ви маєте прийти до мене, орендаря, і запропонувати викупити ділянку. І я вам скажу: “Та ні, візьміть $2 тис., вам вистачить”. Без мого відома ви не можете цієї угоди укласти. А покупцеві такі труднощі не потрібні. І власник землі втратить вигідну угоду. Якщо орендар відмовляється викупити ділянку за ціною, яку просить селянин, розірвати договір оренди не можна. Я вважаю, що цю норму потрібно скасувати: не викупив орендар землі – договір моментально розривають. Тоді в нас буде чесний відкритий ринок землі.
– Ви вважаєте, такі зміни можливо ухвалити найближчим часом?
– Це колосальна робота. Величезні агрохолдинги недарма підписали договори оренди на 50 років, вони збираються й далі орендувати землю у пайовика за копійки. Я готовий подати на розгляд Верховної Ради законопроєкти, які зроблять пайовика захищеним від сваволі орендаря, а орендаря – від шантажу пайовиків. Чіткі чесні правила гри на цьому ринку сприятимуть тому, що обидві сторони будуть захищені у своїх інтересах. Аграрні мільярдери, які намагаються вибудувати закон під себе, мене не лякають, я чітко знаю, як запобігти їхнім махінаціям. Моє завдання – захистити основу села, малий та середній бізнес і просту людину – пайовика.
У нас у країні грошей бракує. Які офшори? Коли ми будемо як Великобританія, тоді будь ласка
– Не можу не запитати про вашу особисту історію. Кілька років тому вас обвинуватили в незаконному заволодінні землею в Київській області. Був суд, і ви опинилися на лаві підсудних. Але мало хто знає, чим ця історія завершилася.
– Колишня влада, яка грабувала країну, частенько не цуралася заводити кримінальні справи на людей, які мали протилежну політичну позицію. Своє тотальне пограбування армії і країни вона намагалася приховати за показушними процесами над незручними їм людьми. Всунувши вимогу і не одержавши у відповідь на свій шантаж частку в міжнародному інвестиційному проєкті, вона вирішила привласнити його собі повністю. Але навіть за тотальної керованості поліцейських і прокурорських шукачів їй не вдалося знайти жодного факту про мою так звану злочинну діяльність, і в підсумку ця справа “перетворилася на гарбуз”. Усі обвинувачення зазнали поразки, і в цій справі поставлено жирну крапку. Анатолій Гунько перед законом абсолютно чистий. Сьогодні на цій землі проводять підготовку до будівництва великого логістичного центру. Усі відповідні рішення здобули в межах закону.
Із чого все почалося. Радіоцентр побудували 1947 року за особистим розпорядженням Йосипа Сталіна. Там стояло лампове радіоустаткування. Частина 267-метрових веж глушила мовлення “Голосу Америки”, а інша частина забезпечувала передавання радіосигналу станції “Промінь”. Ці технології, як ви розумієте, давно морально застаріли – більше ніхто не використовує лампових передавачів.
2004 року Радіоцентр оголосили банкрутом. Кризовий керівник найняв мою юридичну компанію, щоб розібратися з боргами і майном. Коли ми з’ясували, чому підприємство платить значний земельний податок, виявилося, що ще на початку 1990-х років ці землі визначили як сільськогосподарські – там були городи в людей. Підприємство відмовилося від землі, і призначений судом ліквідатор передав ділянки в Держземагентство.
У нас у кожному селі, коли звільняється земля, будь-який громадянин може написати заяву із проханням про виділення вільної ділянки. Держорган не має права відмовити прохачу.
– Як думаєте, як довго ця історія матиме на вас вплив?
– Завжди, доки я займатимуся політичними питаннями. Мені ж більше нічого висунути. Мої опоненти намагаються брехати, що я рецидивіст, бандит. Хлопці, я навчаюся із 17 років і до сьогодні. Я закінчив фізико-математичний факультет, здобув юридичну освіту, а потім і економічну. Я працював в охоронній фірмі з офіційним дозволом від МВС, потім заснував власну юридичну фірму і паралельно займаюся громадською діяльністю. Уся моя біографія абсолютно відкрита і прозора. Там немає незрозумілих білих плям. Підприємства і люди, із якими я працюю, моєю роботою задоволені. Але я розумію, що на мою репутацію однаково зазіхатимуть. Такі реалії політичної боротьби.
Дружина постійно зі мною на зустрічах із виборцями. І я їй дуже вдячний за таку підтримку
– Як ви оцінюєте ефективність боротьби з корупцією в Україні з погляду правозахисника?
– Довести факт корупції в нас практично нереально. Так прописано закони. Їх треба змінювати докорінно. Потрібно вирішувати питання з Верховним Судом. Основне його завдання – формування практики. Але він не дає йому ради.
Далі, у нас досі не введено нульової декларації. Що тут обговорювати? Запровадили й усе. Коли буде нульова декларація – хабар буде брати не так вигідно. Уже корупціонерам стало набагато важче, тому що ввели обмеження щодо обігу готівки.
І ще одна тема – якщо ми хочемо, щоб країна розвивалася, треба щось робити з виведенням коштів в офшори. Заборонити роботу з ними, запровадити податок на виведений капітал. У нас у країні грошей бракує. Які офшори? Коли ми будемо як Великобританія, тоді будь ласка.
– Який у вас бізнес?
– Юридична компанія “Гільдія права”, також разом зі своїми партнерами ми заснували громадську організацію “Гільдія права”. І в мене 50% компанії “Інтер-профіт”, яка будуватиме логістичний центр у Броварах.
– А навіщо вам знадобився благодійний фонд?
– Я завжди багато робив для свого села – то ремонт у школі, то односельці попросять допомогу на лікування. Моя громадська діяльність була пов’язана з необхідністю передавати кошти на благодійні цілі. Але законодавство України так влаштовано, що для цього необхідно спочатку внести гроші у благодійний фонд, який далі розпорядиться ними за призначенням, а оскільки я давно дотримуюся принципу “хочеш зробити добре, зроби сам”, то і благодійний фонд створив свій разом зі своїм партнером, переселенцем із Луганської області. Тепер ми працюємо разом.
– Де ви живете?
– У квартирі у Броварах. Протягом восьми років будуємо будинок там само – у нас ділянка 24 сотки. Придбали її ще на початку 2010-х років. Також у дружини є в селі Гоголів будинок із ділянкою (приблизно 40 соток), який купували для її мами.
– На якій машині ви їздите?
– Range Rover.
– Це єдиний автомобіль у сім’ї?
– У дружини BMW, ще є Mercedes 2009 року і два роки тому сину купили BMW. У мене гарні доходи, і я плачу всі податки.
– Сім’я зазвичай страждає, коли людина йде в політику. Вас підтримують близькі?
– Моєму сину Костянтинові 22 роки, він уже з нами не живе. Закінчує магістратуру з міжнародної економіки, але збирається ще додатково здобути юридичну освіту. А донька Катерина в тому віці, коли батьки потрібні мало. Діти звикли, що я постійно на роботі.
Моя дружина Наталія – навіть досвідченіший політик, ніж я. Вона вже не один рік депутатка Київської облради. І на минулих виборах, коли я висувався, вона мені дуже допомагала. Вона сама багато зробила для свого округу. Як членкиня екологічної комісії, протягом чотирьох років залучила 60 млн грн на сталий розвиток – каналізацію, очисні споруди, утеплення. Дружина постійно зі мною на зустрічах із виборцями. І я їй дуже вдячний за таку підтримку.
