Незавидна Америка, або Епоха великої нелюбові.
Часом дивуєшся, які бувають у житті збіги. Виявляється, Вільям Бар, нинішній генеральний прокурор США, очолював цей самий офіс і й 1992 році, коли заворушення в Лос-Анджелесі на расовому ґрунті поставили це місто на вуха. А тепер Барру доводиться мати справу з тією самою бідою, тільки вже в масштабах майже всієї країни.
Лос-Анджелес трусило тоді шість днів. Історія почалася ще в березні 1991 року, коли поліцейські затримали якогось Родні Кінга за перевищення швидкості. Перед цим Кінг, чорний хлопець із кримінальним минулим і забороненою кількістю алкоголю у крові, намагався втекти на своєму автомобілі від поліцейської погоні, а коли довелося зупинитися, чинив опір. Четверо білих поліцейських його як слід відмудохали кийками. Потім у Родні Кінга виявлять розбите коліно і тріснуту лицьову кістку.
Бунт почався набагато пізніше, наприкінці квітня наступного року, коли присяжні, серед яких не було жодного чорношкірого, виправдали поліцейських за обвинуваченням у застосуванні надмірного насильства. За лічені години після оголошення вироку Лос-Анджелес запалав. Загалом у місті потім нарахували приблизно 7 тис. підпалів, загальні збитки оцінювли в $1 млрд. У сутичках із поліцією і Національною гвардією загинули 63 людини. Сутички меншого масштабу сталися в Сан-Франциско, Лас-Вегасі, Сіетлі, Атланті та Нью-Йорку. Вердикт суду потім переглянули, двох поліцейських засудили. У тій справі велику роль відіграв відеозапис побиття, зроблений людиною, що проживала неподалік.
У нинішньому випадку зі смертю чорного Джорджа Флойда, загиблого після затримання поліцією Міннеаполіса за підозрою у використанні фальшивого чека на $20, вибухова реакція відбулася значно раніше, не чекаючи судового розгляду. Численних записів зі смартфонів вистачило, щоб усі могли побачити, як білий поліцейський довго стоїть коліном на шиї Флойда, котрий задихався. Акції протесту з гаслами “Я не можу дихати!” почалися вже наступного дня, 26 травня, а до того часу, коли нарешті поліцейського заарештували, 29 травня, зупинити хвилю протестів було вже неможливо. Погроми й підпали не змусили на себе чекати. Поліцейське насильство породжує відповідне насильство, і це коло ескалації ніяк не розірвати. Протести тривають у десятках американських міст, і слава богу, не скрізь доходить до вандалізму, але масштаб обурення безпрецедентний.
Усі сторони шукають зловмисників-провокаторів, які підбурюють натовп, але очевидно одне: Америка давно не була такою розколотою. Ще в жовтні одне з опитувань засвідчило, що 67% громадян вважають, що країна опинилася на межі громадянської війни. Цікаво, що б таке опитування продемонструвало зараз, коли під час сутичок лунають постріли, а один особливо запеклий прихильник Трампа в Міннеаполісі спробував в’їхати в натовп протестувальників на своїй автоцистерні і тим самим зробити свій внесок у боротьбу з “ліваками”.
1992 року в Білому домі перебував не найгірший, як потім з’ясували, післявоєнний президент – Буш-старший. Зараз свій перший строк завершує найпопулярніший – Дональд Трамп. Трамп – великий любитель “порозпалювати”, і цього разу він не відмовив собі у цій звичці замість того, щоб спробувати втихомирити пристрасті. Але він був би не він, якби вчинив інакше. Тільки в якийсь момент, коли сутички під Білим домом стали особливо запеклими, довелося ховатися у спеціальному підземному бункері – теж унікальний для американських президентів досвід.
Неймовірне поєднання смертоносної епідемії коронавірусу, нечуваного безробіття, гарячої хвилі протестів і Дональда Трампа як президента на тлі стрімкого наближення виборів – це випробування, із яким Америка ще жодного разу не стикалася. Хай би вона вийшла з нього з найменшими втратами, хоча передбачити, куди це все вирулить, поки абсолютно неможливо.
Вип’ємо за здоров’я американців – білих, кольорових, різних. Звикли ми їм трошки заздрити, але бувають ситуації, коли, як не крути, навпаки.
Джерело: kontrakty.ua
Опубліковано з особистого дозволу автора
